Посилення системної кризи тоталітарного ладу (серед 60-х–початок 80-х)

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 12 из 23Следующая ⇒

У період «хрущовської відлиги» в процесі реформування тоталітарну систему в СРСР було на якийсь час виведено з рівноваги. Однак реформаторського потенціалу суспільства виявилося недостатньо не тільки для її знищення, а навіть для збереження окремих вдалих ліберальних хрущовських проривів.

З визріванням кризи тоталітарної економіки держава все активніше використовувала політику «ножиць цін», (високі ціни на промислові товари для села і низькі — на сільськогосподарську продукцію), перекачуючи в централізовані фонди більшу частину доходів колгоспів та радгоспів. Тому кількість бажаючих залишатися в селі постійно зменшувалася. За 1966—1985 pp. з українського села виїхало 4,6 млн осіб. Внаслідок цього вікова структура сільського населення вкрай погіршилася. Третина населення у селах за існуючої продуктивності праці не могла годувати дві третини населення у містах. Так виникла продовольча проблема — одна з ознак системної кризи тоталітаризму.

Надзвичайно складним було в цей період і становище в сільському господарстві. В Україні, населення якої становило 19 % населення СРСР, вироблялось 23 % загальносоюзного обсягу сільськогосподарської продукції. При цьому в Україні відчувалися перебої з продовольством, оскільки значна його частка вивозилася за межі УРСР. Вкрай безгосподарно використовувалися земельні багатства України. Внаслідок використання земельних масивів під індустріальне виробництво, а також через необґрунтоване здійснення хімізації. Величезної шкоди землям України і всій її економіці завдав авантюрний курс державних і партійних органів на екстенсивний шлях землекористування, або на так звану меліораціюБагато років влада приховувала і той факт, що меліорація принесла підвищену смертність у села на півдні України.У занедбаному стані залишалися в ті роки соціальна й духовна сфери на селі. На середину 80-х років половина українських сіл не мали шкіл; у 34 % сіл не було амбулаторій; 30 % сіл не мали навіть клубів. За роки застою, з української землі зникли як непродуктивні близько 1500 сіл. Незважаючи на все це в сільському господарстві України сталися певні позитивні зміни. У 70-ті роки посилилися міжгосподарська кооперація та агропромислова інтеграція, які охопили колгоспні й державні сектори. На селі було створено багато підприємств і об'єднань Укрміжколгоспбуду з виробництва та переробки кормів, виробництва яловичини, свинини, м'яса, птиці та ін. Однак ігнорування інтересів селянина, екстенсивний підхід до ведення землеробства призвели в середині 80-х років до погіршення становища в сільському господарстві республіки. Хоча навіть за таких умов вона виробляла чверть усієї сільськогосподарської продукції СРСР. В Україні розроблялися соціальні заходи щодо підвищення рівня життя трудящих. Протягом 1965-1985 pp. середньомісячна заробітна плата робітників і службовців республіки збільшилась майже вдвічі, мінімальна - до 70 крб., підвищилась оплата праці й колгоспників. Підвищенню рівня життя людей сприяли також виплати із суспільних фондів споживання. Однак за 1966-1985 pp. темпи зростання виробництва та поліпшення добробуту людей різко знизилися. зни-зилися темпи зростання національного доходу. Вихід з цього становища центр вбачав у бездумному продажу за кордон дефіцитних природних ресурсів з наступною закупівлею продовольчих та промислових товарів. Причому більшу частину валюти, яку отримували за продаж природних ресурсів України, центр залишав собі. Склався залишковий принцип виділення ресурсів на соціальні потреби. Водночас у роки застою широкого розмаху набули приписки на виробництві, хабарництво, казнокрадство, формування мафіозних структур і зрощування їх з державним апаратом. Особливо це торкнулося торгівлі та правоохоронних органів.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии