Вивчення теми склад і наголос

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 12 из 13Следующая ⇒

Вона є однією з основних у початко­вих класах і має значення як для письма (учні перено­сять слово з рядка в рядок на основі поділу на склади, диктують по складах слово під час запису), так і для читання. Не слід змішувати правила поділу слів на склади для переносу з фонетичним складоподілом. Так, відповідно до правил переносу слова льотчик, весна можна перенести так: льот-чик, вес-на. Однак фонетич­ний складоподіл тяжіє до відкритого складу, відповідно до цього ці слова діляться на склади так: льо-тчик, ве­сна (крім тих випадків, коли склад закінчується на [й] перед наступним приголосним: лій-ка).

Робота над складом слова тісно пов'язана з визна­ченням наголосу в слові (наголошеного складу), що є досить складним для учнів, оскільки вимагає певних аналітичних умінь. Спостерігаючи за вимовою ненаго-лошених і наголошених складів, учні приходять до ви­сновку, що наголошений склад — це склад, який вимов­ляється довше і сильніше, ніж нєнаголошений. Найбільш ефективним прийомом є вимова слова з питальною інтонацією і аж ніяк не поскладове проговорювання. На наступних етапах навчання доцільними будуть визначен­ня наголосу в сприйнятих на слух словах та записаних на дошці чи в зошитах; завдання на класифікацію слів за місцем наголосу (слова з наголосом на першому, дру­гому чи останньому складі) тощо. Робота над формуван­ням умінь визначати наголошений і нєнаголошений склад має надзвичайно велике значення. Від якості зазначених умінь буде залежати успішність учнів в оволодінні пра­вописними навичками позначення на письмі ненаголо-

шених [є], [и].

У початкових класах учнів знайомлять не лише з по­няттям «наголос», а й із смислорозрізнювальною роллю

наголосу.

Зіставлення слів, однакових за написанням, але різ­них за місцем наголосу, робота над значенням таких слів підводять дітей до розуміння ролі наголосу в слові.

Навичка правильно визначати наголос в слові має значення не лише для формування вимови, а й для фор­мування правописних умінь, зокрема умінь позначати на письмі ненаголошені [є], [и].

Білет № 17

1. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО АНАЛІТИКО-СИНТЕТИЧНОГО МЕТОДУНАВЧАННЯ ГРАМОТИ

Звуковий аналітико-синтетичний метод навчання гра­моти, розроблений К. Д. Ушинським і його послідовника­ми, ґрунтується на застосуванні цілого ряду спеціальних прийомів звукового аналізу і синтезу, які забезпечують свідоме оволодіння учнями процесами читання й письма.

Цей метод ґрунтується на таких науково-методичних засадах:

1) предметом читання є позначена буквами звукова будова слова; звуки мовлення, які дитині необхідно від­творити, читаючи слово, є тими основними мовними одиницями, якими вона оперує на початковому етапі оволо­діння грамотою;

2) початкові фонетичні уявлення діти мають одержу­вати тільки на основі спостережень за відповідними оди­ницями живого мовлення (звук, голосний, приголосний, склад та ін.) з належним усвідомленням їх істотних оз­нак;

3) початку ознайомлення дітей з буквами має переду­вати період практичного засвоєння звукової системи рідної мови, так званий добукварний період.

Принципи даного методу:

- У формуван­ні в дітей початкових умінь читати й писати слід іти від звука до букви. Це означає, що перед ознайомлен­ням дитини з певною буквою треба навчити її виконувати аналітичні і синтетичні дії з тим звуком (звуками), що позначаються на письмі даною буквою: правильно вимов­ляти, впізнавати в різних позиціях слів (на початку, в се­редині і в кінці), виділяти із слів, складів, сполучати з іншими звуками в склади.

- Одночасно-паралель­не опрацювання парних твердого і м'якого приголосних, що позначаються на письмі однією й тією ж буквою. Ок­ремо взята зі слова чи складу літера у більшості випадків не може бути правильно прочитана, оскільки її звукове значення залежить від інших букв у складі, зокрема від тих, що позначають голосний звук. Якщо, скажімо, взяти склади на і ні, то правильно відтворити звукове значення букви н можна тільки тоді, коли прочитати її разом з нас­тупною літерою.

- Забезпе­чення складового читання вже на початку ознайом­лення з кожною новою літерою, що позначає приголосний звук. Злите прочитування дитиною сполучення приголос­ного з голосним, забезпечує правильне чи­тання дво-, трискладових слів типу: мама, літо, сорока, вулиця. Читання ж слів ускладненої структури на перших порах може здійснюватись способом причитування до злиття приголосного з голосним окремих букв, що стоять за його межами в складі, наприклад: ра-к, лі-с, с-ло-н, т ра-ва. Первинне прочитування слова в такий спосіб збе­рігає його звуко-складову структуру, дозволяє правильно сприйняти лексичне значення, поступово підводить дити­ну до читання складами і цілими словами. У букварі в словах ускладненої структури можуть бути виділені рис­ками окремі злиття, що значно полегшує синтетичну ро­боту учня: мак, просо, вистава. Паузи, які спостерігають­ся при первинному прочитуванні слова на місці стику злиття і приголосного звука, що до нього прилягає, поступово зникають при повторному читанні цього слова.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология