Особливості господарського розвитку Стародавніх Греції та Риму.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 69Следующая ⇒

Господарство Стародавньої Греції розвивалось на господарській та духовній основі країн Стародавнього Сходу, починаючи з кінця 3 тис. – 2 ст. до н.е.

Причини розквіту господарства:

- широке використання величезної кількості рабів в господарстві країни (джерела рабства – війни, борги збіднілого населення);

- колонізація^[31] (8-6 ст. до н.е.) - захоплення сусідніх земель (Рим, країни Африки та басейну Чорного моря); причинами колонізації були: нестача землі (острівно-хребтовий тип країни зумовив дефіцит земельних угідь), концентрація землі в руках родової знаті, нестача ресурсів (металів), пошук ринків збуту та намагання контролювати торговельні шляхи;

- інтенсифікація^[32] сільського господарства (введення трипілля^[33], застосування мінеральних добрив, вирощування прибуткових культур^[34]);

- розвиток ремесла - широке розповсюдження ергастерій (ремісничих цехів з рабами) – відомі і до сьогодні грецька кераміка та будівництво міст, театрів, стадіонів того часу;

- утворення товарно-грошового обміну (7 ст. до н.е.)^[35] та зародження банківських операцій (5 ст. до н.е.), зокрема:

а) в трапезах (від грец. – стіл) як міняльних лавках лихварі (трапезити) надавали послуги із зберігання та переказу грошей, надання кредитів під заставу;

б) з’являються перші торговельні об’єднання – фіаси, де засновники контролювали ціни, обмінювались інформацією, надавали позики, страхували.

Разом із утворенням полісів^[36] (9-8 ст. до н.е.), з’явилась і відома антична форма власності (змішана – поєднання державної і приватної власності). В Стародавній Греції основним податком був податок з доходів громадян-нерезидентів, оскільки вільні греки звільнялися від уплати будь-яких податків. Вільні греки могли вносити в казну правителя добровільні пожертвування чи певний відсоток з доходів у екстрених випадках (війна). Економічним принципом полісу була автаркія^[37].

В історії Стародавньої Греції виділяють два типи полісів:

І. Аграрний поліс (наприклад, Спарта) – основою господарства є землеробство, засноване на рабській праці ілотів (рабів); земля рівномірно надається громадянам-грекам у тимчасове користування; зневага до ремісництва і торгівлі, багатства і грошей; лад олігархічний – влада належить родовій знаті. Фізична праця вважається принизливим заняттям для греків, справа гідна спартанців - війна.

ІІ. Торгово-ремісничий поліс (наприклад, Афіни) – основою господарства є ремісництво і торгівля; земля знаходиться переважно у приватній власності, а тому і лад переважно демократичний. Афіняни, на відміну від бідних спартанців, пригноблених аристократичною верхівкою, сформували середній клас в Стародавній Греції і спільно із спартанцями потребували реформування аристократичного ладу.

Таким чином відбувся розклад родового (аристократичного) ладу. Цьому сприяли:

- закони Драконта [38] (7 ст. до н.е.) – закріпили універсальне право приватної власності за громадянами незалежно від їх родинного походження;

- реформи Солона (6 ст. до н.е.) - введення с ейсахтеї (від грец. – струшування, знищення боргів) – прощення всіх боргів, що забезпечувалися землею чи особою боржника; заборона боргового рабства та звільнення тих, хто потрапив у рабство за борги; встановлення тимократичної системи[39]; обмеження величини позичкового проценту; введення земельного максимуму з метою припинення концентрації землі у аристократів;

- територіальна реформа Клісфена (кінець 6 ст. до н.е.) – скасування філів (родового поділу Афін) та запровадження демів (територіального поділу), завдяки чому всі афіняни були зрівняні у правах, бо кожний громадянин по досягненню 18-річчя ставав членом громадянського колективу не дивлячись на родове походження.

Економічні причини занепаду Стародавньої Греції:

- довготривале застосування рабської праці в господарстві Греції призвело до падіння та підриву стимулів до праці рабів (раби не хотіли вдосконалювати знаряддя праці та не були прямо зацікавлені у прибутках);

- занепад внутрішньої торгівлі між полісами – внаслідок їх чисельності, різноманіття грошей, економічної автаркії;

- олігархічна форма правління, що виникла внаслідок концентрації землі через введення приватної власності (почали з’являтися греки-раби) та, як наслідок, соціальна диференціація (розшарування суспільства на багатих і бідних).

Основу господарства Стародавнього Риму складало землеробство. Земля належала державі, яка надавала її у:

- приватну власність патриціям (родова знать) – сенатори, консули, трибуни, квестори;

- приватну власність плебеям – заможні люди – купці, лихварі;

- тільки в оренду так званим колонам - селянам, звільненим рабам.

Еволюція форм земельної власності у Римі: спочатку римляни володіли віллами ( дрібна земельна ділянка площею 100 га), але згодом, дрібні землевласники, розорені війнами та боргами поступалися своїми наділами на користь багатих поміщиків. Таким чином відбулась концентрація земель в руках обмеженої кількості людей та виникнення латифундій (велика земельна ділянка площею 10 тис. га і більше).

Види латифундій: централізовано-рабська,децентралізована з колонами, змішана (працюють і раби і колони).

Вже на початку нашої ери з розвитком колонатної системи відбувається поділ латифундій на парцели (невеликі земельні ділянки), що започаткувало протофеодальні відносини. Так, розпорядники парцелярних господарств (колони) відчужували частину свого додаткового продукту землевласникам.

У Стародавньому Римі податків майже не було, а суспільні витрати покривалися шляхом надання в оренду колонам суспільних земель (10 % доходів з ділянки, податок на кількість фруктових дерев, виноградної лози). Апарат держави утримував себе власними силами на основі прибутків з приватних латифундій. Виборні магістрати не тільки утримували себе самі, а й здійснювали добровільні внески на суспільні потреби, оскільки вважали це поважною справою. На випадок війни громадяни Риму оподатковувались, виходячи з розміру особистого майна (нерухомість, живий інвентар (худоба, птиця, раби), цінності, засоби виробництва). Облік особистого майна римлян здійснювали чиновники-цензори, на підставі чого визначалась сума цензу (податку).

Пізніше, вже в часи Римської імперії (27 рік до н.е. – 476 рік н.е.) кожний житель повинен був сплачувати податок з доходів. Існували і непрямі податки: податок з обороту (1%), особливий податок з обороту при торгівлі рабами (4%), податок на звільнення рабів (5% від вартості раба). В 6 ст. імператор Август ввів податок на спадщину (5%), який мав цільове використання (пенсійне забезпечення колишніх воїнів).

Стародавній Рим славився і неординарними підходами до оподаткування: запровадження 14 місяців в році; імператор Віспасіан увів податок на суспільні вбиральні, через що існує відома фраза: «Гроші не пахнуть», існував також податок-відкуп за право першої ночі тощо.

Причини розквіту Стародавнього Риму:

- набула апогею класична форма рабства, за якої раби^[40] - це живе знаряддя праці, яке є обов’язковим елементом будь-якого господарства;

 територіальна експансія (колонізація) – експропрійовані (захоплені) землі від Атлантичного океану на заході і до Месопотамії на схід, в тому числі Греція, Єгипет;

- інтенсифікація (зростання продуктивності на основі якісних перетворень) сільського господарства – винайдення водяного млину, колісного плугу, розвиток системи колонату^[41], агротехнічних наук;

- розвиток ремесел – створення колегіальних об’єднань ремісників за професіями (колегіумів) сприяло поширенню кооперації і спеціалізації виробництва, зокрема Рим славився своїми лазнями, каналізаціями, дорогами, громадськими спорудами (Колізей), скульптурами, зброєю, тощо;

- розвиток форм обміну: зародження товарного обміну із загальним еквівалентом – худобою (наприклад, 1 віл = 10 овець = 100 фунтів міді), потім – грошового обміну (спочатку користувались грецькими монетами, далі карбували власні - аси, динарії, ауерси);

- розвиток торгівлі – виникнення постійних ярмарків (кожний 9 день – «нундіна») та спеціалізованих ринків, розповсюдження морських та караванних торгових зв’язків;

- поява прототипів простих векселів - сінграфів[42], хірографів[43].

- обмеження лихварства - римлян-лихварів звали аргентаріями (від лат. argentum - срібло), табуляріями чи менсаріями (від лат. tabula - дошка, mensa - стіл).

Розклад родового ладу в Римі:

1. Реформи царя Сервія Тулія (6 ст. до н.е.), спрямовані на скасування родового ладу (родової аристократії) та утвердження аристократії по багатству (тимократичної системи):

- територіальна реформа – 3 родові тріби[44] замінив на 21 територіальну (4 міських і 17 сільських тріб) та ввів плебеїв (простий народ: землероби, ремісники, торгівці) до складу римської общини;

- центуріатна реформа (від лат. центурій – сотня) - поділив суспільство на 6 класів (розрядів) не за родовими, а за майновими ознаками[45].

2. Римське законодавство «Закони 12 таблиць» [46], прийняте у 451-450 рр. до н.е. народним зібранням – запровадження рівних прав для патриціїв і плебеїв. В сфері економіки ці закони закріпили право приватної власності.

Причини занепаду Стародавнього Риму:

- низька продуктивність праці рабів вичерпала рабовласницький спосіб виробництва, стримувала технічний прогрес;

- через закріплення колонів до землі (парцелярна система господарювання, система римського колонату) та посилення фіскального (податкового) гніту, сільське господарство та ремесло (через невигідні обов’язкові державні замовлення для колегіумів^[47]) занепадали, що спричинило спад зовнішньої та внутрішньої торгівлі;

- військові невдачі та сепаратизм (розкол, роз’єднання) провінцій^[48].

Висновки: Причинами розквіту економіки античного світу є: застосування рабської праці; колонізація; інтенсифікація сільського господарства; розвиток ремесла та торгівлі; розклад родового ладу; утвердження античної форми власності (поєднання державної та приватної форм власності); обмеження лихварства, демократичний лад. Економічними причинами занепаду античних держав є вичерпання ефективності рабської праці; олігархічна форма правління, економічна автаркія (Греція), надмірний фіскальний тиск, неефективний інститут держзамовлення (Рим), війни. Роль античної економіки у розвитку сучасної цивілізації полягає у наступному: 1) в межах рабовласницької економіки відбувся третій суспільний поділ праці(відокремлення торгівлі від сільського господарства); 2) в наступних економічних епохах використовуються науково-технічні досягнення з часів античності (насамперед, в аграрній сфері); 3) з античних часів правовим простором господарського розвитку є Римське право і презумпція невинуватості; 4) з античних часів торгівля стала носити континентальний характер (вихід на міжнародні ринки збуту).

Порівняльна характеристика азійського та античного типів рабовласницьких господарств:

Характерні ознаки