Методична концепція лекційна курсу

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 18Следующая ⇒

Поняття «методична концепція лекційного курсу» органічно випливає зі змісту наукової дисципліни, що вивчається суттєвою ознакою лекцій у вищій школі є логічно структурний, точний, глибокий виклад основних положень даної науки. Лекційний курс навчальних дисциплін лише тоді виконує свої навчально-виховні завдання, коли відповідає загально дидактичним вимогам до його побудови. Такими вимогами до структури лекційного курсу є:

1) виділення як обов’язкових вступної, тематичної, заключної, а також оглядових і установчих лекцій;

2) запровадження добре продуманої системи взаємозв’язків викладача і студента на лекції;

3) активізація пізнавальної діяльності студента на основі принципу проблемності.

Виконання першої загальнодидактичної вимоги до побудови лекційного курсу з кожного предмету передбачає у визначенні вимог стосовно наукового змісту лекцій врахування специфіки самостійного вивчення предмету студентами, рівень їхньої підготовки до засвоєння матеріалу, особливостей їхньої професійної діяльності, зокрема використання у ній здобутих знань.

Науковий зміст лекційного курсу передбачає відображення в ньому основоположних вузлових проблем, а також відповідної науково-практичної сфери, основних понять та ідей, що мають фундаментальне значення, сучасних наукових концепцій, перспектив подальшого розвитку науково-теоретичної сфери, що визначається. Викладач, формуючи свій лекційний курс, має визначити його місце в єдиній системі знань на основі вимог, зумовлених ОКХ даної спеціальності. Провідна роль лекції у навчально-виховному процесі ВНЗ неодмінно повинна ураховуватися при виборі навчальної інформації, що вводиться до лекційного курсу. Методологічні проблеми, яким приділяється основна увага в лекційних курсах, мають поповнюватися експериментальним розкриттям і практичним закріпленням знань у межах предмета, що вивчається, на семінарських, практичних і лабораторних заняттях.

Вступна лекція має дати студентам загальне уявлення про завдання і зміст усього курсу, розкрити структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки, взаємозв’язок з іншими дисциплінами. Головне завдання вступної лекції – сприяти розвитку у студентів інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння.

Тематична лекція має різноманітне значення у загальній структурі курсу. Вона присвячується розкриттю конкретних тем навчальної програми (звідси її назва).

У заключній лекції підбиваються підсумки вивченню й викладеного матеріалу з даного предмета в цілому через виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальним завданням заключної лекції є стимулювання інтересу студентів до глибинного вивчення даного предмета, визначення методів самостійної роботи в даній галузі.

Оглядову лекцію нерідко читають перед або під час виробничої практики. Її головне завдання полягає в тому, щоб сприяти забезпеченню належного взаємозв’язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними вміннями і навичками студентів. Оглядову лекцію читають також студентам перед виконанням дипломної роботи або державними іспитами, студентам-заочникам. В останньому випадку її нерідко називають ще установчою. У переддипломній і передекзаменаційній оглядових лекціях головна увага приділяється висвітленню методологічних проблем поряд з рекомендаціями до організації самостійної роботи студентів (далі – СРС).

Друга загальнодидактична вимога до побудови лекційного курсу стосується налагодження системи взаємин викладача і студентів на лекції. Ця система у ВНЗ визначається метою і принципами навчання. Ці основні позиції в структурі викладу лекцій такі:

Ø чіткий і доступний виклад курсу;

Ø роз’яснення важкого для засвоєння матеріалу;

Ø створення атмосфери доброзичливості і вимогливості;

Ø поступове (від лекцій до лекції) підвищення рівня наукового викладу методів теоретичного аналізу;

Ø інтенсифікація пізнавальної діяльності студентів;

Ø розвиток їх активності та інтересу до матеріалу, що вивчається.

Третя загальнодидактична вимога до побудови лекційного курсу – активізація пізнавальної діяльності студентів на базі принципу проблемності. Існує 2 способи проблемного викладу лекційного матеріалу.

Перший спосіб – так званий проблемний виклад передбачає прилучення студентів до наукового пошуку шляхом демонстрації перед ними зразків пошукової діяльності. Викладач сам формулює проблему і сам її розв’язує, тобто він показує студентам шлях розв’язання протиріч або «ембріологію істини» (О.І. Герцен). Студенти же подумки стежать за логікою викладача, навчаючись засобів поетапного розв’язування проблем.

Є й інші зразки проблемного викладу матеріалу, аналіз яких дає виділити спеціальні прийоми, а саме:

ü ознайомлення студентів з історією виникнення наукової проблеми, методами й розв’язання;

ü ознайомлення студентів з існуванням різних точок зору з незавершеністю розв’язання окремих проблем постановкою питань, відповідь на які пропонується дати студентам (повторити дослід або провести інший);

ü постановка в лекції питань типу парадоксів із чітко визначеннями протиріччями;

ü запровадження до тексту лекції проблемних завдань з демонстрацією кількох варіантів їх можливого розв’язання (студентам пропонується визначити, який із запропонованих шляхів є найраціональнішим і чому);

ü постановка в лекцій питань, що вказують студентам на брак їхніх знань (інтелектуальний дискомфорт);

ü розкриття в лекції способів розв’язання проблем з метою викликати інтерес студентів до подальших самостійних пошуків.

Другий спосіб – евристичний (частково пошуковий) допомагає поетапно і поступово вводити студентів в атмосферу самостійного пошуку і розв’язання окремих питань проблеми. Це досягається, як правило за допомогою різного роду запитань, що понукають студентів до активного мислення. Наприклад: «Як би ви діяли у такому випадку?», «Як перевірити, яке з цих пропозицій правильне?», «Вдумайтесь у ці слова...». Завдяки таким прийомам, ми в одному випадку стимулюємо студента до того, щоб він навчився «бачити» проблему, формувати предмет пошуку; в іншому – відокремити відоме від невідомого, проаналізувати конкретні умови й оцінити їх; в третьому – висунути гіпотезу або виробити план рішення; у четвертому – розробити план розв’язання проблеми, самостійно побудувати знайдений доказ; у п’ятому – перевірити правильність дій і одержаного результату; у шостому – реалізувати знайдені докази або просто зробити необхідні висновки.

При цьому надзвичайно важливо на кожному з етапів навчати студента грамотно ставити запитання. Адже, уміння перевести проблему у форму конкретного запитання, відразу ж обмежує можливості пошуку. Подолання цієї перешкоди досягається різними способами: методом евристичної бесіди, розчленуванням складного завдання на декілька простіших (або окремих) півзавдань з метою досягнення конкретного кінцевого результату. Найчастіше такі умови створюються на семінарських заняттях, що продовжують лекцію, але започатковуються вони самою лекцією.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?