Східна цивілізація та особливості економічного розвитку давньосхідних суспільств

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 35Следующая ⇒

Основою суспільства сучасних цивілізацій є людина, яка у своєму сучасному вигляді з’являється в період між VІІІ та ІІ ст. до н. е. Вона усвідомлює своє буття і можливості, вона перестає бути просто складовою природи, вона визначає себе як індивіда, але індивіда суспільного. Зміна людини обумовила досить глибокі зрушення в різних сферах суспільства, включаючи господарську і техніко-технологічну сферу, політичну систему і соціальну структуру. Так, в політичній системі на зміну обожнюваному монархові прийшов світський правитель, підзвітний, як і суспільство в цілому, вищому авторитетові (Богові, Божому Закону). Власність поступово відокремлюється від влади, а система розподілу набирає рис фіскальної системи.

Ці процеси охопили Індію, Китай, Середземномор’я.

Землеробство Давньої Індії було основою її економіки, ґрунтувалось не лише на вирощуванні злакових культур, й бавовни, фруктів; значного поширення набуло скотарство. Натуральне господарство поєднувалось з високим розвитком ремесла, торгівлі та лихварства.

Раннє формування рабства вже в ІІІ тис. до н. е. вело до використання надлишкового продукту не тільки на суто виробничі потреби, й сприяли зростанню міст, будівництву палаців, храмових споруд. Як і в інших країнах давнього Сходу, держава набула величезної ролі, пов’язаної з іригаційним будівництвом, формуванням державного землеволодіння, проведенням активної колонізації, веденням грошового обігу.

Основні джерела давньоіндійської економічної думки пов’язані з релігією індуїзму („Закони Ману” – правила благочестивої поведінки людей), вченням про матеріальну вигоду (трактат „Артхашастра”), збіркою про життя народів („Веди”), вченням про державне управління господарством (вартта). З основними досягненнями давньоіндійської економічної думки можна ознайомитись у [6, с. 9-10].

Давній Китай вже в І тис. до н. е. досяг високого рівня матеріальної та духовної культури. Різноманітність кліматичних умов дала основу для високорозвиненого землеробства, що велось на інтенсивній основі, скотарства. Відділення ремесла від землеробства привело до розвитку обміну, а на базі зростаючого суспільного поділу праці посилилась господарська спеціалізація окремих районів. Держава владною рукою регулювала економічні відносини, ринкові ціни, розвиток торгівлі.

У ІІ–ІІІ ст. до н. е. оформилися і основні течії суспільної думки: конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм.

Конфуціанству належить величезна роль у формуванні ідеології, філософії, морально-етичних поглядів Китаю.

В основі вчення конфуціанців (Конфуція (551–479 рр. до н. е.), Мен-цзи (372–289 рр. до н. е.), Сюнь-цзи (313–238 рр. до н. е.)) лежить вчення про досконало мудру людину, правителя, морально-етичні правила тощо.

Легісти (Цзи Чань (др. пол. V ст. до н. е.), Лі Куй (кін. V-поч. ІV ст. до н. е.), Гунсунь (Шан) Ян (390-338 рр. до н. е.) виступили як прихильники управління країною на базі законів.

Моїсти (засновник Мо Цзи (479-400 рр. до н. е.)), виходячи з ідеї природної рівності людей, виступали проти прошаркового поділу суспільства.

Даосисти (засновник Лао Цзи (VІ-V ст. до н. е.)) висунули програму управління суспільством за допомогою знань.

З економічною думкою Давнього Китаю корисним буде ознайомитися у матеріалах [6, с. 10-13].

Розглянувши основні етапи розвитку господарювання й початків економічної думки від країн Месопотамії (тема 2, питання 2) до Індії й Китаю, а також Давнього Єгипту (тема 2, питання 3) можна виділити спільні особливості економічного розвитку давньоєгипетської й давньосхідних цивілізацій:

1) поєднання елементів господарства, властивих первісному устрою й ранньокласовому суспільству;

2) стійкість общини (у зв’язку з необхідністю великих суспільних робіт);

3) стійкість держави як головного розпорядника усіх суспільних (в першу чергу – іригаційних) робіт;

4) наявність царського та/або храмового господарства як центру економічного життя;

5) слабкий розвиток приватної власності на землю;

6) поява великих міських поселень й міст, майнова і соціальна диференціація й ремеслова спеціалізація населення;

7) поява рабської праці (початки – патріархальне рабство; раби як основні виробники – класичне рабство);

8) збільшення ролі обміну й торгівлі, виділення класу купців (третій великий суспільний поділ праці).

Багато з розглянутих теоретичних положень економічної думки такого віддаленого історичного періоду внесли свій вклад в розвиток світової економічної науки.

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавілонського царства і Єгипту. Режим рабовласництва відроджується в нових країнах Середземномор’я. Це виявилося в економічному розвитку Греції і Риму. У світовій історії розпочався новий період - античний (давній). Він охоплював першу половину I тис. до н.е. - першу половину I тис. н.е. У цей період рабовласництво досягло повного розквіту.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США