Принципи лікування, тактика спостереження за дітьми із мікробно-запальними захворюваннями нирок

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 6Следующая ⇒

Принципи лікування гострого пієлонефриту 1. У разі неможливості виконати посів сечі лікування слід розпочинати із застосуван- ня антибактеріальних препаратів широкого спектра дії. 2. За відсутності позитивної клініко-лабо- раторної динаміки протягом 48 годин анти- бактеріальний препарат слід змінити. 3. Антибактеріальне лікування слід про- довжувати до повної клініко-лабораторної ремісії. 4. При підозрі на формування апостемато- зу слід призначити внітрішньовенно цефок- ситин (цефалоспорини II покоління) 1–2 г кожні 8 годин, бета-лактамний антибіотик широ- кого спектра дії 250–1000 мг через 6–12 го- дин, антибіотик групи фторхінолонів 400– 1000 мг на добу. 5. Дозування антибактеріальних засобів співвідносити з функціональним станом ни- рок, при його порушенні – використовувати препарати з переважно печінковим шляхом метаболізму (класу цефалоспоринів). 6. За наявності порушеного функціональ- ного стану нирок можливе застосування препаратів з нирковою секрецією; перша доза – середньотерапевтична, наступна доза та інтервал між введеннями залежать від рів- ня швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ >30 мл/хв – 1/2 дози через 12 годин, при ШКФ

При досягненні ремісії хворий обстежується в умовах нефрологічного стаціонару (кабінету) щорічно, амбулаторно - оглядається педіатром 1-2 рази на місяць в перший рік та щоквартально в наступному (при можливості - нефрологом не рідше 1 разу в 6 місяців). Під час огляду звертається увага на регулярність обстеження у ЛОР, стоматолога, гінеколога, уролога (бажано - 1 раз в 6 місяців); дотримання рекомендацій стаціонару; загальний стан та фізичний розвиток дитини; адекватність питного режиму; артеріальний тиск; наявність сечового синдрому; функціональний стан нирок; виникнення побічних ефектів та ускладнень терапії; усунення чинників, що провокують погіршення стану (хронічні вогнища інфекції, інсоляції, ГРВІ, стреси, переохолодження); профілактику прогресування ПН (курсове лікування антиоксидантами, фітопрепаратами, препаратами з антисклеротичною дією - ангіопротекторами, мембраностабілізаторами, інгібіторами АПФ); психологічну реабілітацію, профорієнтацію підлітків; профілактику небажаних статевих контактів.

Після завершення програми лікування розширюється режим – дозволяється відвідання школи (при хронічному ПН - в міжепідемічний період та при сприятливій метеообстановці) зі звільненням від фізкультури або обмеженням занять на снарядах, на вулиці в холодну пору року. Дошкільнятам не рекомендується постійне відвідання дитячих колективів у зв`язку з ризиком приєднання дитячих та вірусних інфекцій, що можуть спровокувати рецидив ПН.

Клінічні форми гострого гломерулонефриту: лабораторно-інструментальні критерії, схема лікування

Гломерулонефрит (ГН) - гетерогенна група імуно-запальних захворювань переважно клубочкового апарату нирок з різною клініко-морфологічною картиною, перебігом та наслідками. Насьогодні замість ГН частіше використовують термін гломерулопатії для позначення сукупності різних морфологічних варіантів ГН і мембранозних нефропатій.

КЛАСИФІКАЦІЯ

Основою робочої клінічної класифікації.

* клінічно виправдано виділення при хронічному ГН додаткового варіанта - ізольованого сечового синдрому

Гострий ГН - це гостре пошкодження нирок, що виникає після бактеріального, вірусного, паразитарного захворювання, з інших причин через певний проміжок часу (2-6 тижні) і має, звичай, циклічний перебіг (за міжнародними стандартами гострий ГН - це ГН, що виникає спорадично після стрептококової інфекції, підтвердженої висівом із зіва стрептокока, наявністю в сироватці стрептококових антигенів та антитіл, гіпокомплементемії). Тривалість гострого ГН обмежується 1 роком від початку захворювання, при давності процесу більше 3-х місяців говорять про тенденцію до затяжного перебігу, більше 6-ти місяців - про затяжний перебіг, більше 1 року - про перехід в хронічний ГН (іноді виділяють первинно-хронічний варіант, коли ГН виявляється випадково). Швидкопрогресуючий (злоякісний) ГН характеризується надвисокою активністю захворювання, що супроводжується прогресуючим падінням функції нирок, гіпертензією, анемією, розвитком термінальної уремії в строки до декількох місяців.

Клінічно розрізняють

• ізольований сечовий синдром - сечовий синдром (протеїнурія, гематурія, циліндрурія) без екстраренальних проявів (може відмічатися при гострому ГН чи бути виходом іншого клінічного синдрому при хронічному ГН),
• нефритичний синдром - екстраренальні прояви (набряки та/чи гіпертензія) та сечовий синдром у поєднанні з нормальною чи мінімально зміненою протеїнограмою у вигляді гіпергамаглобулінемії (варіант гострого ГН),
• гематурична форма - сечовий синдром з переважанням гематурії (варіант хронічного ГН, може маскувати хворобу Берже, спадковий нефрит, захворювання тубулоінтерстиційної тканини й судин нирок, дизметаболічні нефропатії, тощо),
• нефротичний синдром (при гострому ГН) чи форма (при хронічному ГН) Нефротичний синдром (НС) –клініко-лабораторний симтомокомплекс, що характеризується протеїнурією більше 1 г/м² на добу (3,5-4 г/добу), гіпопротеїнемією з гіпоальбумінемією менше 25 г/л, гіпер-альфа-2-глобулінемією, гіперліпопротеїнемією, ліпідурією, набряками.
• , змішана

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ

3.1. Клінічні критерії:

· макрогематурія чи гемоглобінурія

· артеріальна гіпертензія

· набряки

3.2. Параклінічні критерії:

· гіпергамаглобулінемія

· екскреція білку >0,2-1,0 г/доба

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте