Функції політичного лідерства

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 29 из 50Следующая ⇒

Провідні ознаки підпорядковані функціям політичного лідара:

1) консолідування громадян навколо спільних цілей і цінностей;

2) визначення та прийняття оптимальних політичних рішень;

3) соціальний патронаж, тобто заступництво, протегування, захист мас від беззаконня, бюрократії тощо;

4) забезпечення, політичного, інформаційного, емоційного зв’язку влади та мас;укорінення у свідомості мас оптимізму, надихання на досягнення проголошення цілей.

Типологія політичного лідерства

Лідерство – багатогранне поняття. Розглядаючи його прояви, слід брати до уваги:

1. Характер самого лідера.

2. Властивості його конституентів.

3.Взаємозв’язок між лідером і його конституентами.

1. Контекст чи конкретну ситуацію, у яких лідерство здійснюється.

Ці чотири умови безпосередньо відображені у вигляді чотирьох узагальнених образів лідерства.

Лідера – прапороносця вирізняє власне бачення дійсності. Він визначає цілі, вказує напрями і засоби, веде за собою і особистим прикладом запалює послідовників. Для розуміння цієї форми лідерства необхідно знати особисті якості людини, яка очолює своїх прибічників. Лідер - прапороносець визначає характер того, що відбувається, його темп, формує політичну проблематику.

Лідер-служитель (комівояжер) – це той політик, який прагне виступати у ролі виразника інтересів своїх прихильників. Саме їх бажання він відображає і діє від їх імені. На практиці лідери такого типу керуються тим, що очікують, у що вірять і чого потребують їх виборці. Виборці формують ті завдання, які стають центральними для лідера.

Для лідера-торгівця важливе вміння переконати. Завдяки йому конституанти «керують» його плани чи ідеї, залучаються до їх здійснення. У даному випадку лідерство ґрунтується на взаємо відносинах, які лідер встановлює зі своїми виборцями. Особливого значення набуває спроможність самого лідера і та стратегія, до якоїїїї він звертається, щоб досягти підтримки своєї політики та її здійснення.

Лідери-пожежники займаються тушінням пожежі, тобто реагують на ті проблеми, які життя висовує їх конституантам. Такі лідери відгукуються на породжені ситуацією події і проблеми. Нагальні вимоги моменту визначають їх дії.

М. Вебер виводив типи політичного лідерства із типів легітимної влади (правління), давши картину історичної еволюції політичного лідерства:

– Традиційний лідер ґрунтується як на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки існувала завжди і освячена традицією. Такий лідер сприймається як ланка зв’язку між світом земним і космосом, тому мусить правити лише згідно традиції. Якщо порушує традицію то значить він шкодить суспільству і мусить втратити лідерство (“несе відповідальність перед світовим порядком”).

- Харизматичний лідер (від гр. Charisma – милість, благодать, винятковий талант, божий дар). Це лідер, авторитет якого ґрунтується на вірі громадян у його надприродні, видатні здібності, непогрішимість, святість.(“несе відповідальність перед Богом”).

- Лідер демократичного суспільства. Опирається на якісь соціально політичні сили, та здатний вести інтелектуальне змагання, здійснювати свої функції в межах права, запроваджувати і втілювати соціально значущі програми.(“несе відповідальність перед виборцями”)

За провідницькою спроможністю серед наших лідерів чітко виділяється три типи: лідер–фікція, лідер–функція та лідер–особистість.

Лідер–фікція – це людина, яка цілком випадково, внаслідок збігу обставин, опинилася на місці провідника, але не мала і не набула в процесі боротьби необхідних для провідника якостей. Частина з них, зіткнувшись із конкретними завданнями, показала свою цілковиту неспроможність і була відсіяна, змінена. Але деякі і досі залишаються в політичному проводі. Це передусім ті, що в умовах гострого дефіциту кадрів потрапили в депутати різного рангу та на керівні посади в структурах управління.

Свою неспроможність вони компенсують по-різному. Передусім і найчастіше – крайнім радикалізмом. Весь час намагаються “забігти вперед”, пропонуючи найбільш революційні рішення чи проголошують правильні, але невчасні лозунги. І те і друге шкодить справі, але дають можливість зберегти імідж борця.

В іншому випадку, такі люди безоглядно підтримують свого зверхника – але тільки доти, доки він зберігає міцні позиції. До певного часу, це слухняні й самовіддані виконавці, вони не допускають жодної критики свого вождя. Покидають, а то й зраджують його лише тоді, коли є можливість переметнутися до іншого: як омела, вони можуть жити, тільки паразитуючи на чужому стовбурі.

І третій варіант її поведінки лідера фікції – дія за принципом “не висовуйся”. Потреба самозбереження загострила їх політичне чуття, і вони завжди намагаються не ризикувати. При всіх голосуваннях, блокуваннях тощо – вони завжди з більшістю, чим забезпечують даному рішенню престиж переконливості, правильності, демократичності. Їх улюблений та універсальний прийом перед критикою – патетично–надривне: “Тепер я поганий! А де ви були, як ми починали?!”.

Лідер–функція - це тип провідника, який проявив себе на певному відрізку боротьби, переважно початковому, де передусім потрібна була сміливість, особистий приклад, самопожертва. Але змінювалися умови й завдання, потрібна була здатність виконувати нові функції. Якщо такому лідерові пощастило і він зайнявся справою посильною, то обмеженість його можливостей не кидається у вічі, ні не шкодить справі. Але частіше лідер–функція щиро вважає, що його явна функціональна неспроможність, відсутність у нього необхідних якостей цілком компенсується його безсумнівними, хоч і минулими заслугами.

Лідер – (історична)особистість. Це людина широких можливостей, що дозволяють йому успішно здійснювати провід на кожному з етапів боротьби. У цьому мінливому процесі такі люди не тільки максимально самореалізовуються, але й дуже активно розвиваються: політично, організаційно, інтелектуально, духовно.

За стилем прийняття рішень і керування є два типи провідників: лідери –“солісти” (автокритичні) і лідери – “колективісти”. Перші схильні до автокритизму, вони часто ризикують, але за те й авторство успіху, якщо такий випаде, належить тільки їм. Невдачі завжди можна списати на щось чи на когось. Правда, якщо лідер – “соліст” є ще й особистістю, то й провину він бере на себе, часто – без прямої вини. Серед лідерів, схильних до колективних рішень є два види: одні використовують колективізм в управлінні для пошуків оптимальних, найефективніших шляхів вирішення проблеми; інші – для самозбереження, - щоб розділити відповідальність за можливу невдачу.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология