Соціальна політика та гарантії соціального захисту

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 25 из 33Следующая ⇒

У Конституції України зазначено, що національна економіка розвивається на основі соціально орієнтованої моделі. Це означає, що головним завданням на шляху соціально-економічного прогресу в державі має стати забезпечення передумов реалізації прав та свобод громадян, утвердження середнього класу та подолання бідності населення.

Однак в умовах трансформаційних процесів, що проходять в національній економіці виникають певні соціальні небезпеки та ризики, Тому держава мусить стати соціальним амортизатором цих процесів і водночас здійснювати активну соціальну політику.

Соціальні амортизатори - це механізми соціального захисту населення.

Необхідність у соціальних амортизаторах виникає у час, коли здійснюється:

– системна соціально-економічна трансформація процесів в національній економіці;

– структурна перебудова національної економіки;

– перехід на якісно новий технологічний рівень виробництва продукції;

– інституційні перетворення та вихід національної економіки на якісно новий рівень розвитку.

Згідно з 25 ст. Декларації прав людини, сучасна правова дер­жава повинна гарантувати право на такий рівень життя, що враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуго­вуванням, які необхідні для підтримки здоров'я, і права на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, удівства, старості чи інших способів до існування незалежних від людини обставин. Для забезпечення такого захисту держава повинна насамперед у законодавчому порядку установити основні соціальні гарантії, механізм їхньої реалізації, а також функції надання соціальної підтримки.

Поруч з державою, соціальний захист забезпечують підпри­ємства (чи підприємці) і самі наймані робітники - їхні профспілкові організації.

У системі соціального захисту населення найважливішим еле­ментом виступає соціальне страхування, в яке входить пенсійне, медичне, страхування від безробіття тощо.

Отже, система соціального захисту в Україні включає: пенсії (пенсійний фонд, фонд соціального страхування); допомоги по безробіттю; системи соціальної допомоги; соціальні гарантії.

В Україні у 2000 р. було прийнято Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавче, що забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Сьогодні в національній економіці є такі критерії соціальних гарантій:

– мінімальний розмір заробітної плати;

– мінімальний розмір пенсій за віком;

– мінімальний розмір заробітної плати робітників різної квалі­фікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

– стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

– індексація доходів населення і метою підтримання достатнього рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін;

– забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соці­альної підтримки.

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе: пенсійну систему, соціальне стра­хування на випадок безробіття, соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, соціальне страхування від нещасних випадків.

Соціальний захист населення в Україні здійснюється з допо­могою реалізації таких програм:

> програми допомоги сім'ям із дітьми;

> державні програми дотацій і житлових субсидій;

> допомога на поховання;

> державна система охорони здоров'я;

^ державна система освіти.

У зв'язку зі статусом постчорнобильської держави, в Україні є також система соціального захисту осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС.

– цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);

– соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів);

– соціальний захист через недержавні організації;

– соціальна допомога з фондів підприємств.

Відіграючи активну роль у проведенні соціальної політики, держава у ринковій економіці не перетворюється у відділ соці­ального забезпечення. Організація системи соціального захисту забезпечує зворотний зв'язок між рівнем соціальних послуг та інтенсивністю і результатами праці окремого працівника, загаль­ними економічними результатами виробництва та комерційно-фінансової діяльності господарських організацій.

Соціалізація національної економіки передбачає:

– наповнення усіх реформ соціальним змістом;

– розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадського суспільства;

– активізацію соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

– забезпечення гідних і безпечних у мов життя та праці, зростання добробуту громадян, в тому числі екологічного.

У зв'язку з цим важлива роль відводиться соціальній політиці, яка трактується як: діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні; а також як система правових, організаційних, регулятивно-конрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального харак­теру із цілями економічного зростання.

Це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень.

Соціальна політика держави включає:

– регулювання соціальних відносин у державі, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

– вирішення проблем безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

– розподіл і перерозподіл доходів населення;

– формування стимулів до високопродуктивної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

– створення системи соціального захисту населення;

– забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

– захист навколишнього середовища з метою підвищення соціо-екологічного добробуту населення.

Завдання державної соціальної політики поділяють на довгострокові (перспективні) та короткострокові. Основні об’єкти державної соціальної політики: ринок праці та зайнятість населення; трудові відносини; оплата праці та доходи населення; система соціального забезпеченя населення; соціальна інфраструктура; політика захисту інтересів споживачів.

Системотворчий характер с оціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом: життєздатності суспільства; стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства.

Соціальна політика в національній економіці базується на симбіозі лібералізації та соціальної спрямованості. Особливої актуальності набуває проблема створення повноцін­ного громадського суспільства та його інститутів. Це дасть можли­вість покращити соціальну ситуацію і через контроль громадських організацій.

Методи впливу держави на розвиток системи соціального захисту:

– О правове забезпечення соціального захисту населення, прий­няття відповідних законодавчих та нормативних актів;

– О прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансу­вання соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслу­говування, охорона навколишнього середовища тощо);

– соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

– впровадження ефективної прогресивної системи оподатку­вання індивідуальних грошових доходів населення;

– прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

– встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів, контроль за їх дотриманням;

– державні програми і вирішення конкретних соціальних проб­лем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

– державний вплив на ціни та цінотворення;

– обов’язкове соціальне страхування в різних формах;

– пенсійне забезпечення;

– розвиток державною сектора економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

– підготовка та перепідготовка кадрів;

– організація оплачуваних громадських робіт;

– соціальне партнерство.

Державні соціальні стандарти - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і норма­тиви або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також; мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними,.житлово-комунальними, соціально-культурними послугами. Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самос­тійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, активна роль у суспільстві.

У національній економіці пенсійна система відіграє дві функції:

– соціальну (сприяє соціальному захисту працездатного насе­лення, запобігає бідності населення).

– економічну (фінансує матеріальне забезпечення громадян з настанням пенсійного віку, формує та використовує резервні грошові фонди, стимулює до збільшення заощаджень).

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры