Теорії місцевого самоврядування

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 58Следующая ⇒

Однак О. Батанов стверджує, що «чимало важливих положень Конституції написано в дусі державної теорії. В них послідовно проведено ідею, що корені місцевого самоврядування – в тій владі, джерелом якої є весь народ, а не його частина – громада». Інший український вчений В. Кравченко вважає, що «сучасна система місцевої влади будується на ідеях, близьких до громадсько-господарської теорії місцевого самоврядування».

У 1995 р. у Конституційному договорі між Президентом України і Верховною Радою України була відновлена громадська теорія місцевого самоврядування. Первинними суб’єктами місцевого самоврядування визнавалися територіальні колективи громадян, які проживають у селах, селищах, містах. Конституція України визначає місцеве самоврядування як «право територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» (ст. 140). Місцеве самоврядування здійснюється на двох рівнях: природному, бо саме самоврядування є правом жителів села, кількох сіл, селища та міста, і державному – обласними та районними радами, бо область і район є державними утвореннями.

Простежується непослідовність державної політики у виборі моделі місцевого самоврядування. Підтвердженням цього є те, що якщо в Конституції (ст. 7) встановлюється: «в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування», тобто визнається природне право територіальної громади, а в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», на відміну від конституційного визначення, воно є «гарантованим державою правом». Отже, якщо в Конституції в основу місцевого самоврядування покладено громадську теорію, то в законі реалізована державницька концепція місцевого самоврядування.

М. Баймуратов зауважує, що при цьому «фактично нівелюється конституційне право територіальної громади на самостійне здійснення місцевого самоврядування, відсувається на другий план у вирішенні питань місцевого значення. Такі тенденції свідчать про те, що держава постійно не довіряє територіальній громаді і в будь-який час може повернутися до централізованого управління». Проте М. Корнієнко вважає, що в Україні «продовжують існувати та впливати на практику державотворення дві основні теорії місцевого самоврядування – державницька та громадська».

Державницька теорія самоврядування розглядається як засіб здійснення державних функцій за допомогою недержавних суб’єктів (місцевого населення та його органів), які діють за принципом: «дозволено лише те, що передбачено законом». Конституція (ст. 143) надає територіальним громадам право управляти майном, яке перебуває у комунальній власності. В ст. 41 Конституції зазначено, що комунальна власність – є недержавною формою власності.

За сучасних умов дослідження згаданих теорій має велике значення, оскільки існує гостра потреба у розробці теоретичної моделі місцевого самоврядування в Україні з урахуванням особливостей її історії, традицій тощо. Залишається досить важливим подальше осмислення цього явища загалом, а відтак і пошуку досконалішого варіанту місцевого самоврядування з урахуванням аналізу практики його функціонування в нашій країні та за її межами.

У результаті проведеного дослідження наукових концепцій становлення місцевого самоврядування визначено існування декількох теорій походження місцевого самоврядування: теорії вільної громади, яка розглядає місцеве самоврядування як автономну, стосовно державної влади, публічну владу територіальної громади; теорії федерації громад, яка вважає громаду соціальною основою місцевого самоврядування, тобто громада є інституцією, рівноцінною державі; господарською теорією стверджується господарська природа діяльності органів місцевого самоврядування; громадська теорія визнає свободу здійснення органами місцевого самоврядування своїх завдань, їх недержавну природу діяльності; державницька теорія стверджує, що місцеве самоврядування не може розглядатися як інститут, рівноцінний державі, а органи місцевого самоврядування перебувають у підпорядкуванні державної влади; теорією муніципального дуалізму визначається незалежність органів місцевого самоврядування лише в суто громадських справах, а в політичній сфері вони розглядаються як органи держави, що виконують її функції та повноваження.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?