Вступив до Революційної української партії (РУП),з 1905 року — Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП).

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 20Следующая ⇒

За проводження пропаганди 1903 року був заарештований, виключений з університету й ув’язнений до одиночної камери Лук’янівської в’язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти.

Незабаром новий арешт, дисциплінарний батальйон. Але він знову втік і нелегально відбув у еміграцію.

На початку Першої світової війни Винниченко повернувся до Росії і жив до 1917 р. під чужим ім’ям переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю.

Став членом Центральної Ради. Згодом очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ.

Автор майже усіх декларацій і законодавчих актів УНР. Проголосив I Універсал та Декларацію Генерального секретаріату.

Під натиском більшовицьких військ уряд УНР на чолі з новим прем’єром змушений був евакуюватися до Житомира. Винниченко разом із дружиною, Розалією Лівшиц, поїхав на південь, до Бердянська.

У серпні 1918 року очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого органу — Директорії, головою якої став у листопаді 1918 р. Незабаром через суперечності із Симоном Петлюрою пішов у відставку та виїхав за кордон.

Наприкінці 1919 року вийшов із УСДРП і організував у Відні Закордонну групу українських комуністів.

Наприкінці травня 1920 р. Винниченко разом із дружиною прибув до Москви, де дістав пропозицію зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР.

У вересні 1921 В. Винниченко очолив новостворений комітет допомоги українському студентству в Берліні.

Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951р. у французькому місті Мужен.

Твори:

· перший український фантастичний роман «Сонячна машина»; оповідання «Краса і сила»; імпресіоністична новела «Момент»; «Контрасти»; «Голота»; «На пристані»; «Хто ворог?»; «Боротьба»; «Мнімий господін»; «Промінь сонця»; «Талісман»; «Студент»; драма «Дисгармонія»; драма «Базар»; драма «Чорна Пантера і Білий Медвідь»; роман «Рівновага»; роман «Чесність з собою»; роман «Записки Кирпатого Мефістофеля».

· Король українського тиражу

Народився 13 листопада 1889р. у с. Грунь

«У мене не було жодного сумніву, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий і потім – років, мабуть, із десять підряд – мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку…» ( «Моя автобіографія»)

Закінчив двокласну Заньковецьку школу і Київську військово-фельдшерську школу.

Працював фельдшером у Київській залізничній лікарні.

У 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету.

У 1919р. за підписом Павло Грунський опубліковано перший сатиричний твір (фейлетон) «Демократичні реформи Денікіна»

Працював у «Селянській правді» та у журналі «Червоний перець».

1921р. — усмішка «Чудака, їй-богу» — вперше під підписом Остап Вишня. Став основоположником жанру усмішки.

Після розпуску ВАПЛІТЕ стає одним з організаторів «Політфронту».

У 1933р. заарештували і звинуватили тероризмі і контрреволюційній діяльності.

1933-1943р. — на засланні в Ухто-Печорському таборі.

1944р. — перший твір після заслання «Зенітка».

Працював у журналі «Перець».

У 1955р. реабілітовано.

28 вересня 1956р. помер.

Твори:

- 1919р. перший фейлетон «Демократичні реформи Денікіна» (підпис Павло Грунський); 1921р. усмішка «Чудака, їй-богу» (підпис Остап Вишня); «Чукрен» та «Чухраїнці»; 1927р. гумореска «Моя автобіографія»; 1958р. цикл «Мисливські усмішки» («Сом», «Заєць», «Лось» та інші)

Збірки:

- «Вишневі усмішки сільські»; «Вишневі усмішки кримські»; «Українізуймось»; «Вибрані твори»; «Вишневі усмішки театральні» «Усмішки» в 4 томах; «Вишневі усмішки закордонні».

Народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї.

Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові.

В салоні тітки К. П. Мардовіної в Орлі познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Маркевичем.

Проживаючи в 1851 — 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині вивчила життя, культуру, мову українського народу.

Пізніше у Петербурзі у 1859 вона вже як автор збірки «Народні оповідання» потрапляє в коло видатних літераторів.

У 1859 — 1867 рр. перебуває за кордоном, де знайомиться з видатними людьми.

Після повернення з-за кордону зближується з видавцями «Отечественных записок», веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади.

У 1867 — 1878 рр. найяскравіше виявився талант письменниці як російського романіста.

Виступає Марко Вовчок і як критик, редактор петербурзького журналу „Переводы лучших иностранных писателей“.

24 травня 1870-го року Марко Вовчок підписала контракт з петербурзьким видавцем Звонарьовим про укладання нею та редагування ілюстрованого місячника „Переводы лучших иностранных писателей“.

Скликаний третейський суд з 19 літераторів визнав Вовчок винною у плагіаті.

Після цього випадку, який осоромив письменницю, вона переїхала жити в глушину — в маєток своїх знайомих у Тверській губернії.

Померла 28 липня 1907р.

Твори:

- дві книги „Народних оповідань“ (1857 — перший том, 1862 — другий том); соціальна повість „Інститутка“ (1859–1861); оповідання: „Чари“; „Максим Гримач“; „Данило Гурч“.

- історичні казки-повісті: „Кармелюк“; „Дев’ять братів і десята сестриця Галя“; „Невільничка“; „Гайдамаки“; „Сава Чалий“.

- повісті

· „Три долі“

· „Павло Чорнокрил“

· „Сестра“

· „Дяк“

- збірка російською мовою „Рассказы из русского народного быта“

- повісті:

· „Тюлевая баба“

· „Записки причетника“

- близько ста перекладів і двохсот книг

Ідеолог модернізації української літератури

Народився 24 листопада 1871р. у сім’ї ремісника.

Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури.

Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах на філософському факультеті.

Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря».

З 1897р. актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших.

Член РУП.

У 1901р. залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.

У 1910р. оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського.

У 1917р. один із засновників Української Центральної ради.

У 1917р. один із засновників і режисерів Українського національного театру.

У 1920р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка.

Після повернення в Україну у 1926р. викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фото кіноуправлінні

У 1934р. було заарештовано як польського шпигуна.

7 червня 1938р. розстріляний за вироком УНКВС з групою селян.

10 листопада 1957р. рішенням президії Кіровоградського обласного суду було реабілітовано.

Поетичні збірки:

· Ліричні поезії (1911)

· В сяйві мрій (1913)

Твори:

· поема «Євшан-зілля»

· альманах «З-над хмар і долин»(1903)

· ряд мистецтвознавчих і театрознавчих розвідок:

· «Театральне мистецтво й український театр»(1912)

· «Театр і драма»(1913)

· «Михайло Щепкін»(1913)

· «Режисер»(1925)

· «Драматична примадонна»(1924)

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов