Предмет і завдання соціології праці. Соціальний аналіз організаційно-трудових відносин.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 12 из 21Следующая ⇒

Соціологія праці - це галузь соціології, що вивчає характер, зміст, організацію та умови праці, ставлення людини до праці, ціннісні орієнтації, рольову поведінку людини в ній, мотивацію та задоволеність працею. Біля витоків соціології праці стояли О. Конт, Е. Дюркгейм, К. Маркс, М. Вебер.

Ця галузева соціологія набула значного розвитку завдяки зусиллям російських учених, зокрема: І. Чанглі, Л. Гордона, Є. Клопова, А. Дикарьової, В. Подмаркова, А. Кравченка, а також українських - В. Полторака, В. Пилипенка, К. Грищенка, Є. Суїмен-ка. А. Ручки, М. Сакади та ін.

Соціологія праці оперує фундаментальними категоріями та є ієрархічно організованим знанням, яке існує на загальному, спеціально-теоретичному й емпіричному рівнях.

Предметом соціології праці є суспільна праця, що може бути усвідомлена і як соціологічна категорія, і як емпірична реаль-ність поведінки людей. Категорія "праця" є головною, навколо неї будується система категорій цієї галузевої соціології.

Праця - це цілеспрямована діяльність, змістом якої є зміна природної речовини з метою задоволення суспільних потреб.

Загальність праці передбачає, що вона лежить в основі всіх суспільних процесів та явищ. Праця є головною формою життє-діяльності суспільства, запорука його буття, що визначає ставлення людини до світу й інших людей. Праця історично зумовила та сприяла виділенню людини із тваринного світу, суспільства - з природи.

Процес праці має на меті:

• обмін речовиною між людиною та природою. Головною метою його є відтворення життєдіяльності індивіда як біологічної істоти;

• обмін продуктами діяльності між індивідами, що характеризує суспільний характер праці, пов'язаний з розподілом праці та різними формами власності. Його головною метою є задоволення суспільних потреб і відтворення людини як соціальної істоти.

Складові елементи простого процесу праці: предмети праці, засоби праці, продукти праці.

Предмети праці - це природна речовина, до якої застосовують засоби праці.

Засоби праці - сукупність речей, що їх застосовують до предметів праці з метою їх перетворення.

Продукти праці - речі, створені в процесі праці.

Умови праці є проявом ступеня безпеки чи небезпеки предмета та засобів праці, їхнього впливу на здоров'я, настрій, на пра-цездатність людини.

Трудова діяльність має соціально-психологічну структуру, основні елементи її такі:

• мета - свідоме бачення результатів, ідеальний план дій;

• ставлення до праці — усвідомлення необхідності праці, бажання змінити навколишнє середовище за власним планом;

• стимули праці - зовнішні фактори, що спонукають до праці;

• мотиви праці—внутрішні стимули, пов'язані із задоволенням важливих для людини потреб;

• цінності та ціннісні орієнтації - етичні мотиви трудової діяльності.

Суспільний процес праці завжди колективний, суб'єктом його є великі соціально-професійні групи.

Між людьми, що створюють ці групи, утворюються особливі взаємини, пов'язані зі специфічними завданнями та функціями. Ці взаємини формують трудові колективи, які ви­конують виробничо-економічну та соціальну функції.

Виробничо-економічна функція передбачає організацію трудової діяльності, технічне вдосконалення виробництва, оптимі-зацію системи стимулювання, добір кадрів.

Соціальна функція передбачає вдосконалення взаємин між людьми в колективі, засвоєння норм поведінки, формування цін-нісних орієнтацій тощо.

Отож важливою характеристикою суспільної праці є трудовий колектив. Трудовий колектив - це чітко організована форма діяльності та добровільна спільність однодумців, місце, де відбувається поєднання та зіткнення інтересів. У трудовому колективі існує формальна й неформальна система відносин.

Формальна - адміністративно правова структура; неформальна - стуктура малих груп та їхніх міжособистісних зв'язків.

52. Праця і типи соціально-економічних груп: традиційні і нові групи, домінуючі, маргінальні, проблемні групи; закриті, відкриті, переходні групи. Характеристика конкретних соціально-економічних груп (робітники, інтелігенція, службовці, управлінці, підприємці, самостійні робітники тощо). НЕ В ТЕМУ!!

Соціально-економічна структура суспільства – це частина економічної підсистеми, що включає в себе сукупні трудові ресурси суспільства, відносини власності на засоби виробництва, господарче законодавство і соціальну інфраструктуру, тобто систему освіти, охорони здоров'я, соціального страхування.

Головні елементи системи соціально-економічної структури суспільства країн, що розвиваються, - це, по-перше, підсистема неринкових відносин традиційних укладів (общинного, патріархального і продовольчої оренди землі у великих власників, де зайнята значна частина се-лянства, з характерною наявністю позаекономічного примусу); по-друге, підсистема початкове ринкових відносин традиційних укладів (традиційних купців, скупників, перепродувачів, лихварів, а також частина селянства, яка займається товарним виробництвом, ремісників, кустарів, дрібних торговців); по-третє, підсистема ринкових відносин сучасних підприємницьких укладів (приватногосподарського і державного). Між підсистемами при цьому немає чіт-ких меж.

Особливості ринкового господарства в країнах, що розвивають-ся, відбиваються в специфічних умовах формування в них ринкових відносин: загальна техніко-економічна відсталість; контраст між сучасними товарними формами господарювання і традиційними нетоварними формами; наявність розвиненого ринкового госпо-дарства в передових державах світу. В країнах, що розвиваються, існують як ринкові, так і неринкові відносини, причому залежність їх від світового ринку очевидна.

Аналіз існуючого в сучасному світі розмаїття соціальних структур дає підстави для висновку про існування двох полярних варіантів: суспільства, де основним шаром населення є середній клас (так званого європейського суспільства), і соціально поляризованого суспільства з двома головними соціальними групами – багатими та бідними (латиноамериканського суспільства).

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности