Розпад гема. Доля жовчних пігментів

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 8Следующая ⇒

1. Розрив тетрапірольного кільця гему (у складі гемоглобіну) шляхом окислювального розщеплення метинового містка між І та II кільцями протопорфіринового циклу; в результаті реакції червоний пігмент еритроцитів гемоглобін перетворюється на зелений кров'яний пігмент вердоглобін (холеглобін). Реакція каталізується ферментом НАДФН-залежною гемоксигеназою і супроводжується виділенням монооксиду вуглецю. Перетворення гемоглобіну на вердоглобін внаслідок окислення гему спричиняє послідовну зміну забарвлення в ділянках гематом, що утворюють "синці"

2. Розпад вердоглобіну з відщепленням білкової частини, вивільненням іона заліза та утворенням тетрапірольної молекули білівердину.

3. Перетворення білівердину на білірубін шляхом відновлення метинового зв'язку між піроламиIII, IV. Реакція каталізується ферментом НАДФН-залежною білівер- динредуктазою

4. Зазначені етапи утворення жовчних пігментів (1-3) відбуваються в клітинах ретикулоендотеліальної системи, з яких білірубін надходить у кров, де адсорбується молекулами сироваткового альбуміну. Комплекс "сироватковий альбумін - білірубін" транспортується в печінку, де пігмент поглинається гепатоцитами і підлягає подальшим перетворенням.

5. Білірубін є ліпідорозчинною речовиною і у високих концентраціях проявляє мембранотоксичність, особливо щодо клітин головного мозку. Детоксикація білірубіну, яка полягає в перетворенні пігменту у водорозчинну (і менш токсичну) форму - глю- куронід білірубіну, відбувається в мембранах ендоплазматичного ретикулуму гепатоцитів. У процесі взаємодії білірубіну з УДФ-глюкуроновою кислотою (УДФГК) утворюються моно- та диглюкуроніди білірубіну: Реакція каталізується УДФ-глюкуронілтрансферазою. Основна частина білірубіну екскретується в жовч у формі диглюкуронідів;

Основна к-сть продуктів перетворення білірубіну в кишечнику 200-300 мг/добу виводиться із каловими масами.Деяка частина жовчних пігментів всмоктується з кишечника в кров і підлягає подальшим перетворенням.

Особливості складу й метаболізму нервової тканини

Загальний хімічний склад головного мозку характеризється наявністю білків (близько 8 % загальної маси тканин), значною кількістю ліпідів (10-12 %), вуглеводів (близько 1 %), інших низькомолекулярних біомолекул, неорганічних солей і води (77-78 %). надзвичайно високому вмісті ліпідів різноманітної хімічної структури. Біоенергетика мозку характеризується значною залежністю від постачання киснем, який використовується переважно на аеробне окислення глюкози. Основним споживачем метаболічної енергії в головному мозку, що використовується у формі АТФ, є процес генерації нервового потенціалу на мембрані нейронів, який вимагає постійного функціонування натрієвого насоса - мембранної Na+, К+-АТФази. Головною особливістю енергетичного обміну головного мозку є значне переважання рівня використання глюкози над іншими субстратами енергетичного обміну. У тканині головного мозку в реакції гідролітичного дезамінування АМФ постійно утворюється вільний аміак, який знешкоджується шляхом взаємодії з глутаматом, утворюючи глутамін, що виходить у кров.

Травлення в шлунку.

Перетравлювання білків у порожнині шлунка Шлунковий сік, під дією якого відбувається гідроліз білків, - це кисла рідина з рН 1,5-2,5. Основними біохімічними компонентами шлункового соку, що беруть участь у перетворенні білків продуктів харчування, є соляна кислота та протеолітичний

фермент пепсин. Крім того, до складу шлункового соку входять кислі фосфати (переважно NaH2P04) та деякі органічні кислоти, складаючи загальну кислотність шлунка. Соляна кислота виробляється у спеціальних обкладкових (рксинтних) клітинах слизової оболонки шлунка за участю хлоридів, які надходять із крові. Донором протонів, необхідних для утворення НС1, є вугільна кислота, що утворюється з Н20 та С02 за участю карбоангідрази:

Секреція іонів Н+в порожнину шлунка відбувається при дії протонної помпи

мембран оксинтних клітин - Н+, К+-АТФази (рис. 26.2). Концентрація НС1 у шлунковому соку складає 0,45-0,60 %. Соляна кислота необхідна для утворення активного ферменту пепсину і прояву максимуму його каталітичної активності. Пепсин - протеаза з м.м. 35 кДа, що синтезується головними клітинами слизової оболонки шлунка у вигляді проферменту пепсиногену (м.м. 42 кДа). Початкові етапи перетворення пепсиногену в пепсин здійснюються за участю іонів Н+, які

сприяють відщепленню від молекули проферменту N-кінцевого захисного пептиду, що

супроводжується розкриттям активного центру; в подальшому процес стає авто-каталітичним - молекули пепсину спричиняють власне утворення з проферменту: За механізмом дії пепсин є ендопептидазою, що специфічно атакує пептидні зв'язки, в утворенні яких беруть участь залишки ароматичних (фенілаланіну, тирозину), а також дикарбонових (глутамату, аспартату) амінокислот. Під дією пепсину білки розщеплюються на великі поліпептидні фрагменти - пептони, гідроліз яких завершується в тонкій кишці. Рєпнін {хімозин, сичужний фермент) — протеаза, що міститься в шлунковому соку новонароджених дітей. Реннін є ферментом, який за участю іонів Са2+ спричиняє перетворення розчинних білків молока (казеїнів) у нерозчинні (параказеїни), які підлягають протеолітичній дії пепсину ("звурдження молока").

Білет 16.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров