Особливості міжнародної оренди в сучасних умовах

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 29 из 32Следующая ⇒

Ріст міжнародних орендних операцій обумовлений комплексом причин, що випливають з переваг цієї форми торгівлі перед прямою покупкою.

Розвиток міжнародної оренди

Швидкому розвитку міжнародних орендних операцій сприяли такі фактори, як посилення труднощів одержання кредитів у багатьох країнах, збільшення банками процентних ставок, ріст податків на виробничі інвестиції і погіршення умов продажу в кредит.

Оцінити загальний обсяг міжнародних орендних операцій і його динаміку в статистичних показниках не видається можливим, оскільки велика частина таких операцій відбувається закордонними дочірніми компаніями ТНК на ринках приймаючих країн, де вони найчастіше здають у поточну оренду продукцію, що випускається своїми підприємствами (наприклад, ЕОМ, автомобілі, транспортні засоби), а фінансуєму оренду використовують для забезпечення імпортним устаткуванням фірм-орендарів.

Обсяг експортних лізингових операцій, за деякими оцінками, складав у середині 80-х років 15—20 млрд. дол. у рік, у тому числі в США — 8 — 10 млрд. дол., у Японії — 3 — 4 млрд. дол., в Англії — 0,5 — 1,5 млрд. дол.

Якщо судити по загальним даним про інвестиції в оренду нового обладнання, то лідируючі позиції тут займали розвиті країни, на частку яких приходилося більш 75% загального обсягу нових інвестицій в оренду устаткування, оцінюваних у цілому по усьому світі в 200 млрд. дол. Близько 50% таких інвестицій приходилося на частку США, 14% — на Японію, 4,6% — на Німеччину, 3,8% — на Великобританію.

Показові також дані про співвідношення загальних обсягів інвестицій у машини й устаткування й інвестицій в орендоване устаткування. Так, частка орендованого устаткування в капіталовкладеннях у машини й устаткування в США зросла до 32%, у Японії — до 9%, у Німеччині -до 8%, в Англії — до 20%.

Оскільки в оренду здається звичайно технологічно нове високопродуктивне обладнання, ріст частки орендованого устаткування свідчить про підвищення загального технічного рівня виробництва в перерахованих вище країнах.

Міжнародна практика лізингових операцій

Міжнародний ринок лізингових послуг динамічно розвивається. Географічними центрами лізингового ринку є США, країни Західної Європи, Японія. Так, у США обсяг лізингових операцій щорічно збільшувався в середньому на 15% і перевищив до початку 90-х років 140 млрд. дол. У Японії обсяг цих угод збільшився в шість раз за 1980— 1990 р. і досяг у 1991 р. 5,3 трлн. ієн. Частка інвестицій в устаткування, що здається в оренду, у загальних промислових капіталовкладеннях індустріально розвинутих країн на початку 90-х років складає (%): в Австралії — 33, США — 25, Великобританії — 20, Франції — 17, ФРН — 15[4].

Розвитку лізингових операцій сприяють загострення конкуренції, що вимагає диверсифікованої інвестиційної діяльності, скорочення обсягів вільних коштів, необхідних для розширення виробництва, державне сприяння лізинговим операціям з метою стимулювання інвестицій.

Структура ринку лізингових послуг має ряд національних особливостей. У Західній Європі в якості лізингодавачів в основному виступають спеціалізовані лізингові компанії, що виконують в основному фінансові функції. У 75— 80% випадків вони контролюються банками, а в інших — великими промисловими компаніями. У США перше місце серед лізингодавачів займають найбільші промислові концерни і їхні спеціалізовані компанії. У Японії лізингові компанії широко практикують комплексний лізинг, що передбачає надання пакета послуг по купівлі-продажу, лізингу і займу. У багатьох країнах Західної Європи створюється правова база для надання лізингових послуг. В Франції в 1996 р. був прийнятий закон "Про підприємства, що практикують кредит-оренду", у Бельгії королівська постанова 1967 р. "Про підприємства, що практикують фінансову оренду", в Англії — закон 1965 р. про оренду продажів. В Італії й Іспанії закони про кредит-оренду устаткування були прийняті в 1988 р. З 1972 р. діє Європейське об'єднання національних лізингових союзів зі штаб-квартирою в Брюсселі (Бельгія).

Формуються основи правового забезпечення міжнародного лізингу, що відображені в Конвенції ООН від 28 травня 1988 р. "Про міжнародний фінансовий лізинг", що вступив у силу з 1 травня 1995 р. у відносинах між Францією, Італією і Нігерією і підписаної 13 державами. Її прийняття є важливим кроком на шляху уніфікації умов лізингових угод.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману