Класифікація хронічного гастриту

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 11Следующая ⇒

За походженням:

а) первинний (екзогенний) – пов’язаний з порушенням режиму харчуванням, їжею всухом’ятку, надмірним вживанням їжі, прийманням деяких лікарських речовин (саліцилатів, глюкокортикоїдів), гострими шлунково-кишковими інфекційними захворюваннями, алергією;

б) вторинний (ендогенний) – обумовлений хронічною інтоксикацією, захворюваннями ендокринних органів, центральної і вегетативної нервової системи.

За поширеністю і локалізацією патологічного процесу:

а) поширений гастрит;

б) осередковий гастрит: антральний (пілородуоденіт), фундальний.

За характером морфологічних змін у слизовій оболонці шлунка:

а) поверхневий гастрит;

б) гастрит з ураженням залоз без атрофії;

в) атрофічний гастрит (помірний, виражений з явищами перебудови слизової оболонки).

За характером шлункової секреції:

а) з нормальною секреторною функцією;

б) із зниженою секреторною функцією;

в) з підвищеною секреторною функцією.

За фазами перебігу:

а) загострення;

б) неповна ремісія (субремісія);

в) повна ремісія.

Приклад діагнозу:

1 Первинний (аліментарний) хронічний антральний поверхневий гастрит з нормальною секреторною функцією, загострення.

2 Вторинний поширений хронічний гастрит з ураженням залоз без атрофії, із зниженою секреторною функцією, неповна ремісія.

ДУОДЕНІТ, ГАСТРОДУОДЕНІТ – захворювання, в основу якого покладено запально-дистрофічний процес стінки або слизової оболонки дванадцятипалої кишки.

Класифікація хронічних гастродуоденітів і дуоденітів

І Варіанти:

1 Пілородуоденіт (антродуоденіт).

2 Гастродуоденіт.

3 Дуоденіт поширений.

4 Дуоденіт обмежений.

II Функціонально-морфологічна характеристика.

1 Гастродуоденофіброскопія:

а) поверхневий – нерівномірна набряклість, гіперемія (“плямиста гіперемія”) слизової оболонки, змазаний малюнок і незначне потовщення складок, які легко розправляються при інсуфляції повітрям;

б) гіпертрофічний дуоденіт – слизова набрякла і від цього ніби гіпертрофована, нерідко пролабує і просвіт пілоруса, складки регідні і не розправляються повітрям. Визначається легко уразлива слизова оболонка, місцями видно геморагії;

в) змішаний дуоденіт – на фоні гіперемії і набряку виділяються ділянки стоншення слизової оболонки;

г) ерозійний дуоденіт – на фоні набряклої і гіперемованої слизової оболонки в ділянці цибулини виявляються ерозії з плоским дном, покритим сірувато-білим нальотом.

2 Біопсія:

а) без атрофії;

б) атрофічний дуоденіт;

в) помірний;

г) виражений;

3 Характер шлункової секреції:

а) підвищена;

б) нормальна;

в) знижена.

III Період захворювання:

а) загострення;

б) субремісії;

в) ремісії.

Приклад діагнозу:

1 Хронічний гастродуоденіт, поверхневий, із зниженою секреторною функцією шлунка, період загострення.

2 Хронічний дуоденіт (бульбіт), ерозійний, з підвищеною секреторною функцією шлунка, період загострення.

3 За відсутності даних гастрофіброскопії і біопсії діагноз може бути сформульований таким чином: “Хронічний гастродуоденіт, з підвищеною секреторною функцією шлунка, період субремісії”.

ВИРАЗКОВА ХВОРОБА ШЛУНКА І ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ – хронічне рецидивне загальне захворювання дитини, основним локальним виявом якої є виразковий дефект слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки.

Класифікація виразкової хвороби шлунка

І дванадцятипалої кишки

СТАДІЯ І Біль в животі, виникає через 2-4 години після їжі і вночі. Ритм болі: голод – біль – полегшення після їжі – голод – біль і т. д. Болі за характером нападоподібні, колючі, ріжучі, виникають гостро, раптово. Визначається напруження черевних м’язів, позитивний симптом Менделя. У 85-90% ді-тей диспепсичні розлади (нудота, блювання, печія, відрижка, запор). Ендоскопія: “свіжа виразка”.

СТАДІЯ II Пізні болі переважно вдень. У більшості дітей після їжі болі зникають. Болі – стискальні, тягнучі, ниючі, на-ростаючі поступово; іррадіація мало виражена. Напруження черевних м’язів і болючість в пілородуоденальній ділянці. Ди-спепсичні явища виражені мало, виявляється початок епітелізації виразкового процесу.

І та II стадії відповідають фазі загострення.

СТАДІЯ III Періодична болючість натщесерце або через 1-2 години після їжі без чіткої локалізації. Після їжі болізникають. При глибокій пальпації живота максимальна болючість в пілородуоденальній зоні. Диспепсичні розлади виражені помірно. Ендоскопія: виражений дуоденіт і сліди репарації виразки.

Стадія відповідає фазі неповній клінічної ремісії.

СТАДІЯ IV Скарги відсутні. Стан дітей задовільний. Ендоскопічно: слизова оболонка шлунка і дванадцятипалої кишки не змінена.

Стадія відповідає стійкій клінічній ремісії.

Приклад діагнозу:

1 Виразкова хвороба цибулини дванадцятипалої кишки, неускладнена, з підвищеною кислотністю, неповна клінічна ремісія, стадія III.

2 Виразкова хвороба шлунка, ускладнена кровотечею, з нормальною кислотністю шлункового вмісту, загострення, стадія І.

ХРОНІЧНИЙ ЕНТЕРОКОЛІТ – поняття “хронічний ентероколіт” передбачає хронічні захворювання кишечнику, різноманітні за етіологією і патогенетичними механізмами розвитку, в основу яких покладено запально-дегенеративне ураження тонкої і товстої кишки з порушенням їх травної, всмоктувальної, рухової, видільної функцій.

Класифікація

І За походженням.

1 Первинний:

а) інфекційний;

б) постінфекційний;

в) аліментарного походження;

г) паразитарного походження;

д) на грунті мегаколону;

е) алергічний;

ж) змішаної етіології;

з) нез’ясованної етіології.

2 Вторинний: хронічні захворювання системи травлення (виразкова хвороба, холецистопатії, хронічний гастрит та ін.).

II Ступінь активності і тяжкість.

1 Активна: 2 Неактивна.

а) легка форма;

б) середньотяжка форма;

в) тяжка форма.

III Характер перебігу.

1 Хвилеподібний. 2 Латентний.

Критерії діагностики: болі біля пупка або розлиті по всьому животу, зниження апетиту, відчуття тяжкості в животі, здуття його, бурчання, часто нудота і блювання, втрата маси тіла, ознаки інтоксикації і полігіповітамінозу. Гипо- і диспротеінемія, зниження вмісту холестерину, загальних ліпідів, β-ліпопротеїдів, кальцію, калію, натрію в крові. В копрограмі – слиз, лейкоцити, стеаторея, амілорея, креаторея. Дисбактеріоз кишечнику. Ректороманоскопічно – набрякання і підвищена ранимість слизистої оболонки прямої і сигмовидної кишки, дистонія. При іррігографії – прискорена евакуація барію з товстого кишечнику.

Приклад діагнозу:

Хронічний ентероколіт, первинний, аліментарного походження активна фаза, легка форма.

НЕСПЕЦИФІЧНИЙ ВИРАЗКОВИЙ КОЛІТ – хронічне небактерійне захворювання, яке характеризується виразково-запальним ураженням товстої кишки і виявляється безперервним або рецидивним гемоколітом з розвитком у більш тяжких випадках анемії і гіпотрофії.

Класифікація

Легкий неспецифічний виразковий коліт (НВК) – неве-лика домішка крові у випорожненні у вигляді окремих мазків або згустків, у розпал хвороби – діарея (випорожнення 3-4 ра-зи на добу), переймоподібний помірний біль у лівій половині живота, невелика втрата маси тіла, зниження апетиту, збільшена ШОЕ до 16-30 мм/год, помірна диспротеїнемія.

Середньотяжкий НВК – домішка крові в оформленому або кашкоподібному випоржненні, діарея (випорожнення по 5-8 разів на добу), переймоподібний біль у животі, різке зниження апетиту, непостійний субфебрилітет, зниження маси тіла, відставання у фізичному розвитку, виражена анемія, помірний лейкоцитоз, збільшена ШОЕ (20-50 мм/год).

Тяжкий НВК – швидкий розвиток, болісні переймоподібні болі в животі, різко знижений апетит, лихоманка, втрата маси тіла, анемія, лейкоцитоз, збільшена ШОЕ (30-60 мм/год), полігіповітаміноз, гіподиспротеінемія, часте рідке смердюче кров’яне випорожнення із слизом і гноєм.

Гранулематозний коліт (хвороба Крону товстої кишки). Симптоми ті самі, що при неспецифічному виразковому коліті. Характернітакож: чітка межа між зміненими і здоровими відділами товстої кишки, переміжність уражених і неуражених зон, нерівномірність ураження стін кишки, частий розвиток інфільтратів, свищів.

Приклад діагнозу:

1 Виразковий коліт, тотальний, тяжкий, активна фаза, безперервний перебіг.

2 Хвороба Крону.

КЛАСИФІКАЦІЇ ХВОРОБ НИРОК

І СЕЧОВИВІДНИХ ШЛЯХІВ

ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ – інфекційно-алергічне запалення нирок з переважним ураженням клубочків нефрона, з подальшим втягненням у патологічний процес канальців, артеріол та строми нирок, багатьох систем і органів, всіх видів процесів обміну.

Класифікація

Гострий гломерулонефрит (ГГН) має циклічний пере-біг: початковий період і розпалу хвороби – 2-4 тижні, період зворотного розвитку 2-3 міс., в окремих випадках ГГН триває до 1 року і більше. Тривалість 1 – 1¹/₂ року – підозра про пере-хід ГГН, у хронічний гломерулонефрит (ХГН). Підгострий гломерулонефрит (ПГН) – аутоімунний неухильно прогресую-чий злоякісний нирковий процес, відрізняється бурхливим розвитком і виявляється вже в перший тиждень після початку хвороби вираженою клінікою з порушенням всіх функцій нирок. Тому в класифікації не виділяється ступінь активності.

При ГГН із нефритичним синдромом превалює гіпер-тонія, пастозність, гематурія, гіперазотемія, зниження філь-трації; з нефротичним – виражені набряки всього тіла, висока протеїнурія, гіпо- і диспротеїнемія, гіперхолестеринемія; з ізо-льованим сечовим – зміни в сечовому осадку; з нефротичним синдромом, гематурією і гіпертонією – симптоми нефрітичного і нефротичного варіантів захворювання.

ХГН нефротична форма виявляється переважно набряклим синдромом, вираженою протеїнурією, гіпо- і диспротеїнемією, гіперхолестеринемією, мінімальним або проліферативно-мембранозним гломерулітом, дистрофією епітелію канальців; змішана – поєднанням набряклого, серцево-судинного і сечового синдромів, неселективною протеінурією, порушенням парціальних функцій нирок; гематурична – гематурією, слабо вираженою протеїнурією (до 1 г/добу), проліферативно-мембранозним гломерулітом.

Приклад діагнозу:

1 Гострий гломерулонефрит з нефротичним синдромом, активна стадія, без порушення функцій нирок.

2 Хронічний гломерулонефрит, нефротична форма, період загострення, з порушенням функцій нирок.

НЕФРОТИЧНИЙ СИНДРОМ (ідіопатичний, первин-ний, колишня назва – ліпоїдний нефроз) – це двостороннє враження нирок, при якому спостерігаються глибокі порушен-ня ліпідного, білкового, водно-електролітного та інших видів обміну, із залученням до ниркового процесу багатьох систем організму.

КЛАСИФІКАЦІЯ (прийнята в 1990 р. на Всесоюзній конференції дитячих нефрологів):

Стадія активності: активна (розпал хвороби) – загальна блідість, набряклість всього тіла (анасарка), олігоанурія, високоселективний тип протеїнурії, білок у сечі від 3 до 30 г/л, циліндрурія, гіперхолестеринемія, гіперліпідемія, гіпо- і диспротеїнемія, анемія; клініко-лабораторна повна або часткова ремісія;

Ступінь тяжкості: легкий (гіпоальбумінемія до 25 г/л);

середньої тяжкості (гіпоальбумінемія до 25-20 г/л);

тяжкий (гіпоальбумінемія нижче 20 г/л).

Перебіг:гострий циклічний без загострень;

підгострий (швидко прогресуючий);

хронічно рецидивний;

персистуючий (торпідний).

Функції нирок: без порушення функції нирок;

з порушенням функції нирок;

хронічна ниркова недостатність (ХНН).

Морфологічний тип: мінімальні зміни клубочків (деструкція подоцитів, базальних мембран, капілярів), мембранозні зміни та ін.

Варіант відповіді на стероїдну терапію: стероїдочутливий, стероїдозалежний, стероїдорезистентний.

Ускладнення, побічні реакція: бешихове запалення, перитоніт, отит, пієлонефрит, ДВС-синдром, гіповолемічний шок, побічні реакції гормонної та іншої терапії.

Приклад діагнозу

Первинний ідіопатичний нефротичний синдром, активна стадія, середньої тяжкості, гострий перебіг, без порушення функції нирок, стероїдочутливий, без ускладнень.

ІНТЕРСТИЦІАЛЬНИЙ НЕФРИТ – неспецифічне абактерійне запалення межуточної тканини нирок із втягненням у процес канальцевої системи, кровоносних і лімфатичних судин, а в подальшому і всього нефрона.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману