Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується по-

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 4Следующая ⇒

рушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення.

Кожне правопорушення – конкретне, оскільки його чинить конкретний індиві-

дуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці. 

Правопорушення - посягання не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті сус-

пільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок). Про-

типравність - юридичне вираження шкідливості правопорушень для інтересів пануючого класу чи всього народу.

Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа), яке перед-

бачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідаль-

ність.1

Соціальна сутність правопорушення – нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою. 

Сутність – це головна, внутрішньо належна правопорушенню характерис- тика, яка дозволяє виділити його серед інших актів поведінки, вказує на його родові властивості і ознаки.

Вихідними і визначальними для розуміння суттєвого в правопорушенні являються представлення про те, що воно характеризується суспільною шкідли-

вістю і протиправністю.

Суспільна шкідливість, небезпечність – основна об’єктивна ознака, виз-начальна риса правопорушення і його основоположна об’єктивна основа, відме-

жовуюча правомірне від протиправного. Суспільна шкідливість проявляється в         

тому, що правопорушення завжди пов’язане з посяганнями на пріоритети і цін-

ності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси. Акт право-

порушення завжди є виклик суспільству, знехтування тим, що суттєве, цінне для нього. Суспільна шкідливість чи небезпечність правопорушення полягає в тому, що воно посягає на важливі цінності суспільства, на умови його існуван-

ня. Правопорушення суспільно шкідливі своєю типовістю, розповсюдженням, це не одиничний акт, а масове в своєму прояві діяння. Правопорушення сус-

пільно шкідливі і тим, що вони дезорганізують нормальний ритм життєдіяль-

ності суспільства, спрямовані проти пануючих суспільних відносин, вносять в них елементи соціальної напруженості і конфліктності.

Отже, з сказаного випливає, що діяння, які за своїми якостями не здатні спричинити шкоду суспільним відносинам, цінностям суспільства і окремій

особистості, її правам і інтересам, не створюють загрози правопорядку в цілому чи не підривають правовий режим в тій чи іншій сфері суспільного життя, не можуть і об’єктивно не повинні визнаватися правопорушеннями. Усі правопо- рушення є суспільно небезпечними або шкідливими, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи сус- пільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права

правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різною: матеріальною, моральною, а іноді і дуже небезпечною, ко- ли здійснюється посягання на життя чи здоров’я людини, на державну безпеку

тощо. У зв’язку з цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень.

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість вияв-

ляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні сус-

пільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умо-

вам існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти-правопорушення характеризуються свідомо-вольовим харак-

тером і здійснюються тільки дієздатними суб’єктами.

Шкідливість юридичних фактів-подій і правопорушень – вимірюється кількістю суспільних зв’язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Причому можливі три варіанти: 1) один юридичний факт нега-

тивно впливає на велику кількість зв’язків між людьми; 2) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подіб-

них фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства; 3) юридичний факт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.

Відомо, що право може впливати тільки на ті юридичні факти, що мають свідомо-вольовий характер, тобто протиправну поведінку суб’єктів. Крім цього, подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись певни-

ми причинами і тому повторюватись у часі.

Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. Це означає, що відповідна діяльність або бездіяльність суб’єкта не відповідає

вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі. З формально-юридич-

ного аспекту протиправність – це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно-правових документах.1 Сут-

ністю правопорушення є свавілля суб’єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свобо-

ду інших суб’єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороня-

ючих норм у формі дій чи бездіяльності. Не вважається правопорушенням не-

використання суб’єктивного права, тому що можливість його реалізації зале-

жить від власного розсуду суб’єкта.

Протиправність діяння обумовлена суспільною шкідливістю (небезпеч-

ністю), породжена нею. Без зв’язку з цим діяння не може бути визнане проти-

правним. Достатньо розповсюджене і нині в юридичній теорії положення проте, що протиправність є юридичним вираженням суспільної небезпечності, потре-

бує уточнення. В спеціальній літературі саме ця формально-юридична сторона протиправності дуже часто абсолютизується. До недавнього часу майже загаль- новизнаним вважалось: що сам факт заборони діяння в правотворчому акті виз- начає протиправність діяння. Такий підхід, який сприймався в якості право- творчої і правоприміненої доктрини породжував правопорушні акти і призво- див до притягнення до юридичної відповідальності осіб, які приносили своєю діяльністю суспільну користь.

Поняття протиправності не може бути зведене лише до зовнішньої його сторони. По цій причині в протиправності слід розрізняти два аспекта.

По-перше, протиправність є об’єктивована форма вираження суспільно шкідливого, його зовнішня сторона. Це означає: що суспільно шкідливе (небез-

печне) діяння повинно бути офіційно підтверджене законом в якості протиправ-

ного.

По-друге, протиправність є об’єктивною властивістю правопорушення.

     Об’єктивною в тому значенні, що всяке правопорушення посягає на сут- тєве в праві, тобто на ті соціальні блага, які надає право: охоронний ним загаль- ний інтерес, той порядок в суспільних відносинах, який підтримується при до- помозі правового інструментарію, прогресивну діяльність і конструктивні спо- соби його здійснення. Правопорушенню належить те, що береться ним під охо- рону. Саме в цьому значенні протиправне невідокремлене від суспільно небез- печного, шкідливого.

Для правопорушень важливою ознакою є наявність вини – внутрішнього негативного ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства. Провина відок- ремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображають нега-

тивного ставлення суб’єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Вина має об’єктивну і суб’єктивну сторону (як почуття вини). Всі сумніви стосовно доведення вини особи витлумачуються на його користь (ст.62 Конституції України).

        Отже, правопорушення – це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Адже правопорушенням являється не будь-яке проти-

правне діяння, а лише скоєне умисно чи з необережності, тобто з вини особи. Ця ознака відрізняє правопорушення від об’єктивно протиправних діянь. Ос-

танні здійснюються свідомо і з волі особи, але вини (умислу чи необережнос-

ті) не містять. Саме тому вони не заключають в собі внутрішнього негативного відношення їх суб’єкта до інтересів суспільства, організацій чи громадян і юри-

дичної відповідальності в суспільстві не притягують. Винятки складають ви-

падки нанесення шкоди джерелом підвищеної небезпеки без вини його власни-

ка, невиконання грошових обов’язків і деякі інші цивільно-правові об’єктивно протиправні діяння, за які законом допускається юридична відповідальність. Однак відповідальність в цих випадках має відновний характер. Кримінальна відповідальність за діяння, яке не містить в собі вини, недопустима.

Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення – можливість

покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відпові-

дальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального харак-

теру. Суб’єкти, що вчинили об’єктивні правопорушення (без вини зобов’язу-

ються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав). Застосування дер-

жавного примусу до правопорушника має ціль захистити правопорядок, права і свободи громадян. Всі правопорушення і відповідальність юридично закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування права за аналогією права і закону.

Для правопорушення характерна наявність причинного зв’язку між діян-

ням і суспільно небажаними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зу-

мовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Правопорушення – це зовнішній акт поведінки-діяння, яке може проявля-

тися у формі дії або бездіяльності (не визначаються правопорушенням думки, почуття, психічні процеси тощо).1

Також правопорушення має свідомо-вольовий характер, тобто в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знахо-

диться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добро-

вільно. Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються).

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология