Рівні економічної системи та її основні суб’єкти

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 15Следующая ⇒

Науково-технічний прогрес може відбуватися еволюційним та революційним шляхами. Останній шлях набуває форми НТР як стрибкоподібного розвитку науки і техніки на основі перетворення науки в продуктивну силу (50 рр. ХХ ст.). Остання зумовлює переворот у структурі і динаміці ПС та дає підстави до нового технічного базису людського суспільства як якісного вдосконалення матеріальних умов життя людини. У процесі суспільного виробництва людина є головною продуктивною силою, оскільки саме вона створює знаряддя праці, відчужує від природи предмети праці та визначає способи їх використання. У продуктивному розвитку та вдосконаленню засобів виробництва розвиваються і розкриваються найістотніші риси людини, формується певний тип працівника. Розвиток автоматизації і комп’ютеризації змінює роль і функції людини, приводить до зростання ролі людського фактора сучасна НТР виводить людину з процесу безпосередньо виробництва, ставить її поряд і над ним. Як головний фактор ПС людина є суб’єктом економічних та інших суспільних відносин.

Важливим елементом є економічні відносини, які є об’єктивними і матеріальними, оскільки:

– складаються незалежно від волі і свідомості людини;

– невід’ємні від буття ПС, являють собою їх суспільну форму.

Усі зміни в економічній системі разом з її матеріальною основою реалізуються через економічні відносини. Водночас економічні відносини не лише наслідок виявлення, а й необхідна умова розвитку ПС. Економічні відносини можна класифікувати за різними критеріями:

– за характером і формами привласнення благ;

– за фазами відтворення;

– за рівнем відносно ПС – техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні;

– за рівнем господарювання: мікро- та макрорівень.

У процесі організації виробництва виникають загальні організаційно-економічні відносини, що відбивають певний рівень виробництва.

Організація виробництва – це процес забезпечення єдності, злагодженості, функціонування факторів виробництва, взаємодія людей, що беруть участь у виробництві. Ці відносини пов’язані з процесом праці, поділом праці тощо. Вони формуються у процесі взаємодії відносин спеціалізації, кооперативності, комбінування, концентрації, обміну діяльності між людьми.

Техніко-економічні відносини – відносини, що визначаються технікою і технологією, що застосовуються у процесі виробництва. Вони розвиваються й удосконалюються паралельно з технікою і технологією та індустріалізацією економіки ПС.

Організаційно-економічні і техніко-економічні відносини виражають систему відносин "людина–виробництво" ("людина–природа").

Найскладнішою підсистемою економічної системи і відповідно системи економічних відносин є соціально-економічні відносини.

Соціально-економічними відносинами називають сукупність суспільних зв’язків і відносин між економічними суб’єктами, в які вони вступають у процесі суспільного виробництва і привласнення його результатів. Вони надають суспільству історичної визначеності та соціальної якості. За фазами відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання), соціально-економічні відносини зумовлюють систему зв’язків "людина–людина".

Економічні відносини (соціально-економічні) є соціально-економічною формою розвитку ПС – це означає, що ПС не існують окремо від відносин, так як і останні не можна відокремити від ПС. Тому суспільне виробництво потрібно розглядати як органічну єдність ПС і економічних відносин. Розвиток і вдосконалення економічних відносин має бути адекватним розвитку ПС.

Господарський механізм узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність ПС і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів. Таким чином, цей механізм є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб’єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

Універсальною закономірністю прогресу економіки є перехід від низьких (нижчих) до вищих ступенів розвитку ПС. В історії розвитку суспільства є декілька етапів, що поступово змінювали один одного. Основними підходами щодо типізації їх є формаційний і загально-цивілізаційний.

Цивілізація – рівень суспільного розвитку матеріальної і духовної культури (антична, сучасна цивілізація). Цивілізація – один з історичних етапів розвитку суспільства, вона визначається як історично-конкретний етап суспільства, що характеризується особливим способом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною і духовною культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характеристик суспільства, рівень ПС, спосіб взаємодії людей з природою.

Три головні етапи (Морган)

1. Епоха дикості.

2. Епоха варварства.

3. Епоха цивілізації.

Сучасна наука розмежовує аграрну цивілізацію, індустріальну і постіндустріальну організацію, підхід базується не на особливості суспільства, а на цілісності людської цивілізації та домінуючому значенні загальнолюдських цінностей, інтегрованості суспільства у світову спільноту. У цьому виявляється різниця цивілізаційного підходу від формаційного. Відповідно до останнього зміна способів виробництва (первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне) відбувається в процесі взаємодії ПС і виробничих відносин.

Відносини власності

1. Власність як економічна категорія:

а) поняття власності;

б) суб’єкти і об’єкти власності;

в) її ознаки;

г) підходи щодо структури відносин власності.

2. Економічний зміст і юридична форма власності.

3. Структура власності за її типами, видами і формами, еволюція відносин власності.

Власність – найфундаментальніша економічна категорія. Це поняття є одним із центральних, його можна розглядати у 3 аспектах:

– матеріально-натуральний (расовий) – все, що оточує;

– юридичний – правове оформлення володіння, розпорядження та використання об’єкта власності;

– політекономічний – відображає реальне привласнення умов виробництва і результатів.

Власність є основоположною економічною категорією, разом з тим вона одна з найбільш складних категорій, бо має багато ознак, форм прояву і систем функціонування. Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте одні визначають їх як сукупність усіх економічних відносин, інші – як основне економічне відношення, треті – вихідне чи первинне.

Зрозуміло, що всі підходи відбивають певну сторону функціонування власності і визначають цю категорію з тієї чи іншої сторони.

Поняття власності виникло у людей в результаті виробництва матеріальних благ і їх привласнення, це поняття виникає тоді, коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають відносини з приводу привласнення своїх продуктів. Власність – це не річ, а відношення між людьми з приводу виробництва і присвоєння благ – продуктів праці і природи, це відношення суб’єктів один до одного відповідно до їх відношення до матеріалів, предметів, знарядь.

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність є відношенням між людьми по відчуженню чи привласненню діяльності чи результатів.

Генетичну структурну побудову слід визначати через взаємодію відносин привласнення і відчуження, оскільки власність є результуючою хоча і полярних, але зустрічних відносин привласнення, відчуження. Привласнення – економічний процес, спосіб перетворення предметів і явищ діяльності, їх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження, користування. Володіння характеризує необмежену в часі належність об’єкта власності певному суб’єкту. Розпорядження – здійснюване власником чи делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності. Користування – процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності, а також створення за його допомогою благ.

Парною категорією привласнення є відчуження – процес перетворення діяльності, здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів функціонуючої праці (індивідуальної чи суспільної) з перетворенням власності суб’єктів та об’єктів економічних відносин.

Відносини власності виникають за наявності принаймні 2 суб’єктів. Для їх виникнення потрібно, щоб були контрагенти цих відносин (суб’єкти), споживчі блага, з приводу яких можуть виникати відносини власності (об’єкти). Відносини власності характеризуються суб’єктами і об’єктами. Суб’єкти – фізичні і юридичні особи, які в процесі відчуження – привласнення благ і послуг – вступають між собою у ці відносини.

З точки зору форм власності виступають індивіди, домашні господарстві, колективи, держава. З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб’єктів за цими ознаками.

Систему суб’єктів можна розглядати за поділом на вітчизняні та іноземні.

Об’єктами є все розмаїття національного багатства, включаючи землю з надрами, водний і повітряний простір, засоби виробництва, робочу силу і результати її діяльності (гроші, споживчі блага, цінні папери).

Категорія власності як і будь-яка інша має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До характерних ознак можна віднести:

– власність – соціально-економічне, виробниче відношення між людьми, а не відношення до речей;

– власність – результат суспільного розвитку, а не окремої людини;

– власність – відношення по присвоєнню благ і послуг;

– оскільки блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то провідними пріоритетними є відношення по присвоєнню засобів виробництва;

– у певних умовах засоби виробництва можуть відчужуватись від безпосереднього виробництва, тому власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва і визначає історичний тип даного способу присвоєння;

– у реальній дійсності власність виступає у конкретній історичній формі;

– на поверхні суспільного життя відносини власності виступають як право власності.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?