Матеріалістичне розуміння історії Маркса

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 6Следующая ⇒

Матеріальне виробництво, тобто виробництво матеріальних цінностей – житла, продуктів харчування, одягу і т.д. – є основною умовою будь-якої історії, будь-якого суспільства і воно повинно виконуватися безупинно. Матеріальне життя, матеріальні суспільні відносини, що формуються в процесі виробництва матеріальних благ, детермінують всі інші форми діяльності людей – політичну, соціальну, духовну і т.д. Ідеї, навіть туманні утворення в мозку людей є результатом їхнього матеріального життя. Мораль, релігія, філософія й інші форми суспільної свідомості відображають матеріальне життя суспільства.

Виробництво матеріальних благ необхідно для задоволення потреб людей, але задоволені потреби ведуть до нових потреб, оскільки нове виробництво породжує нові потреби. А задоволення нових потреб вимагає нового виробництва споживання. Така діалектика виробництва і споживання. Так Маркс формулює закон зростання потреб.

Матеріалістичне розуміння історії Маркса можна резюмувати у такий спосіб: 1) дане розуміння історії виходить з вирішальної ролі матеріального виробництва безпосереднього життя. Необхідно вивчати реальний процес виробництва, відносини, що реально складаються між людьми. 2). Воно показує, як виникають різні форми суспільної свідомості – релігія, філософія, мораль, право і яким чином вони визначаються матеріальним виробництвом. 3). Воно завжди залишається на ґрунті дійсної історії, пояснює не практику з ідей, а ідейні утворення з матеріального життя. 4). Воно вважає, що кожна ступінь розвитку суспільства застає визначений рівень продуктивних сил, визначені виробничі відносини. Нові покоління використовують продуктивні сили, придбаний попередній капітал і в такий спосіб одночасно створюють нові цінності і нові продуктивні сили. 5). Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі.

Визначальна роль економічного фактора зовсім не означає, що генетично економічна сфера передує всім іншим. Зрозуміло, це було б абсурдним твердженням. Усі сфери громадського життя знаходяться в єдності і жодна з них не передує іншої.

Таким чином, виражаючись фігурально, можна сказати, що суспільство – це багатоповерховий будинок з одним фундаментом. Поверхи – неекономічні фактори. Вони різні і на деяких відрізках історії відіграють домінуючу роль. Фундамент – це економіка. Вона виступає як детермінанта. Іманентно вона варіантна, але для історії інваріантна. Домінанти і детермінанти знаходяться в діалектичній єдності.

Критичний перегляд принципів і традицій класичної філософії 19-20ст.

Наука як феномен цивілізації. Типологія наук

Особливості сцієнтистської філософії. Еколюція позитивізму.

Сцієнтичний напрям (від лат. Sciencia — наука), на відміну від антропологічного, зосереджує свою увагу не на особистості, а на науці, яку вважає вищою формою суспільної свідомості. В основі сцієнтизму лежить впевненість у спроможності науки вирішити не тільки технологічні, а й соціальні проблеми, зробити людей щасливими. При цьому за зразок науки береться фізико-математичне природознавство. Найвпливовішими нині серед сцієнтичних напрямків є позитивізм, структуралізм, соціобіологізм.

Логічний позитивізм та постпозитивізм

Основні ідеї прагматизму

Прагматизм — доктрина або скоріш світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій, і систем, згідно з їхньою здатністю задовільнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб.

Філософський рух прагматизму був започаткований в Америці як теорія знання Чарльзом С. Пеірсом (1878) і його головними представниками були Вільям Джеймс (див. Генрі Джеймс), Ф. Шіллер, та Джон Девей. Прагматизм і гуманізм є так близько споріднені, що вони можуть вважатися за одне, останній будучи розширенням та експансією другого. Шіллер пояснює це відношення: “Прагматизм видається особливим застосуванням гуманізму до теорії знання. Але гуманізи видається більш універсальним. Він здається має метод який можна застосувати універсально, до етики, естетики, метафізики, теології, до кожної людської справи, і теж до теорії знання.” Отже гуманізм і прагматизм є ідентичними в принципі і є менш більш взаємно-замінними термінами.

Прагматизм стверджує, що про істинність вчення можна судити лише через його практичні наслідки, так повстає питання: Чи це мало б якесь значення, якщо б воно було істинним? Таким чином, прагматисти твердять, що всеохоплюючі метафізичні системи європейських філософів не мали жодного значення, оскільки їх істинність чи помилковість не впливали на людський досвід. В науці, теорія була істинною якщо вона “діяла” — якщо наступали її очікувані наслідки. В етиці і теології, принцип або вірування було істинним, якшо воно задовільняло його власників. Так, в прагматизмі, істина не є в жодний спосіб постійною, необхідною, універсальною, обєктивною, абсолютною, а є відносною, перехідною, відділеною, суб’єктивною, особистою. Якщо ідея, судження, припущення, аксіома, постулат, теорія чи система “працює” і задовільняє ніші розумові, емоційні чи соціальні потреби, лише тоді і лише настільки наскільки вона це робить, вона є цінною та істинною.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США