Ідеологія і політика консерватизму і неоконсерватизму

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 6Следующая ⇒

У повсякденному сприйнятті термін «консерватизм» тотожний за значенням прихильності до застарілого і віджилого. Поверховий зріз поняття вводить в оману, а побіжний розгляд консерватизму спочатку породжує неповагу до його апологетики традиційних соціальних інститутів і норм життя. Однак дві змістовні настанови консерватизму різко змінюють наше ставлення до цього вчення. Нерозуміння суспільства як духовної реальності з власною внутрішньою життєдіяльністю і вразливою структурою і як склад­ного механізму, непідвладного механічному переустрою.

Ці настанови конкретизуються в концептуальній тріаді консерватизму:

- у ставленні до раціонального в соціально-історичному розвитку;

- у трактуванні суспільства і характеру його взаємовідносин з державою;

- в інтерпретації соціальних змін.

Основи консерватизму заклали на межі ХУШ і XIX століть англієць Е. Берк та французи Ж. де Местр і Л. Бональд. їх соціальна філософія

базувалась на уявленні про обмеженість людського розуму в його можливості вичерпного осягнення суспільства. Основоположній тезі мислителів Просвітництва про безмежність розуму і раціонального соціального пізнання було протиставлено провіденційно-містичне бачення соціальної історії з його приматом віри над розумом, інтуїції і почуттів над свідомістю. Буржуазній дійсності з її соціальними контрастами і антагонізмами, з її бездуховністю, прагматизмом і соціальним егоїзмом був протиставлений образ середньовіччя як історичного зразка соціальної впорядкованості.

Раціоналістичні концепції соціального розвитку приховували в собі явні недоліки. Це, по-перше, механістичне розуміння суспільства як простого конгломерату індивідів, здатного стати об'єктом соціального експериментаторства, по-друге, це утопічні за своєю суттю ідеї про докорінну перебудову соціальних відносин вільною творчістю мудрих законодавців.

Ідеологи консерватизму, навпаки, рішуче відкидали будь-які штучні перебудови соціальних інститутів і відстоювали ідеї соціальної активності в межах соціальних інститутів і цінностей, що склалися.

Найбільш істотне розходження між лібералами і консерваторами стосувалось тлумачення сутності суспільства і характеру його взаємовідносин із державою. Ліберали виходили з концепції природних прав і договірного походження громадянського суспільства і держави та вторинності держави як соціально-політичного інституту. Консерватори розглядали державу як деяку постійно існуючу органічну цілісність, вони припускали видозміну і навіть зникнення окремих структур держави, але ка­тегорично заперечували саму можливість зміни її сутності. Ця позиція визначила основні контури політичної доктрини консерватизму — соціальний порядок, стабільність і традиціоналізм.

Консерватори надавали безумовної переваги еволюційним соціальним змінам, виходячи з ідеї обмеженості людського розуму у визначенні орієнтирів соціального процесу і органічного характеру суспільства і держави. Вони дотримувались (і дотримуються) досить обґрунтованої і логічної концепції історичної єдності минулого, теперішнього і майбутнього. Це настанова на наступність і оновлення соціальних зв'язків між поколіннями, конструктивне ставлення до спадщини, підтримка і збереження національно-історичного менталітету народів, поважання релігійних традицій.

Такий підхід передбачає однозначне негативне ставлення консерваторів до революцій. Спираючись на соціальний досвід революційних потрясінь, консервативна політична думка приходить до таких узагальнених висновків:

- не можна здійснити докорінний розрив із соціальною дійсністю, оскільки це можна припустити лише в умоглядному теоретизуванні;

- абсолютно неможливо втілити в практичній політиці моделі суспільства, які були сконструйовані на раціональних принципах, оскільки їх реалізація неминуче наштовхнеться на закладені в суспільстві антагоністичні суперечності;

- створена у світі абстракцій «соціальна інженерія» закономірно приведе до прямо протилежних соціальних результатів і непомірних соціальних витрат.

Ці висновки містять в собі переконливу загальногуманістичну основу і є особливо цінними для соціальних систем, які переживають процес модернізації. У теперішній соціальній ситуації в Україні та в інших країнах СНД пожвавлення консервативних настроїв і поява консервативно-охоронного менталітету в частини населення може стати конструктивною противагою руйнівним тенденціям.

Консерватизм, як і лібералізм, зазнав закономірної еволюції. «Новий консерватизм» чи неоконсерватизм - це політична течія, яка визначає політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиріч (далася взнаки економічна криза 1973-1974 pp.), - «рейганоміка», «тетчерізм». У політичній філософії неоконсерватизму відбувається еволюція в бік визнання пріоритету прав і свобод окремої особистості. Неоконсерватори прагнуть знайти «середній» шлях між неприборканою ринковою стихією і неефективною державно-бюрократичною регламентацією. Під ідейним прапором неоконсерватизму можуть знайти спільну мову представники центристських сил і переконані консерватори, оскільки їх може зробити союзниками неоконсервативна логіка мислення: сенс і мета соціального розвитку визначаються інтересами держави і нації, а перетворення держави на могутнього суб'єкта міжнародних відносин стане гарантією соціального порядку.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров