Роль психолога у формуванні позитивного іміджу сучасного керівника

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 15Следующая ⇒

Імідж керівника – це сукупність певних якостей, які люди асоціюють з певною індивідуалістичною особистістю. Імідж керівника може бути позитивним, негативним чи нечітким (завуальованим

Керівник будь – якої організації, як правило, намагається створити позитивний особистий імідж, але відомі випадки, коли індивідуум цілеспрямовано йде на створення негативного, скандального образу

Компоненти позитивного іміджу конкретної особи: 1. Наявність якостей вдалої особистості; 2. Наявність стратегічного мислення; 3. Наявність навичок подолання конфліктів; 4. Наявність навичок вдалого слухання та уміння грамотно, розмовляти; 5. Наявність навичок невербального спілкування;6. Обов'язкове користування візитними картками; 7. Вдалий зовнішній вигляд; 8. Уміння спілкуватись з засобами масової інформації;

Можне виділити слідуючі складові іміджа керівника організації:

· персональні характеристики: фізичні, психофізіологічні особливості, характер, тип особистості, індивідуальний стиль прийняття рішень і т.п.; соціальні характеристики: статус керівника, який включає не тільки статус пов’язаний із офіційно обіймаємою посадою, але також і з походженням, особистим достатком і т.п. Зі статусом тісно пов’язані моделі рольової поведінки. Так соціальні характеристики включають зв’язок лідера з різними соціальними групами: з тими інтереси яких він представляє; з тими, котрі його підтримують чи є його союзниками; а також з тими котрі є його апонентами й відкритими ворогами. Соціальна приналежність в значній мірі визначається нормами й цінностями яких дотримується керівник; особиста місія керівника: це конституція що виражає стратегічне бачення керівника. Особиста місія керівника визначає те положення, в якому він знаходиться в даний момент і те чого він хоче добитися в майбутньому. Особиста місія керівника є важливим моментом при виборі місії і цілої організації; цінностні орієнтації керівника: найбільш важливі пропозиції, що приймає керівник організації і які впливають на організаційну культуру організації.

Кожна з груп характеристик носить свій вклад у формування іміджу керівника і в різній ступені піддаються свідомому конструюванню

15. Комунікативний потенціал керівника — притаманні керівникові комунікативні можливості, які є внутрішнім резервом особистості, реалізуються як свідомо, так і стихійно.

Комунікативний потенціал керівника базується на психологічній (зумовлює намагання максимально реалізувати свої індивідуальні властивості та характерологічні особливості у процесі спілкування) та соціальній (враховує систему суспільних відносин, причинно-наслідкові зв'язки, соціокультурний та етнопсихологічний контексти спілкування) основах. Комунікативний потенціал керівника здатен змінюватися, реалізовуватися в будь-яких виявах (у самосвідомості, практичних діях тощо). Суттєвою його ознакою є адекватність цілям і завданням управління.

У цьому контексті виокремлюють складові та характеристики комунікативного потенціалу керівника:— потенційні комунікативні можливості, комунікативні сили керівника, які можуть бути задіяні та використані в управлінні;— психологічні властивості й можливості особистості керівника, набуті в управлінському спілкуванні й взаємодії з іншими людьми;— комунікативні можливості професійного розвитку, саморозвитку особистості керівника;— динамічність комунікативного потенціалу, яка сприяє розвиткові комунікативних властивостей та здібностей керівника, що пред'являє особистості підвищені вимоги за використання внутрішніх комунікативних резервів, переведення їх із потенційних в актуальні.

16. Соціально-психологічний клімат характеризується специфічною для спільної діяльності людей атмосферою психічного та емоційного стану кожного працівника і залежить від загального стану оточуючих його людей. Атмосфера (духовна) – це специфічний психічний стан групи людей, що проявляється у спілкуванні і стилі спільної діяльності. Це нестійка, динамічна сторона колективної свідомості. Атмосфера групи проявляються через характер психічного настрою, який може бути діяльним, споглядальним, життєрадісним, песимістичним, цілеспрямованим, анархічним і т. д.

На відміну від атмосфери, соціально-психологічний клімат характеризує не ситуативні зміни в переважаючому настрої людей, а лише його стійкі риси. Отже, соціально-психологічний клімат – це переважаюча і відносно стійка духовна атмосфера, або психічний настрій колективу, що проявляється як у відношеннях працівників один до одного, так і у відношеннях їх до спільної справи.

Специфіка соціально-психологічного клімату полягає в тому, що він представляє собою інтегральне утворення, яке виникає в результаті акумулювання різноманітних характеристик групового стану, а отже, він має подвійну природу. З одного боку, соціально психологічний клімат є певним суб’єктивним відображенням у груповій свідомості всієї сукупності, елементів виробничої і соціальної обстановки. З другого боку, соціально психологічний клімат набуває відносної самостійності, стає об’єктивною характеристикою колективу і справляє зворотній вплив на групову діяльність та окрему особистість. Вплив соціально-психологічного клімату на творчу активність та ініціативу працівників може бути як стимулюючим, так і пригнічуючим. В зв’язку з цим розрізняють сприятливий і несприятливий соціально-психологічний клімат.

В загальних рисах можна сказати, що сприятливий соціально-психологічний клімат характеризується ціннісно-орієнтаційною єдністю і згуртованістю; кон’юнктивними (об’єднуючими) міжособовими стосунками та задоволеністю ними членів групи; наявністю умов для самореалізації і самоутвердження особистості; задоволенням професійною діяльністю; відсутністю негативних лідерів і негативних психологічних груп; переважанням почуття симпатії-притягання між працівниками; взаємною відповідальністю і вимогливістю. Несприятливий соціально-психологічний клімат проявляється в диз’юнктивних (роз’єднуючих) стосунках, в напружених відносинах між членами групи, конфліктних ситуаціях і конфліктах, що позначається на результатах діяльності, зниженні мотивації до праці, зменшенні продуктивності, погіршенні трудової дисципліни, збільшенні плинності кадрів тощо.

17. Ділове спілкування можна трактувати як окремий момент у якій-небудь спільній продуктив­ній діяльності людей, що є засобом підвищення ефективності цієї діяльності. Його змістом є те, що роблять люди, а не ті проблеми, котрі стосуються їхнього внутрішнього світу. На відміну від ділово­го, особистісне спілкування, навпаки, зосереджується в основному навколо психологічних проблем внутрішнього характеру, тих ін­тересів і потреб, що глибоко й інтимно стосуються особистості лю­дини: пошук сенсу життя, визначення свого ставлення до значущої людини, до того, що відбувається навколо, до вирішення якого-не-будь внутрішнього конфлікту й т. і.

Ділове спілкування – складне соціально-психологічне явище. У психології управління спілкування розглядається як процес встановлення та розвитку ділових контактів, зумовлений потребами спільної дії. Знання психологічних закономірностей ділового спілкування та його особливостей у сфері політичного, соціального та господарського управління дозволяють підвищити ефективність управлінської діяльності менеджера. Виділяють три основних напрямки підвищення культури управлінського спілкування: розвиток комунікативних вмінь, перцептивних та інтерактивних навичок взаємодії.
Від менеджера вимагається належний рівень комунікативної компетентності – знання, уміння, навички у сфері організації взаємодії людей і взаємозв`язку у діловій сфері. Коммунікація – обмін інформацією, важливою для учасників спілкування. Комунікативний рівень спілкування в організації пов`язується із створенням своєрідної „площадки для спілкування”, де учасники змогли б вільно обмінюватися думками.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману