До сучасних політичних концепцій належать концепції тоталітаризму і суспільно-політичної модернізації.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 50Следующая ⇒

У працях Раймона Арона, Ханни Аренд, Збігнева Бжежинського сформульовано концепції критики тоталітаризму:

Х.Аренд пояснювала походження тоталітаризму з атомізованого суспільства, яке складалося не з громадян, а із маси, яка виникла внаслідок розкладу класової системи і, перебуваючи в стадії загальної розгубленості, шукає вождя, без якого вона є натовпом. Водночас вождь без мас – ніщо. В такому суспільстві, де існує рух заради руху, теоро стає головним стрижнем політичної діяльності. Х.Аренд розрізняла “терор революційної диктатури”, спрямований проти противників режиму, і тоталітарний терор, спрямований проти всіх. Вона вважала, що основна відмінність тоталітарних диктатур від попередніх полягає у нерозривному зв’язку ідеології і терору. До тоталітарних режимів Х.Арон відносила тільки націонал-соціалістичну Німеччину початку 40-х років і сталінську Росію.

Р.Арон досліджував тоталітарний режим у порівнянні з ліберальним. За критерій порівняння він брав тип організації політичних партій. Виходячи з цього, Р.Арон розрізняв два типи режиму – конституційно-плюралістичний (юридична організація мирної конкуренції для завоювання влади та керівництва державою) та монополістичний (забезпечення одній єдиній партії монополії на узаконену політичну діяльність, що призводить до таких наслідків:

- монополія влади впливає на характер держави, робить її свавільною, державою-партією;

- монополія влади вимагає великих ідеологічних зусиль для свого узаконення;

- монополія влади відкидає існування опозиції у своїй основі;

- монополістичний режим спричиняється до того, що в основі суспільної свідомості лежать віра і страх: віра революціонерів у законність своїх дій та страх тих, хто не поділяє революційних поглядів, перед всемогутністю партії.

З.Бжежинський разом із Карлом Фрідріхом відносить до тоталітарних режимів фашистські і комуністичні, акцентуючи на таких головних рисах:

- домінуючій ролі ідеології, яку продукувала правляча партія;

- використанні терору і обмеженні доступу до об’єктивної інформації для забезпечення монополії влади;

- централізованій системі управління економікою.

Прихильники теорії модернізації вважають, що тенденцією розвитку політичних систем є перехід від традиційного до сучасного типу суспільства. Вони виділяють критерії, що дають змогу визначити ступінь політичного модернізму. Так, французькі політологи Люсіан Пай та Габріель Алмонд називають три критерії:

структурну диференціацію, яка ґрунтується на ідеї, що різниця між суспільствами полягає в ступені диференціації та спеціалізації структури;

ефективність політичної системи, що виявляється в її здатності до оновлення, мобілізації зусиль і виживання;

тенденцію до рівності, що передбачає зростання народної участі у політичному процесі.

Серед сучасних концепцій політичної модернізації виділяється концепція трансформації посткомуністичних суспільств у сучасні демократичні суспільства. Її сформулював З.Бжежинський. Він вважає, що цей процес передбачає три фази:

перша фаза (1-5 років) розпочинається після падіння комуністичної системи та передбачає політичну трансформацію вищих ешелонів влади і початкову стабілізацію економіки (лібералізацію цін і припинення дотацій, безсистемну приватизацію, стабілізацію грошової одиниці);

друга фаза (3-10 років) поєднує політичну стабілізацію (прийняття нової конституції, запровадження нової виборчої системи) з глибокими економічними реформами (реформуванням банківської системи, проведенням малої приватизації, демонополізацією, появою нового класу власників);

третя фаза (5-15 років) передбачає закріплення демократичних процесів (створення стабільних демократичних партій, встановлення демократичної політичної культури) і стабілізацію економічного зростання (здійснення великої приватизації, формування культури підприємництва).

З.Бжежинський намагається привернути увагу до уроків, що випливають з реального процесу посткомуністичних трансформацій на сучасному етапі:

колишні комуністичні країни, а також країни Заходу мали завищені сподівання щодо швидких перетворень;

не всі колишні комуністичні країни перебувають на одній і тій самій фазі розвитку і не всі проходять відповідні стадії в однаковому темпі. Швидкість переходу залежить від тих реформістських кроків, які було зроблено у рамках попереднього ладу (“переддозрівальний період”);

підтвердження пріоритетності політичної реформи, як основи ефективних економічних реформ;

необхідність швидких і всебічних перетворень – шокової терапії, коли для цього є необхідні суб’єктивні і об’єктивні умови;

не слід ігнорувати стратегії перетворень, які передбачають повільне просування і тривале державне регулювання суспільних процесів.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману