Огляд історії методів навчання грамоти.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 13Следующая ⇒

В Історії вітчизняної початкової школи відомі різні ме­тоди, за допомогою яких здійснювалось формування у мо­лодших школярів початкових умінь читання й письма рідною мовою.

Класифікацію всіх існуючих методів здійснюють за двома критеріями: 1) яка мовна одиниця клалася в осно­ву навчання грамоти (буква, звук, склад, слово); 2) який прийом роботи (аналіз чи синтез) був провідним у про­цесі оволодіння грамотою. Аналіз передбачав поділ мов- ної одиниці слова на склади, потім на звуки і букви, а синтез вимагав об'єднання звуків або букв у склади, скла­дів — у слова. Нерідко в процесі навчання аналітичні і синтетичні дії виконувались взаємозв'язано.

За першим критерієм виділяються методи: буквоскладальний, звуковий, складовий і метод цілих слів.

За другим критерієм методи діляться на аналітичні, синтетичні і аналітико-синтетичні.

Цей метод полягав у механічному заучуванні назв окремих літер з наступним поєднанням (синтезом) їх у склади, а потім у слова. Алфавітні назви літер у ста­рослов'янській мові становили цілі слова: аз, буки, вєді, глаголь, добро, єсть, живете, зело... люди, мисліте і т. д.

Для того щоб утворити, скажімо, склади ба, го, гра, треба було спочатку назвати відповідні букви: буки-аз — ба, глаголь-он — го, глаголь-рцьі-аз — гра. Після цього йшло так зване читання слів «по верхах», тобто ці­лими словами, без попереднього називання букв і скла­дів. Таке читання було для учнів ще складнішим. Ним діти оволодівали також протягом року. До вправ з пись­ма переходили тільки на третьому році навчання. Таким чином, читання було відірваним від письма.

Оволодіння грамотою за буквоскладальним методом являло собою механічне зазубрювання букв, складів і слів. Складність полягала ще й у тому, що матеріалом для читання служили тексти з церковнослов'янських кни­жок, зміст яких був переважно недоступний для молод­ших школярів. Велике значення для поліпшення справи навчання грамоти мала поява на Русі перших книжок. У 1574 р. Іван Федоров видрукував у Львові перший «Буквар» — підручник для вивчення читання й письма, який значною мірою сприяв поширенню освіти на Украї­ні, її демократизації, полегшив і прискорив сам процес оволодіння грамотою.

Сучасному вчителеві треба мати на увазі, що інколи під впливом домашнього навчання у читанні деяких учнів можуть проявитися ознаки буквоскладального методу — так зване побуквене читання. Такий спосіб читання необ­хідно негайно переборювати, розкриваючи для дітей ме­ханізм злитого прочитування обох букв (на позначення голосного і приголосного звуків) відразу.

Складовий синтетичний метод

Полягає у тому, що що одиницею читання виступав

склад. Безумовно, порівняно з буквоскладальним мето­дом, його застосування було кроком уперед у вдоскона­ленні процесу навчання грамоти. Але недолік цього мето­ду полягав у тому, що зазубрювані штучні склади, відір­вані від реальних слів, не аналізувалися за звуковою будовою. Механічне заучування їх у великій кількості (близько 400) було дуже стомливим і нецікавим для ді­тей. Значні труднощі відчували і вчителі, які користува­лися цим методом, оскільки вони повинні були забезпе­чити учнів великою кількістю карток з готовими скла­дами, які б охоплювали всю різноманітність буквоспо-лук. Тому цей метод також не набув великого поши­рення у наших школах.

Звуковий аналітичний метод.

Звуковий аналітичний метод полягав у тому, що учні спочатку сприймали зором ціле речення, яке ділили на окремі слова. Запам'ятовувались вимова і графічне зоб­раження кожного слова, після чого слова ділилися на склади, вимову і написання яких діти також запам'ятову­вали. Тільки після цього із складів виділялися окремі букви (на письмі) і звуки (усно).

В основі цього методу лежали зорові сприйняття. До звукової будови слова учні, підходили тільки в результаті великої кількості вправ, спрямованих на запам'ятання графічного зображення слів і складів. Звуковий аналіз слів не відображав у багатьох випадках їх дійсної фоне­тичної будови: усі букви на позначення приголосних, не­залежно від їх дійсного звукового значення, називалися коротко як твердий приголосний звук, наприклад: [д], [^т]> [³1> [^с] • Звідси й поширились помилкові висловлю­вання типу «Звук і буква д».

Звуковий синтетичний метод.

Позитивною стороною даного методу було те, що в нав­чанні читання й письма пропонувалося йти від окремих звуків і букв. Після того як учні засвоювали певну кількість звуків, уміли позначати їх відповідними буквами, розпочиналися синтетичні вправи на злиття із звуків складів і на утворення складів із відомих букв.

Засвоївши склади та окремі слова з вивченими літе­рами, учні знайомилися з новою групою звуків і букв. Спосіб читання за цим методом являв собою поступове називання звуків, позначуваних відповідними буквами, наприклад: [л, о, ж, к, а] — ложка. Недолік даного методу полягав у тогочасному непра­вильному уявленні про співвідношення звуків і букв у ро­сійському та українському письмі. Помилково вважало­ся, що кожному звукові на письмі відповідає буква, ос­кільки звуки в слові сприймалися так само, як і ті, що вимовляються ізольовано. Не враховувались також реаль­ні зв'язки між окремими звуками в слові, які можна вия­вити тільки у виділених складах. Це означає, що не брав­ся до уваги складовий принцип письма, за яким однією і тією ж буквою можуть позначатися в різних складах два парні приголосні звуки — твердий і м'який.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров