Герої та цитатна характеристика

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 20 из 20

Відомий філософ Мирослав Попович переконаний, що персонажі твору — «усе це різні кінці душі» одного й того самого «Я», які символізують різні боки свідомості головного героя.

· Голова «чорного трибуналу» (фанатик з роздвоєною душею). «Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного „я“, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.»

· Мати (втілення всеохоплюючої доброти й милосердя Богоматері). «Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам’ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.»

· Доктор Тагабат (садист, злий геній) та дегенерат (єдино вірний пес, страж революції, що не знає сумнівів). «Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб. За ним іще далі в тьму — вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: — у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусів стояти у відділі кримінальної хроніки.» «Цей доктор iз широким лобом i бiлою лисиною, з холодним розумом i з каменем замiсть серця, ― це ж вiн i мiй безвихiдний хазяїн, мiй звiрячий iнстинкт. Коли доктор ― злий генiй, зла моя воля, тодi дегенерат є палач iз гiльйотини. Так, це був незамiнимий вартовий: не тiльки Андрюша ― i ми грiшили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстрiли. Але вiн, цей дегенерат, завше був солдатом революцiї, i тiльки тодi йшов з поля, коли танули димки й закопували розстрiляних.»

· Андрюша (комунар, який творить усе супроти своєї волі). «Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа. Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека“, проти його кволої волі.»

Композиція

Оповідання складається із заспіву (короткого вступу) і трьох частин, протягом яких читач спостерігає зміну у ставленні героя до вбивства. Розповідь у новелі ведеться від першої особи («Я»). М. Хвильовий використовує у творі композиційні рамки:

З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія.

…Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни.

(Маруся Чурай)

(1525-1653)

(Григорій Сковорода)

(1722-1794)

(Іван Котляревський)

(1769-1838)

(Григорій Квітка-Основ'яненко)

(1778-1843)

(Пантелеймон Куліш)

(1819-1897)

(Марко Вовчок)

(1833-1907)

(Ольга Кобилянська)

(1863-1942)

(Василь Стефаник)

(1871-1936)

(Павло Тичина)

(1891-1967)

(Микола Хвильовий)

(1893-1933)

(Володимир Сосюра)

(1898-1965)

(Остап Вишня)

(1889-1956)

(Богдан-Ігор Антонич)

(1909-1937)

(Олександр Довженко)

(1894-1956)

(Андрій Малишко)

(1912-1970)

(Василь Симоненко)

(1935-1963)

(Олесь Гончар)

(1918-1995)

(Ліна Костенко)

(нар. 1930 р.)

Псевдоніми

Григорій Квітка-Основ’яненко – Квітка Григорій Федорович;

Марко Вовчок – Вілінська Марія Олександрівна;

Іван Нечуй-Левицький – Левицький Іван Семенович;

Панас Мирний – Рудченко Панас Якович;

Іван Карпенко-Карий – Тобілевич Іван Карпович;

Леся Українка – Косач Лариса Петрівна;

Олександр Олесь - Кандиба Олександр Іванович;

Олег Ольжич – Кандиба Олег Олександрович;

Микола Хвильовий – Фітільов Микола Григорович;

Остап Вишня – Губенко Павло Михайлович;

Іван Багряний – Лозов’ягін (Лозов’яга) Іван Павлович;

Юрія Клен – Бурґгардт Освальд.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману