Поняття про здоров’я, його складові

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 15Следующая ⇒

„Взагалі 9/10 нашого щастя засноване на здоров’ї. З ним все стає джерелом насолоди, тоді як без нього ніякі зовнішні блага не можуть принести задоволення, навіть суб’єктивні блага: якості розуму, душу, темпераменту при хворому стані послаблюються і завмирають. Тому не дивно, що ми перш за все запитуємо один одного про здоров’я і бажаємо його один одному: воно по-правді головна умова людського життя”. (Артур Шопенгауер)

Здоров’я людини є складним феноменом, який може розглядатись як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру.

Стан здоров’я населення на даний момент катастрофічно погіршується. Щороку в 1-й клас приходять діти, у 50 % яких різні захворювання. До моменту закінчення школи кількість учнів, що не мають відхилень в фізичному і психічному здоров’ї, зменшується приблизно на 20%. Захворюваність висока в усіх вікових групах. Причини очевидні і відомі: низькі заробітні плати, інфляція, безробіття, охорона здоров’я послабила свою роботу; погіршилась екологія, якість харчування; згубний вплив шкідливих звичок, нездоровий спосіб життя, недиференційований навчальний процес і т.д.

За даними ЮНЕСКО Україна посідає одне з останніх місць у світі за оцінками стану здоров’я дорослих і дітей (низька тривалість життя, висока смертність, особливо серед дітей, великий відсоток відхилень у фізичному, психічному розвитку та захворювань серед дітей та молоді).

Саме тому „Національна доктрина розвитку освіти України” пріоритетниминапрямами визначає особистісну орієнтацію освіти та пропаганду здорового способу життя.

„Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа)” проголошує зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно-орієнтовану. Змінюється напрямок професійної переорієнтації вчителя – від просвітництва до здійснення життєтворчої та культуротворчої місії, від маніпулятивної, авторитарної педагогіки до особистісно-зорієнтованої.

„Національна доктрина розвитку освіти України” пріоритетним завданням системи освіти визначає виховання людини в дусі відповідального ставлення до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як до найвищої індивідуальної суспільної цінності. Це здійснюється шляхом розвитку валеологічної освіти, повноцінного медичного обслуговування режиму навчально-виховного процесу, створення екологічно сприятливого життєвого простору.

В усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи закладати основи для забезпечення і розвитку фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я кожного члена суспільства.

Разом з тим, практика свідчить, що проблеми здоров’я учнів вирішуються у більшій мірі на шпальтах педагогічної преси, а не в реальному педагогічному процесі. В сучасній школі, на жаль, переважає орієнтація на знаннєвий підхід, на розвиток процесів пам’яті, а не мислення. Оцінюється лише репродуктивний рівень знань, умінь та навичок, потрібність яких для майбутнього життя часто не розуміють не лише учні, але і самі вчителі. Перевантаження навчальних програм інформацією, пасивність учнів у навчальному процесі, домінування пояснень матеріалу вчителем та його запам’ятовування і відтворення учнями, замість того, щоб опановувати його самостійно і робити відкриття законів і закономірностей, порівняння дитячих успіхів (чи не успіхів, у більшості випадків) призводить до формування негативного ставлення до навчання зокрема і школи взагалі. Часто оцінка успішності дитини вчителем, учнями є єдиним критерієм оцінки його особистості.

Цілком виправдано постає питання: яким повинен бути випускник школи? Це – носій репродуктивних знань із проблемами у здоров’ї, чи здорова, вільна, мисляча, творча особистість, здатна робити власний вибір і нести відповідальність за прийняті рішення? Серед негативних чинників шкільних умов життя визначальним все ж таки, є відсутність у багатьох педагогічних працівників пріоритетної спрямованості на здоров’я та мотивації формування в учнів здорового способу життя.

Здоров’я – це нічого, але все без здоров’я ніщо.

Здоров’я – це відсутність захворювань.

Здоров’я - це особистий досвід насолоди позитивним життям.

Концепція здоров’я означає ступінь, в якому особистість чи група осіб здатні, з одного боку, реалізувати свої прагнення і задовольнити свої потреби, а з іншого, змінювати середовище і справлятися з ним. Отже, здоров’я можна розглядати як ресурс повсякденного життя, а не як ціль життя. Це позитивна концепція, у якій на перший план висуваються суспільні й особистісні ресурси, а також фізичні здібності.

Фізичний чи психічний стан, коли відсутні дискомфорт чи біль, що дозволяє конкретній людині найефективніше і найдовше функціонувати в середовищі, в якому вона опинилася внаслідок випадку чи вибору, найбільш наближений до поняття „здоров’я” (Дюбуа).

Здоров’я – це стан, при якому люди здатні контролювати своє життя завдяки справедливому розподілу можливостей і ресурсів. Таким чином, здоров’я – це сукупна цінність. Я не можу бути здоровим за рахунок інших чи надмірного використання природних ресурсів.

Здоров’я – значить бути щасливим.

Здорова людина – це така людина, яка життєрадісно й охоче виконує свої обов’язки, які покладає на неї життя, та повністю реалізує свої фізичні й розумові здібності.

Здоров’я – це відчуття радості від того, як ти виглядаєш. (Бутс)

Здоровий спосіб життя – це такий спосіб життя, який зберігає і поліпшує здоров’я.

Сьогодні існує багато визначень здоров’я, які, як правило, містять 5 критеріїв, що визначають здоров’я людини:

- відсутність хвороб;

- нормальне функціонування організму в системі „Людина – навколишнє середовище”;

- повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя;

- здатність адаптовуватися до постійно змінних умов існування в навколишньому середовищі;

- здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій.

Звідси походить загальноприйняте у міжнародному співтоваристві визначення здоров’я, викладене в преамбулі Статуту ВООЗ (1948), де вказано, що здоров’я – це „стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад”.

В узагальненому вигляді „ здоров’я” можна визначити як здатність людини пристосовуватись до навколишнього середовища і своїх власних можливостей, протистояти зовнішнім і внутрішнім суперечностям, хворобам і пошкодженням, берегти себе, розширювати свої можливості, збільшувати повноцінну життєдіяльність, тобто забезпечувати своє благополуччя.

Смисл слова „благополуччя” визначається як „спокійний, щасливий стан”, а „щастя” – як „почуття і стан повного вищого задоволення”.

Традиційно в психолого-педагогічній літературі виділяють 4 компоненти здоров’я: фізичне, психічне, соціальне та духовне здоров’я. Такий підхід відповідає сучасним нормам щодо особистісно-орієнтованої освіти, що передбачає визнання цілісності та унікальності кожної дитини.

Співставимо трактування поняття „особистість” у психології та структуру поняття „здоров’я”:

Структура особистостіКомпоненти здоров’я

- спрямованість особистості духовне здоров’я

(переконання, світогляд, ідеали,

нахили, інтереси, бажання);

-досвід (звички, уміння, навички, соціальне здоров’я

знання);- психічні процеси (воля, почуття, психічне здоров’я

сприймання, мислення, відчуття,

емоції, пам'ять);

- біопсихічні властивості (темперамент, фізичне здоров’я

статеві, вікові, паталогічні і

фармакологічно обумовлені властивості).

Проблема формування і збереження духовного здоров’я є найважливішою і найменш вивченою проблемою здоровозбереження молодших школярів. Так, Л.Г.Татарникова вказувала, що орієнтація на духовний розвиток особистості дитини, а не асиміляція знань із багатопредметного освітнього поля, являється критерієм педагогічної майстерності вчителя, а найважливіше – одним із найбільш ефективних способів подолання психосоматичної дезадаптації учнів – справжньої біди 20 століття.

Якщо звернутися до відомого сорософського курсу навчання здоровому способові життя для шкіл Центральної і Східної Європи, то в навчально-методичних посібниках концепція здоров’я людини зображена в вигляді стилізованої квітки, кожна пелюстка якої представляє який-небудь із аспектів здоров’я(фізичне, емоційне, інтелектуальне, соціальне, особистісне). Стеблом (стержнем) квітки служить духовний аспект здоров’я, який „ … має велике значення для здоров’я людини в цілому. Він відображає суть нашого буття (те, що дійсно важливе для нас, те, що ми найбільше цінуємо). Це центр нашого життя, що забезпечує цілісність нашої особистості … ” (Сьюзан Шапіро і ін. „Програма навчання здорового способу життя”)

У сучасних умовах державотворення в Україні зростає роль гуманістичного виховання підростаючого покоління. У Законі України „Про освіту” метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу. Велика роль у цьому процесі належить вчителю, адже школа й учителі повинні формувати особистість відповідно до умов сьогодення: „Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється”.

Отже, духовне здоров’я є одним з головних компонентів здоров’я людини, дитини зокрема, про яке треба знати і сприяти його формуванню і збереженню.

Український народ віддавна володіє невичерпним, надзвичайним багатством – безмежно багатою духовністю і невтомною працьовитістю. Це наш скарб, те, що ми, як народ, могли б передати іншим, у свою чергу збагатившись їхньою культурою і традиціями, що ведуть до фізичної досконалості та морального піднесення.

Так, на сьогодні рівень духовного здоров’я дітей в міру „прогресу” поступово знижується. Чим це викликано? Як цього уникнути? Як сприяти розвитку духовності дітей? Ці питання є досить актуальними, значимими як для педагогічних працівників, так і для батьків.

Культура здоров’я

В усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи закладати основи для забезпечення і розвитку фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я кожного члена суспільства.

Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити:

- комплексно-системний підхід до гармонійного формування всіх складових здоров’я;

- удосконалення фізичної, психологічної та емоційної працездатності підготовки учнів до активного життя і професійної діяльності на принципах, що забезпечують диференційовану оздоровчу спрямованість та індивідуальність підходів;

- використання різноманітних форм рухової активності та інших засобів фізичного удосконалення.

Вирішення поставлених завдань потребує теоретичного обґрунтування моделі формування культури здоров’я учасників навчально - виховного процесу на засадах системного підходу:

а) наявність певних компонентів (елементів), кожен з яких у системі формування культури здоров’я виступає в ролі підсистеми, а розглядуваний окремо – є, в свою чергу сам системою;

б) взаємозв’язок між елементами системи, який виявляється через взаємодію, взаємовплив підсистем (компонентів), тобто в динаміці, прямий і зворотній зв'язок;

в) системна якість, породжена системою із формування культури здоров’я – результат взаємозв’язку та взаємодії, а не просто сума якостей всіх елементів;

г) із втратою хоча б одного елемента – система починає утворювати нову, якісно іншу характеристику: змінюється, перетворюється на іншу систему.

Проаналізуємо зміст та особливості компонентів системи формування культури здоров’я учасників навчально - виховного процесу.

Перш за все, метою функціонування системи є формування культури здоров’я учасників навчально – виховного процесу, що знаходить свій вияв у завданнях формування, збереження, зміцнення, реабілітації та передачі здоров’я. Кожне із завдань має свій зміст, передбачає спеціально сплановану діяльність учасників.

Культура здоров’я – це сукупність духовних та метеріальних цінностей, в якій суспільство визнає за людиною стан фізичного, психічного та духовного благополуччя як вищу цінність.

Культура здоров’я – гуманізована, заснована на формуванні, збереженні, зміцненні, відновленні та передачі фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я.

Системний підхід до аналізу поняття „культура здоров’я дає змогу трактувати його як:

- систему цінностей, пріоритетів власного здоров’я і здоров’я навколишніх;

- як спосіб діяльності із формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачі фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я;

- сукупність світоглядних ідей про духовні цінності (земля, людина, природа, життя, мир, батьки) і матеріальні цінності, на сутність, особливості, самоцінність здоров’я особистості;

- історичну цілісність, ставлення суспільства до здоров’я громадян;

- інтегральний фактор соціалізації особистості, культуротворчий процес формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачі фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я.

Культура здоров’я знаходить свій вияв у:

- сукупності знань про особливості власного здоров’я (фізичного, психічного, духовного та соціального) та догляду за ним;

- оволодіння системою цінностей, пріоритетів власного здоров’я та здоров’я навколишніх;

- принципах, правилах усвідомлення побудови власного життя, що сприятимуть формуванню, збереженню, зміцненню, відновленню та передачі здоров’я;

- способах поведінки та діяльності, спрямованих на формування, зміцнення, збереження, відновлення, та передачу фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я, приязнених культурних стосунках між вихованцями та дітей з дорослими; виробленні в дітей активної життєвої позиції.

Формування культури здоров’я - цілеспрямований процес взаємодії учасників навчально – виховного процесу (студентів, викладачів, батьків) у здоров’язберігаючому середовищі (навчального закладу, сім’ї, соціального оточення), метою якого формування, збереження, зміцнення, відновлення та передача здоров’я.

Культура здоров’я містить такі компоненти:

· Мотиваційний (потреби та мотиви формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачі здоров’я; цінності та пріоритети власного здоров’я та здоров’я навколишніх);

· Змістовий (принципи, правила їх реалізації, відомості, знання про особливості власного здоров’я, шляхи, умови, технології його формування, збереження, зміцнення, відновлення, передачі);

· Операційний (способи поведінки та діяльності, спрямовані на формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачу здоров’я).

Психічне здоров’я

Психічне здоров’я – стан духовного благополуччя, який характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінки і діяльності.

Зміст психічного здоров’я не вичерпується медичними і психологічними критеріями. В ньому завжди відображені суспільні і групові норми і цінності, що регламентують духовне життя людини.

Поскільки здоров’я розглядаємо як стан динамічної рівноваги організму з оточуючою природою і соціальним середовищем, при якій людина повноцінно виконує соціальні функції, то психічне здоров’я як елемент здоров’я в цілому слід розглядати як сукупність психічних характеристик, що забезпечують динамічну рівновагу і можливість виконання соціальних функцій. Мається на увазі, що психічно здорова людина буде в цілому адаптована до соціуму і може успішно функціонувати в ньому.

Основу психічного здоров’я складає повноцінний розвиток на різних етапах онтогенезу.

Психічне здоров’я – динамічна сукупність психічних властивостей, що забезпечує:

а) гармонію між різними аспектами всередині людини і між людиною і суспільством;

б) можливість повноцінного функціонування і розвитку в процесі життєдіяльності.

І.В.Дубровіна в книзі «Психическое здоровье детей и подростков» визначає психічне здоров”я як нормальну роботу окремих психічних процесів і механізмів, а термін «психічне здоров’я» відносить до особистості в цілому, до проявів людського духу і дозволяє відділити психологічний аспект від медичного, соціологічного, філософського. Саме психічне здоров’я робить особистість самодостатньою.

Р.Ассаджолі описав психічне здоров’я як баланс між різними аспектами особистості людини; С.Фрайнберг – між потребами індивіда і суспільства; Н.Г.Гаранян, А.Б.Холмогоров – як процес життя особистості, в якому збалансовані рефлекторні, рефлексивні, емоційні, інтелектуальні, комунікативні, поведінкові аспекти.

В основному, всі дослідження сходяться в таких ключових позиціях, що психічне здоров’я містить стресостійкість, гармонію та духовність.

Наведемо модель психічного здоров’я особистості:

· Акіологічний компонент – цінності «Я» самої людини і «Я» інших людей. Передбачає усвідомлення людиною цінності, унікальності себе, навколишніх, ідентифікацію як із живими, так і не живими об’єктами, єдність зі всією повнотою світу. Із цього витікає наявність позитивного образу «Я», тобто абсолютне прийняття людиною самої себе і інших людей поза залежністю від статі, віку, культурних особливостей. Переконання про цінність людського життя як свого, так і чужого. Безумовною передумовою цього є особистісна цілісність, а також уміння прийняти своє «темне начало» і вступити з ним в діалог. Необхідною якістю є вміння розглянути в кожному з навколишніх «світле начало», навіть якщо воно не зразу помітно, по можливості взаємодіяти з цим «світлим началом» і дати право на існування «темного начала», як в іншому так же, як і в собі.

· Інструментальний компонент – передбачає володіння людиною рефлексією як засобом самопізнання, здатністю концентрувати свідомість на самому собі, внутрішньому світі і своєму місці у взаємовідносинах з іншими людьми. Цьому відповідає вміння людини розуміти і описувати свої емоційні стани і стани інших людей, можливість вільного і відкритого прояву почуттів без причинення шкоди іншим, усвідомлення причин і наслідків як своєї поведінки, так і поведінки навколишніх.

· Потребнісно-мотиваційний компонент визначає наявність у людини потреби в саморозвитку, само зміні і особистісному зростанні. Це означає, що людина стає суб’єктом своєї життєдіяльності, має внутрішнє джерело активності, виступає двигуном його розвитку. Вона повністю приймає відповідальність за власне життя і стає «автором власної біографії» (В.І.Слободчиков).

Здоров’я – не самоціль, а умова само здійснення людини на Землі, виконання своєї необхідної місії.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров