Заробітна плата, її форми, системи та види

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 17 из 32Следующая ⇒

______________________________________________________________________

Заробітна плата – це винагорода, яку одержує найманий робітник за виконану ним роботу. Заробітна плата є ринковою ціною праці. Розмір заробітної плати залежить від складності і умов виконання роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці. Рівень заробітної плати зумовлений попитом на працю і її пропозицією, а попит – продуктивністю праці, рівнем кваліфікації працівника, а також ціною тих товарів і послуг, які виробляються працівником.

Матеріальним змістом заробітної плати є кількість благ, які забезпечують відтворення робочої сили. Слід розрізняти заробітну плату основну та додаткову. Основна зарплата визначається посадовим окладом, відрядними розцінками, тарифними ставками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. Величина додаткової заробітної плати зумовлена кінцевими результатами діяльності підприємства і виступає у формі премії, винагороди, заохочувальних виплат, а також доплат, що перевищують встановлені законодавством.

Розрізняють такі основні форми заробітної плати:

- відрядна – виплачується за обсяг виробленої продукції чи виконаних робіт. Вона включає: пряму відрядну, непряму відрядну, відрядно-прогресивну, відрядно-преміальну, акордну оплату. Основою її нарахування є норма праці – відрядна розцінка;

- погодинна – виплачується за відпрацьований робітником час. Вона може бути простою погодинною і погодинно преміальною. Основою її нарахування є погодинна ставка;

- комісійна – використовується, щоб оплатити працю, коли не можна визначити ні обсягу виробництва, ні відпрацьований час. Виплачується вона як відсоток від суми укладених угод, обсягу реалізованої продукції тощо;

- комбінована – поєднує в собі усі перелічені форми.

Кожна форма заробітної плати має свою систему.

Відрядна форма буває: проста, преміальна, відрядно-прогресивна; непряма, акордна, акордно-преміальна тощо. В свою чергу, почасова існує у вигляді простої почасової та почасова-преміальної.

Зв’язок між рівнем складності праці, кваліфікацією працівників і рівнем заробітної плати забезпечують через певні системи оплати праці (тарифна система, яка передбачає залежність оплати праці від тарифу і тарифної ставки; преміальна; акордна; система участі у прибутках, згідно з якою заздалегідь встановлюється частка прибутку, яка розглядається як преміальні виплати працівникам, пропорційно до тарифної ставки, особистих трудових характеристик).

Залежно від рівня заробітної плати розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, нарахована чи отримана працівником за відпрацьований час чи виконаний робітником обсяг робіт.

Реальна заробітна плата - це та кількість товарів і послуг, яку можна придбати за номінальну заробітну плату, тобто це купівельна спроможність заробітної плати. Вона залежить від розміру номінальної заробітної плати і від динаміки рівня цін.

Індекс реальної заробітної плати визначається із врахуванням індексу цін:

,

Де Ірзп – індекс реальної заробітної плати;

Інзп – індекс номінальної заробітної плати;

Іц – індекс цін.

Рівень заробітної плати диференціюється залежно від рівня освіти, кваліфікації, продуктивності праці, ризиковості, відповідальності, а також умов праці, природно-кліматичних умов, існування неконкурентних спеціальностей тощо. Вона здійснюється на основі закону граничної корисності, що проявляється як закон граничної продуктивності, або на основі ціни трудових послуг, наданих найманими працівниками підприємцям.

З метою забезпечення мінімально необхідного рівня відтворення робочої сили використовують показник мінімальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата – це грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації, за умови здійснення трудового процесу в межах нормативної інтенсивності праці. Згідно із законом України «Про оплату праці» держава гарантує мінімальну заробітну плату на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання. Розмір її встановлюється не нижчим за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

______________________________________________________________________

Земельна рента. Ціна землі

______________________________________________________________________

Характерною особливістю деяких ресурсів є те, що їх пропозиція характеризується абсолютною нееластичністю. Такі ресурси забезпечують дохід їх власникам у формі економічної ренти. Різновидом економічної ренти є земельна рента, яка виступає як плата за користування чужою землею. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю. Вона відображає взаємозв’язок між трьома суб’єктами: власником землі, орендарем, найманим працівником.

Різні земельні ділянки суттєво відрізняються за якістю, що проявляється в їх різній родючості. Розрізняють природну і штучну, або економічну родючість. Природною є родючість, зумовлена природними факторами (сукупність фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрунтів). Економічною є родючість, створена впливом людини на землю за рахунок внесення добрив, використання досконалішої техніки і технології, урожайніших сортів рослин тощо. Таким чином, при однакових затратах економічних ресурсів на різних за якістю земельних ділянках обсяг отриманої продукції буде неоднаковий.

Виділяють такі основні різновиди земельної ренти: диференційна, абсолютна, монопольна та рента в несільськогосподарських галузях.

Основною формою земельної ренти в сільськогосподарському виробництві є диференційна рента. Враховуючи те, що земля обмежена в просторі, а потреби у сільськогосподарській продукції постійно зростають, є необхідність обробляти всі землі, придатні для використання (в тому числі середні і гірші). Це, в свою чергу, має забезпечувати можливість покриття витрат на виробництво і отримувати середній прибуток не лише на кращих і середніх, а й на гірших землях. За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих земельних ділянок (як за родючістю, так і за місцем знаходження) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить земельну ренту – диференційну. Є дві форми диференційної ренти.

Диференційна рента І — це рента (додатковий дохід), обумовлена природною родючістю земель та кращим їх місцем розташування відносно ринків збуту.

Диференційна рента II — це рента, обумовлена підвищенням економічної родючості землі за рахунок додаткових капітальних вкладень в одну і ту ж земельну ділянку на основі науково-технічного прогресу.

Крім диференціальної, існує ще одна форма земельної ренти - абсолютна. Така рента сплачується за можливість використання будь-яких земельних ділянок, незалежно від рівня їх якості. Це пояснюється тим, що в умовах приватної власності на землю землевласник безплатно таку ділянку в оренду не віддасть. Причиною цього є монополія на приватну власність, що закріплює більш високу норму прибутку в аграрному секторі понад середню його норму.

Монопольну ренту сплачують споживачі рідкісних за якістю сільськогосподарських товарів, що виробляються на землях з винятковими природними умовами (землі провінції Шампань у Франції чи біля Коктебеля в Криму). Ціни на такі товари визначаються високим попитом і обмеженою пропозицією. Різниця між монопольно високою ціною й економічними витратами становить монопольну ренту.

Формами вилучення ренти можуть бути орендна плата, рентні платежі, плата за землю, зональні ціни.

Земля є фактором виробництва і в інших галузях економіки, що зумовлює до виникнення рентних відносин і в таких галузях як добувна промисловість та будівництво. Проте, між рентою та орендною платою існує суттєва відмінність.

Орендна плата – це платіж, який орендар вносить власнику землі за користування земельною ділянкою. Сума орендної плати включає, крім самої ренти, плату за інші капіталовкладення на конкретній орендованій ділянці (амортизаційні відрахування на основні кошти і проценти на вкладений у землю капітал). На ставку орендної плати впливають також термін оренди, розмір банківського відсотка і податків, умов платежу.

З рентою пов’язана ціна землі, що визначається як грошовий капітал, який забезпечує його власникові дохід, але не у формі ренти, а у вигляді суми відсотка банківського вкладу. Вона залежить від доходу (ренти), який принесе її власнику земля в майбутньому. Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти. Величина ціни землі прямо пропорційна розміру земельної ренти і обернено пропорційна рівню депозитному відсотку та визначається за такою формулою:

,

де Ц_з – ціна землі;

Р – земельна рента;

і – депозитний відсоток.

Ціна на землю залежить від співвідношення попиту і пропозиції на неї. Враховуючи те, що пропозиція землі абсолютно нееластична, на величину ціни впливає перш за все попит на неї з боку населення, який має тенденцію до зростання, що пов'язано із щоразу більшою потребою у сільськогосподарській продукції і будівництві житла. Це і зумовило в другій половині XX ст. тенденцію до зростання ціни землі.

______________________________________________________________________

Теорія капіталу і процента

______________________________________________________________________

Ринок капіталу має складну структуру, оскільки капітал існує у різних формах, отже поняття капіталу – це багатогранне явище.

Серед економістів і досі немає єдності щодо визначення суті капіталу.

Класична політична економія визначає капітал як сукупність матеріальних благ, що задовольняють людські потреби у зростанні вартості. Марксистська політична економія характеризує капітал як сукупність певних виробничих відносин, характерних для системи найманої праці, з приводу привласнення власником засобів виробництва частини неоплаченої вартості. Згідно монетаристської теорії, капітал – це гроші, або кредитні гроші. Автори теорії корисності (зокрема представники австрійської школи) стверджують, що капітал – це усе, що приносить дохід як результат різної оцінки окремими економічними суб’єктами наявних і майбутніх споживчих благ.

Капітал (із латинської мови capitalis – головний) – це самозростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід. Його матеріально-речовим змістом є речові, особисті, інтелектуальні, фінансові фактори виробництва, його продукти.

Багатоаспектність категорії «капітал» виявляється у різноманітних конкретних формах його існування:

1) за сферами застосування: промисловий, торгівельний, позичковий;

2) за джерелами формування: власний, залучений;

3) за напрямами інвестування: речовий, людський;

4) за масштабами функціонування: національний, міжнародний;

5) щодо змінності у короткостроковому періоді виробництва: постійний і змінний;

6) за особливістю обороту і перенесення вартості: основний і оборотний;

7) за значенням у створенні і перерозподілі доходу: реальний і фіктивний;

8) за формами функціонування: індивідуальний, колективний, суспільний.

Капітал у грошовій формі виступає опосередковуючим фактором виробництва. Він не бере безпосередньої участі у процесі виробництва, проте є необхідним для започаткування виробництва, його розширення і безперервності. Грошовий капітал у своєму русі перетворюється у позичковий капітал.

Позичковий капітал – це грошовий капітал, що надається його власником у позику іншим економічним суб’єктам з метою одержання доходу у формі позичкового відсотка. Позичковий капітал характеризується чистою продуктивністю. Чиста продуктивність – це річна норма відсотка, за якої витрати на позичений капітал повинні окупитися.

Плата за користування грошовим капіталом виступає у формі відсоткової ставки або у формі позичкового відсотка. Процент – це плата або ціна грошового капіталу, яку одержує його власник. Розмір процента виступає у вигляді процентної ставки. Процентна ставка – це відносна величина процентних виплат, які виплачуються покупцем продавцю-власнику грошового капіталу за його надання у тимчасове розпорядження.

Класична теорія щодо процентної ставки базується на уявленні, що норма процента – це частина вартості додаткового продукту, створеного працею, а боржник згідний поступитися його частиною, оскільки позичений капітал передував початку виробництва. Отже, норма процента похідна від прибутку, тому вона є нейтральною від пропозиції і попиту на грошовий капітал.

Неокласики (А.Маршалл, монетаристи) виходять із реального продукту, а не його грошового виразу. Отже, ставка процента визначається продуктивністю (попитом на інвестиційні засоби) і ощадливістю (пропозицією заощаджень). Ставка процента залежить від норми прибутку.

Згідно кейнсіанської концепції процентна ставка – це грошовий феномен, який визначає пропозицію грошей і попит на них. Суспільство змушене винагороджувати власників капіталу за їх відмову від його самостійного використання. Дж. Кейнс вказує, що позичковий відсоток – це винагорода за розлучення з ліквідністю, за зменшення активів власника. Але Дж. Кейнс, як і класики, пов’язує природу процента із нормою прибутку, адже від норми процента залежать мотиви до інвестування. Проте, норма процента у кожний даний період безпосередньо визначається співвідношенням попиту і пропозиції на позичковий капітал.

Маржиналізм залучає до аналізу природи процента психологію господарюючих суб’єктів. Для власника грошового капіталу він (капітал) має більшу граничну корисність сьогодні, ніж у майбутньому. Позика веде до втрат частини граничної корисності, тому від позичальника вимагається повернення більшої суми грошей з метою компенсації ймовірних втрат. Цей надлишок і утворює процент.

Сучасна економічна теорія здебільшого трактує процент як ціну, яка виплачується за право користуватися певною сумою грошей зараз, щоб не чекати доки ми її накопичимо в майбутньому. Це пояснюється дією закону спадної віддачі, оскільки гроші мають сьогодні більшу цінність (корисність), ніж будуть мати в майбутньому.

Отже, позичковий відсоток є ціною грошового капіталу. Його можна розглядати як дисконт – компенсацію за втрату частини вартості, як винагороду за ризик при наданні грошового капіталу у позику.

Норма відсоткової ставки – це та сума грошей, яку треба заплатити із кожної позиченої грошової одиниці.

Розмір або норма відсоткової ставки зумовлена:

1) факторами попиту (насамперед, чистою продуктивністю позичених грошей);

2) факторами пропозиції, до яких належать: рівень інфляції, рівень облікової ставки, ступінь ризику, термін, на який береться позика, величина позики, величина податків, конкуренція на грошовому ринку.

З огляду на інфляцію розрізняють номінальну і реальну відсоткову ставку.

Номінальна відсоткова ставка – це ринкова ціна кредиту, виражена в грошових одиницях за поточним курсом (у поточних цінах).

Реальна відсоткова ставка – це відсоткова ставка, виражена у незмінних грошових одиницях або скоригована з урахуванням інфляції. Вона визначається за формулою:

,

Де R_р – реальна відсоткова ставка,

R_н – номінальна відсоткова ставка,

Т _і - темпи інфляції.

______________________________________________________________________

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии