Структура особистості за Платоновим

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 7

▷ Похожие статьи

 У радянській психології існує ряд спроб представити структуру особистості (А.Г. Ковальов, В.С. Мерлін, А.И. Щербаков, В.А. Крутецький, К.К. Платонов).

Найбільш обґрунтовану і розгорнуту структуру особистості запропонував К.К. Платонов. Платонов мав такі області досліджень: психологія праці, соціальна психологія і психологія особистості, військова психологія, авіаційна психологія, психологія релігії, медична психологія, психологічні аспекти профтехосвіти. У роботах Платонова значна увага приділяється розгляду методолого-теоретичних основ психології, обґрунтуванню і твердженню відбивної природи психіки, її активного формування в діяльності, особистісного опосередкування психічних явищ. Розробляючи проблему особистості, Платонов реалізує структурно-генетичний підхід, розглядаючи як її структуру, так і взаємодію різних її компонентів у процесі розвитку. З позицій діяльницького підходу ним і його учнями досліджуються всі найважливіші сторони психіки людини: здатності, характер, потребно-мотиваційна сфера. Особистість визначається їм як загальпсихологічна категорія, тому що вона являє собою одну зі сторін людини, як носія свідомості. Платонов пропонує концепцію динамічної функціональної структури особистості, що інтегрує в собі 4 її процесуально-ієрархічні підструктури із субординацією нижчих підструктур стосовно вищого. Як основні підструктури їм виділяються: спрямованість особистості, досвід, особливості психічних процесів, біопсихічні властивості. На всі зазначені ієрархічні рівні їм "накладаються" два інтегральні особистісні утворення - характер і здібності (Проблеми здібностей. 1972). Методичним забезпеченням виділення всіх основних елементів і цілісного опису особистості відповідно до концепції динамічної функціональної структури особистості була розроблена Платоновим карта особистості, заповнювана по методу узагальнення незалежних характеристик. Дослідження особистості в навчанні Платонова органічно зв'язані з розробкою проблем колективу, що є однією з основних умов її розвитку і виховання (Колектив і особистість; Про риси особистості нового робітника; Праця й особистість).

Отже, що ж являє собою динамічна функціональна структура особистості. На основі критерію співвідношення соціального і біологічного в якостях особистості в її структурі виділені чотири ієрархічно співвідносні підструктури: 1-а – спрямованість особистості; 2-а – досвід; 3-я – індивідуальні особливості психічних процесів; 4-а – включає біопсихічні властивості. Крім того, у структурі особистості виділені дві загальні інтегративні підструктури (характер і здібності), що, на відміну від ієрархічних підструктур, пронизують усі чотири рівні ієрархії, вбираючи в себе якості з підструктур кожного виділеного рівня. У той же час кожна з загальних підструктур відбиває визначений аспект вивчення поводження особистості: стійкість прояву рис у різних видах діяльності (тоді мова йде про характер особистості) чи в якомусь конкретному виді діяльності (тоді мова йде про здібності особистості до даного виду діяльності).

1-а підструктура особистості, названа «спрямованість особистості», поєднує якості спрямованості і відносини особистості, що виявляються як її моральні риси. Елементи (риси) особистості, що входять у цю підструктуру, у своїй переважній більшості не мають безпосередніх уроджених задатків (крім потягів і схильностей), а відбивають індивідуально переломлену суспільну свідомість. Спрямованість особистості містить у собі такі її форми, як потяга, бажання, інтереси, схильності, ідеали, переконання, світогляд. У цих формах спрямованості особистості виявляються і відносини, і моральні якості особистості, і різні потреби. Ця підструктура формується шляхом виховання.

2-а підструктура особистості, названа «досвід», поєднує знання, навички, уміння і звички, придбані в особистому досвіді шляхом навчання, але вже з помітним впливом і біологічно і навіть генетично обумовлених властивостей особистості. Цю підструктуру іноді називають індивідуальною культурою, чи подготовленністю.

3-я підструктура особистості, названа «особливості психічних процесів», поєднує індивідуальні особливості окремих психічних процесів, чи психічних функцій, що розуміються як форми психічного відображення: пам'яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприйняття, почуттів, волі.

4-а підструктура особистості, названа «біопсихічні властивості», поєднує властивості темпераменту, статеві і вікові властивості особистості і її патологічні, так названі органічні зміни. Властивості особистості, що входять у цю підструктуру, незрівнянно більше залежать від фізіологічних особливостей мозку, а соціальні впливи їхні тільки субординують. Активність цієї підструктури визначається основними властивостями нервової системи.

Ієрархія чотирьох підструктур особистості представлена в табл. 1.

Таблиця 1. Основні підструктури як рівні особистості

Особливостями окремих властивостей цих чотирьох ієрархічних підструктур, однак, не вичерпуються індивідуальні особливості особистості, оскільки на ці підструктури накладаються ще дві загальні підструктури: характер і здібності. Будучи підструктурами накладеними, вирізняється з загальної структури особистості, характер і здібності являють собою не самостійні підструктури, а загальні якості особистості, що включають особливості кожної з чотирьох основних ієрархічних підструктур.

Висновки

Коли психологи звертаються до вивчення особистості, то перше на що вони наштовхуються, це різноманіття властивостей і їх проявів в поведінці. Інтереси і мотиви, схильності і здібності, характер і темперамент, ідеали, цінності орієнтації, вольові, емоційні і інтелектуальні особливості, співвідношення свідомого і несвідомого (підсвідомого) і багато іншого – ось це і є далеко не повний перелік характеристик, з якими доводиться мати діло, якщо ми намагаємося намалювати психологічний портрет особистості.

Володіючи різноманіттям властивостей, особистість разом з тим представляє собою єдине ціле. Звідси витікають дві взаємозв’язані задачі: по-перше, зрозуміти всю численність властивостей особистості як систему, виділивши в ній те, що прийнято називати системовиникаючим фактором (або властивістю), і, по-друге, розкрити об’єктивні основи цієї системи.

В даній роботі розглядається своєрідність кожного з підходів до вивчення теорії особистості і між особових відносин. Це - теорія З.Фрейда, К.Юнга, А.Адлера, А.Маслоу, К.Роджерс, Г.Айзенк і теорія К.Платонова.

Розроблену З.Фрейдом психоаналітичну теорію особистості, досить популярну в країнах Заходу, можна віднести до типу психодинамічних, неекспериментальних, охоплююча все життя людини і використовуючи для опису його як особистості, внутрішні психологічні властивості індивіда, в першу чергу його потреби і мотиви. Він вважав, що лише незначна частина того, що на справді відбувається в душі людини і характеризує його як особистість, актуально ним усвідомлюється.

Аналітична психологія Юнга допомогає нам краще зрозуміти поведінку особистості в взаєминах з оточуючими в т.ч. соціальну сторону його поведінки. Це викликає нашу особливу зацікавленість, як юристів і безперечно приносить користь в практичній діяльності педагога – розкриття якості особистості.

Індивідуальна психологія Адлера включає в себе основні принципи – людина є єдиним, самогласним і цілісним, людське життя – це динамічне прагнення до переваги, індивідуум – є творча сутність, що самовизначається, соціальна приналежність індивідуума.

Гуманістична теорія Маслоу висуває основні принципи трактування особистості як єдиного цілого, марність досліджень на тварин, сприйняття людини як істоти позитивного і творчого у своїй основі, акцент на вивчення психічного здоров'я. В свою чергу Карл Роджерс визначав особистість в термінах самості: як організовану, довгочасну сутність, що складає серцевину наших переживань.

Айзенк за певними психологічними критеріями поділив всіх індивідів на екстравертів, інтровертів і невротиків.

В запропонованій Платоновим динамічній функціональній структурі особистості міститься як координаційний, так і субординаційний принципи побудови.

Список використаної літератури:

1. Л.Хьелл, Д.Зиглер “Теории личности”. Санкт-Петербург, 1999.

2. Р.Робертсон «Введение в психологию Юнга». Ростов-на-Дону, 1999.

3. З.Фрейд “Аналитическая психология. Прошлое и настоящее”. М, 1995.

4. Р.С.Немов “Психология” 2 тома М., 19994.

5. В.Г.Казаков, Л.Л.Кондратьева “Психология”. М., 1989.

6. В.А.Крутецкий “Психология”. М., 1986.

7. В.С.Лозниця “Психологія і педагогіка”. К., 2000.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?