Тема 5. Скелет. Будова кісток та їх сполучень

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 27Следующая ⇒

План

1. Будова кісткової тканини. Відмінності в будові компактної і губчастої кісткової тканини.

2. Хімічний склад кістки. Роль різних чинників на хімічний склад кістки.

3. Класифікація кісток. Їх роль в організмі людини.

4. Будова трубчастої кістки.

5. Види сполучень кісток:

а) неперервні (фіброзні, хрящові, кісткові);

б) перервні (суглоби) – основні та допоміжні елементи.

6. Класифікація суглобів за різними чинниками.

7. Поняття про осі, площини тіла людини, види рухів в суглобах відносно осей.

Скелет людини – це сукупність кісток організму, яка утворює твердий каркас в тілі людини і виконує захисну і опорну функцію. У людини він складається більш ніж із 200 кісток, серед них 36-40 кісток непарні і решта – парні (29 кісток утворюють череп, 34 – хребет, 25 утворюють ребра і груднину, 64 кістки утворюють скелет верхніх кінцівок і 62 – скелет нижніх кінцівок). Кількість кісток може змінюватися, переважно в черепі, кисті і стопі. “Сухий” скелет має масу 5-6кг, що становить 8-10% маси всього тіла. В кістковому скелеті виділяють: осьовий скелет (череп, хребет, грудна клітка) і додатковий скелет (кістки верхніх та нижніх кінцівок). Скелет виконує дві функції: механічні і біологічні. Механічні функції: опорна, захисна і рухова. Опорна функція полягає в прикріпленні м’язів, сухожилок і органів до кісток. Захисна функція полягає в утворення кістками порожнин (порожнина черепа, хребтовий канал, грудна клітка, порожнина таза), в яких розташовані життєво важливі органи. Рухова функція скелета здійснюється за рахунок рухомих сполучень кісток, які виконують роль важелів і приводяться в дію мускулатурою. Біологічні функції зумовлені тим, що скелет приймає участь в обміні речовин (особливо мінеральних солей – кальцію, фосфору та інш.), у синтезі вітамінів, кровотворенні і імунних реакціях організму.

Будова кістки

У кістці розрізняють два кінці – епіфізи, що мають суглобові поверхні. Той кінець кістки, який розташований далі від тулуба, називається дистальним, а що лежить ближче до тулуба – проксимальним. Частина кістки між ними - її тіло – називається діафізом. Кінцями діафізів є метафізи. Кісткові виступи, до яких прикріплюються м’язи і зв’язки називаються апофізами. Діафіз кістки складається із компактної речовини, а епіфіз – з губчастої речовини у вигляді кісткових балок, розташованих в певній послідовності таким чином, щоб протистояти силам тяжіння і розтягування. Усередині трубчастих кісток міститься кістковий мозок. У ділянці діафіза він має жовтий колір, а кістковий мозок між балками губчастої речовини має червоний колір.

Поверхня кістки, за винятком суглобової і апофізів, вкрита сполучнотканинною оболонкою – окістям. Окістя має два шари: зовнішній – сполучнотканинний, який має густу сітку судин і нервів, і внутрішній – камбіальний, який продукує особливі клітини – остеобласти, завдяки чому кістка росте в товщину.

За формою кістки ділять на трубчасті (довгі і короткі), губчасті (довгі, короткі і сезамоподібні), плоскі та змішані. Форма кістки зумовлена її функцією.

В ембріональному періоді формування кісток виділяють три гістологічні стадії: перетинчастого(сполучнотканинного), хрящового і кісткового скелета. Деякі кістки минають хрящову стадію і з перетинчастої зразу переходять у кістковий скелет. У зв’язку з цим кістки, що утворилися з хряща, називають замінними (вторинними), а ті, що виникли із сполучної тканини (перетинчастого скелета) – покривними, або первинними. До вторинних належать усі кістки скелета тулуба, кінцівок (за винятком ключиць), до первинних – більшість кісток черепа.

В дитинстві і юності кістки ростуть:

- в товщину – за рахунок поділу клітин внутрішньої поверхні окістя з утворенням нових шарів клітин, а навколо них – міжклітинної речовини;

- в довжину – за рахунок поділу клітин хрящової клітини, яка покриває кінці кісток (“зони росту” існують до кінцевого формування скелету).

Ріст кісток регулюється, переважно, гормоном росту, який виділяється гіпофізом. При недостатній кількості цього гормону в дитячому віці формується карликовість (низький зріст), а при надлишку – гігантизм. Функціонально повноцінна кістка формується завдяки двом процесам: росту кісток (збільшенню кістки у довжину і у ширину) та осифікації кісток (зміцненню кістки мінеральними речовинами). З віком в кісткових тканинах зменшується кількість білкових речовин, а мінеральних – зростає, при цьому кістки робляться крихкими і легко ламаються. Кісткова речовина здатна перебудовуватися під впливом фізичного навантаження, яке діє на скелет. Чим більше навантаження на скелет, тим активніше відбуваються процеси відновлення і зміцнення кісткової речовини. Однак, надлишкові навантаження, методично неправильний тренувальний процес може призвести до деформації кісток (при наявності зон росту і точок окостеніння).

Розрізняють скелет тулуба (хребці, крижова кістка, куприк, ребра, груднина), скелет черепа (кістки лицевого і мозкового відділів), скелет поясів (плечового – лопатка, ключиця; тазового – клубова, лобкова, сіднична кістки), скелет вільних кінцівок (верхньої – плечова, кістки передпліччя і кисті; нижньої – стегнова кістка, кістки гомілки і стопи).

Скелет людини вивчають у положенні, що відповідає так званому анатомічному. Вихідним вважається вертикальне положення з опущеними руками долонями вперед. При такому положенні визначають поверхні, кінці, краї тіла і його частин. Так, передня частина тіла людини називається вентральною, задня – дорсальною; верхній кінець тіла називається краніальним, а нижній – каудальним; внутрішня поверхня - медіальною і зовнішня - латеральною. Скелет людини вимірюють у трьох взаємно перпендикулярних напрямках: вертикальному (довжина тіла), поперечному (ширина), передньозадньому (товщина). Ці напрямки, відповідно, називаються осями тіла: вертикальною, фронтальною і сагітальною, яким відповідають однойменні площини. Сполучення кісток об’єднує кістки скелету в єдине ціле. Вони мають різну будову, їм властиві міцність, рухомість, пружність.

1. Безперервні сполучення кісток – кістки з’єднані за допомогою сполучної, хрящової або кісткової тканини і між ними немає щілини.

2. Напівсуглоби або симфізи – кістки з’єднані хрящем або сполучною тканиною, усередині яких є невелика щілиноподібна порожнина (лобковий симфіз).

3. Переривчасті сполучення – суглоби, або діартрози, - між суглобовими поверхнями кісток є порожнини і кістки утримуються одна біля одної за допомогою замкнутої суглобової капсули і зв’язок та м’язів, що їх зміцнюють.

Неперервні сполучення кісток.

Неперервні сполучення кісток мають велику пружність, міцність, проте рухи в таких кісткових сполученнях обмежені. Виділяють три види неперервних сполучень:

1) фіброзні сполучення синдесмози);

2) хрящові сполучення (синхондрози);

3) кісткові сполучення (синостози).

Фіброзні сполучення – це з’єднання кісток за допомогою щільної волокнистої сполучної тканини. Виділяють три види фіброзних сполучень:

-міжкісткові зв’язки - це товсті пучки волокнистої сполучної тканини, які складаються з колагенових та еластичних волокон. Вони перекидаються з однієї кістки на іншу, зміцнюють суглоби, обмежують в них рухи;

- міжкісткові перетинки – широкі сполучнотканинні пластинки, які натягнуті між тілами (діафізами) довгих трубчастих кісток, служать місцем фіксації м’язів;

- шви – різновид фіброзного сполучення, в якому між кістками, що з’єднуються, є вузький прошарок сполучної тканини. Такі з’єднання присутні тільки в мозковому черепі. Виділяють: зубчастий шов, який знаходиться між двома тім’яними кістками; лускатий шов з’єднує скроневу і тім’яну кістки, подібно черепиці; плоский шов – це такий шов, коли одна кістка приляає до іншої без утворення виступів (носові кістки);

- вклинення – з’єднання зубів з кістковою тканиною лунки. Між зубом і кісткою є тонкий прошарок сполучної тканини – періодонт.

Хрящові сполучення – синхондрози - залежно від структури хряща поділяють на гіалінові (реберні і епіфізарні хрящі) і волокнисті (міжхребцеві диски). Хрящові з’єднання бувають тимчасовими (сполучення частин тазової кістки), які з часом перетворюються в кісткові сполучення (синостози) і постійними, які залишаються на все життя.

Кісткові сполучення –синостози - між зчленованими кістками відсутня щілина, і хрящова пластинка з віком заміщується кістковою тканиною (тазова кістка, груднина, кістки черепа, на місці епіфізарних хрящів).

Переривчасті сполучення - діартрози, або суглоби, утворилися із безперервних в період ембріогенезу. Суглоби – рухомі сполучення, між кістками, які з’єднуються, є щілина.

В кожному суглобі є:

- основні елементи суглоба: суглобові поверхні кісток, що з’єднуються; суглобова капсула (сумка); суглобова порожнина; міжсуглобові хрящі; суглобова (синовіальна) рідина;

- допоміжні утворення суглобів: диски, меніски, суглобові губи, сезамоподібні кістки, зв’язки та інш.

Суглобові поверхні кісток, що з’єднуються, відповідають одна одній за формою, тобто, поверхня однієї з них випукла (головка), а іншої – ввігнута (ямка чи западина). Такі поверхні називають конгруентними.

Суглобова капсула – це сполучнотканинна оболонка, яка герметично охоплює суглобові поверхні кісток. Вона має два шари: зовнішній фіброзний та внутрішній синовіальний.

Фіброзний шар - це перехід окістя однієї з кісток, які з’єднуються, в окістя іншої. Пучки фіброзного шару йдуть в різних напрямках – зовнішні – подовжньо, а глибоко розташовані – поперечно. Фіброзний шар товстий і міцний, місцями утворює зв’язки, тяжі, на подобі стрічок. Ці зв’язки додатково зміцнюють суглоби. Вони є пасивним гальмом, які обмежують рух в суглобі, а також запобігають тим рухам, які можуть призвести до пошкодження.

Синовіальний шар – це пухка сполучна тканина, яка вистилає усередині суглобову капсулу. Вона розташована навколо суглоба у вигляді м’яких прокладок між кісткою і сухожилками м’язів, зменшуючи тертя. Внутрішня поверхня капсули завжди зволожена прозорою тягучою рідиною – синовією, яку виділяють клітини ворсинок синовіального шару. Ця рідина виконує роль змазки, чим зменшує тертя і сприяє ковзанню.

Суглобова порожнина - герметично закрита щілина між кістками, заповнена синовіальною рідиною. Її форма залежить від форми суглоба.

Допоміжні утворення

Внутрішньосуглобові диски - суцільні хрящові утворення, які ділять суглобову порожнину на дві камери – два поверхи. Вони забезпечують велику рухливість в суглобі.

Меніски – це хрящові утворення півмісяцевої форми з отвором. Зовнішній шар меніска потовщений і зростається із суглобовою капсулою, а внутрішній - загострений, вільний. Меніски покращують конгруентність кісток, амортизують поштовхи і струси.

Суглобові губи – складаються із волокнистого хряща. Вони оточують поверхню суглоба, доповнюючи і збільшуючи площу прилягання кісток, а також сприяють рівномірному тиску однієї кістки на іншу.

Сезамоподібні кістки - розташовані в суглобовій капсулі або в товщі сухожилків м’язів, перекинутих через суглоб. Вони збільшують плече прикладання сили м’яза і створюють необхідний розмах рухів у суглобі. Прикладом може служити наколінок у колінному суглобі.

Суглобові зв’язки – пучки сполучної тканини, які зміцнюють суглобову капсулу. Розрізняють внутрішньосуглобові зв’язки, які з’єднують одну кістку з другою і направляють рух, і зовнішньосуглобові, які зміцнюють капсулу в місцях найбільшого натягу і обмежують рухи. Неправильний рух або травма можуть призвести до розтягу або розриву зв’язок, і як результат – зміщення кісток у суглобі – вивих.

Синовіальні складки – вирости синовіального шару капсули, заповнені жировою тканиною. Вони заповнюють вільні простори в суглобі при невідповідності суглобових поверхонь кісток, що з’єднуються, а також виконують роль амортизаторів.

Рухи в суглобах залежать від форми суглобових поверхонь, які мають різні геометричні форми. Розрізняють такі рухи у суглобах: навколо фронтальної осі – згинання (флексія) і розгинання (екстензія); навколо сагітальної осі – відведення (абдукція) і приведення (аддукція); навколо вертикальної осі – обертання назовні – (супінація) і обертання усередину (пронація); навколо усіх осей оберту з послідовним переміщенням – колове обертання (циркумдукція).

Класифікація суглобів.

1. Залежно від кількості суглобових поверхонь є:

- прості суглоби – утворені з двох суглобових поверхонь;

- складні суглоби – утворені трьома і більше суглобовими поверхнями;

- комбіновані суглоби – утворені двома анатомічно ізольованими суглобами, які діють сумісно;

- комплексні суглоби – між суглобовими поверхнями є диск чи меніск.

2. Залежно від форми суглобових поверхонь є:

- циліндричні суглоби;

- еліпсоподібні суглоби;

- кулясті суглоби.

3. Залежно від кількості осей, відносно яких відбувається рух у суглобі:

- одноосьові суглоби – з однією віссю;

- двохосьові суглоби – з двома осями;

- багатоосьові суглоби – багато осей.

4. Залежно від ступені рухливості:

- вільнорухливі (артродії);

- тугорухливі (амфіартрози).

Одноосьові суглоби бувають циліндричними і блокоподібними.

Циліндричний суглоб - має суглобові поверхні у вигляді відрізків циліндра, причому одна із них випукла, а інша – увігнута. Тут можливі рухи навколо вертикальної осі – пронація і супінація, наприклад, у променево-ліктьовому суглобі.

Блокоподібний суглоб – це різновид циліндричного, в якому на циліндричній головці є жолоб, а у відповідній суглобовій ямці – гребінь, який забезпечує рух навколо однієї осі, і виключає зміщення (так званий суглобовий замок). Тут відбуваються рухи навколо фронтальної осі, наприклад, у між фалангових суглобах, де можливе тільки згинання і розгинання.

Двохосьові суглоби є еліпсоподібні, сідлоподібні і виросткові.

Еліпсоподібні суглоби – суглобові поверхні у вигляді відрізків еліпсу - головки і відповідної їй ямки (променевозап’ястковий суглоб). Суглоб має 2 осі обертів – поперечну (можливі згинання і розгинання) і сагітальну (відведення і приведення). Можливе також периферичне обертання.

Сідлоподібний суглоб – утворений суглобовими поверхнями сідлоподібної форми, конгруентний (зап’ястково-п’ястковий суглоб великого пальця, колінний суглоб). Можливі рухи відносно двох взаємно перпендикулярних осей – приведення і відведення, згинання і розгинання.

Виростковий суглоб – має випуклу суглобову поверхню, знаходиться на потовщеному круглому відростку кістки – виростку. В цьому суглобі дві суглобові поверхні мають різні розміри і форму. Рухи можливі навколо двох осей оберту – навколо поперечної осі можливі згинання і розгинання і навколо вертикальної – оберти (циркумдукція).

Багатоосьові суглоби є кулясті, чашкоподібні і плоскі. Кулясті суглоби мають неконгруентні суглобові поверхні (ямка менша, ніж головка). Суглобова капсула широка, а зв’язковий апарат розвинутий недостатньо, тому кулясті суглоби мають безліч осей обертів, які проходять через центр головки кістки (плечовий суглоб). Кулясті суглоби самі рухливі.

Чашкоподібні суглоби – різновид кулястого суглоба. В цьому суглобі головка кістки занурена глибоко в суглобову впадину (тазостегновий суглоб), тому амплітуда рухів в ньому обмежена.

Плоскі суглоби - мають ледве зігнуті суглобові поверхні і нагадують ділянки кулі великого діаметру. В цьому суглобі можливі рухи навколо багатьох осей, проте обсяг їх малий, це лише незначне ковзання (суглоби багатьох кісток зап’ястку чи кістки заплесна).

Тема 6. Будова черепу

План

1. Череп у цілому.

2. Топографія, будова кісток лицьового відділу черепа.

3. Топографія, будова кісток мозкового відділу черепа.

4. З’єднання кісток черепа. Тім’ячка кісток новонародженого.

Череп є твердою основою для початкових відділів травної, дихальної системи, а також для органів чуттів, і утворює порожнину для головного мозку.

Скелет голови поділяють на мозковий і лицевий відділи. Мозковий череп утворюють 8 кісток: 4 непарні – потилична, лобова, клиноподібна, решітчаста і 2 парні – вискова і тім’яна. В утворенні лицьового черепа приймають участь 6 парних кісток – верхня щелепа, вилична, піднебінна, слізна, носова, нижня носова раковина і 3 непарні – леміш, нижня щелепа, під’язикова кістка. Окрім цього, до лицьового черепа належать 3 парні слухові кісточки – молоточок, коваделко і стремено.

Мозковий відділ черепа значно більший, ніж лицевий, так як це пов’язано з значним розвитком головного мозку і з меншим навантаженням на жувальний апарат. Кістки мозкового черепа мають плоску форму (тім’яна, потилична) або повітроносні (лобова, клиноподібна, решітчаста, вискова). Заглиблення і виступи відповідають звивинам і борознам зовнішньої поверхні головного мозку. Кістки черепа пронизані отворами і каналами, через які проходять нерви і судини.

Потилична кістка – утворює основу черепа і задній відділ покрівлі черепа. Вона складається із чотирьох частин, які оточують великий потиличний отвір: спереду – базилярна (основна) частина, позаду – потилична луска, з боків – парні латеральні частини. Базилярна частина до 18 років приростає до тіла клиноподібної кістки і утворює схил, на якому розташований довгастий мозок. Потилична луска має вигляд широкої опуклої назад і вниз пластинки, на зовнішній поверхні якої є зовнішня потилична гористість і шийні лінії для прикріплення до них м’язів; на внутрішній поверхні луски є внутрішній потиличний виступ, який ділить її на 4 заглиблення, з яких два нижніх відповідають розташуванню півкуль мозочку, а до двох верхніх прилягають потиличні частки півкуль великого мозку. Латеральні частини на нижній поверхні мають потиличні виростки з суглобовою поверхнею для зчленування з атлантом. Крізь виростки проходить канал під’язикового нерва. По боках виростків розташована яремна вирізка, яка з вирізкою вискової кістки утворює яремний отвір для проходження блукаючого, язико-глоткового, додаткового нервів і внутрішньої яремної вени.

Клиноподібна кістка – розташована на основі мозкового відділу черепа між потиличною і лобовою кістками і нагадує форму метелика з розгорнутими крилами. Тіло клиноподібної кістки має кубоподібну форму і всередині має пазуху, заповнену повітрям. На верхній поверхні пазухи є заглиблення – турецьке сідло, в якому розташована ендокринна залоза – гіпофіз. По боках турецьке сідло має борозни, через які проходять внутрішні сонні артерії. Від тіла в сторони відходять великі і малі крила, а вниз – крилоподібні відростки, до яких прикріплюються жувальні м’язи. В місці з’єднання тіла кістки з крилами є кілька парних отворів. Біля основи малих крил проходить зоровий канал, для однойменного нерва. Між малими і великими крилами є верхня очноямкова щілина, через яку проходять окоруховий, блоковий, зоровий, відвідний нерви і зорова вена. Біля основи великих крил розташовані круглий і овальний отвори для проходження трійчастого нерва, а також остистий отвір, через який проходить артерія до твердої оболонки мозку. Крилоподібні відростки складаються із медіальної і латеральної пластинок, між якими є крилоподібна ямка. В основі відростків проходить канал для судин і нервів.

Лобова кістка утворює покрівлю і основу черепа, тобто, його передній відділ. Вона поділяється на 4 частини: лобову луску, 2 очноямкові частини і носову частину. Лобова луска розташована майже вертикально, на її зовнішній поверхні є надбрівні дуги, над якими є лобові горби, а між дугами є заглиблення – надперенісся. Надбрівні дуги закінчуються виличними відростками. У товщі луски міститься лобова пазуха. Очноямкові частини лобової кістки розташовані майже горизонтально. На її латеральній поверхні є заглиблення - ямка слізної залози, а між очноямковими частинами розташована решітчаста вирізка. Носова частина замикає спереду решітчасту вирізку, яка розташована між очноямковими пластинками. В носовій частині є два отвори, які йдуть в лобову пазуху.

Решітчаста кістка - має форму сплюснутого куба і утворює стінки носової порожнини і очних ямок. Складається із двох пластинок – горизонтальної решітчастої і перпендикулярної – решітчастого лабіринту. Решітчаста пластинка розташована у решітчастій вирізці лобової кістки, вона має численні отвори, через які в порожнину черепа із носової порожнини ідуть нюхові нерви. Донизу від неї розташована перпендикулярна пластинка, яка продовжується в середину черепа півнячим гребенем (до нього прикріплюється тверда оболонка мозку). Решітчастий лабіринт розташований з обох боків перпендикулярної пластинки і складається із повітроносних комірок, які зі сторони очних ямок закриті очноямковою пластинкою, а зі сторони перпендикулярної пластинки утворюють дві зігнуті пластинки – верхню і середню носові раковини.

Тім’яна кістка – парна кістка. Вона утворює центральну частину склепіння черепа і має вигляд чотирикутної пластинки, опуклої зверху і увігнутої зсередини. ЇЇ опукла поверхня має підвищення - тім’яний горб, латерально і нижче якого проходить шорсткувата вискова лінія, яка є одним із місць початку вискового м’язу. Внутрішня увігнута поверхня звернена в порожнину черепа, має артеріальні борозни, пальцьові удавлювання, а також борозну верхнього сагітального синуса. Дві сагітальні борозни обох тім’яних кісток утворюють загальну борозну, яка є місцем розташування верхнього сагітального синуса твердої мозкової оболонки.

Вискова кістка – є парною, вона приймає участь в утворенні бічної стінки і основи мозкового відділу черепа, зчленовується із нижньою щелепою. Усередині вискової кістки розташовані орган слуху і рівноваги (вестибулярний апарат). Вона складається із трьох частин: кам’янистої, лускоподібної і барабанної. Кам’яниста частина має вигляд тригранної піраміди, в неї виділяють передню, задню і нижню поверхні. Передня поверхня приймає участь в утворенні покрівлі барабанної порожнини (порожнини середнього вуха). На задній поверхні є отвір внутрішнього слухового ходу, через який проходять лицевий і присінково-завитковий нерви. Від нижньої поверхні відходить шилоподібний відросток, позаду якого є шилососкоподібний отвір, через який виходить лицевий нерв. У товщі кам’янистої частини розміщуються барабанна порожнина, яка з’єднується із порожниною носоглотки через канал слухової (євстахієвої) труби, і внутрішнє вухо (кістковий лабіринт).

Лускоподібна частина вискової кістки має вигляд напівкруглої вертикальної пластинки, від її зовнішньої поверхні відходить уперед виличний відросток, який, з’єднуючись з виличною кісткою, утворює виличну дугу.

Барабанна частина вискової кістки має вигляд зігнутої пластинки, яка обмежує знизу і спереду зовнішній слуховий хід.

Отже, у мозковому відділі розрізняють склепіння і основу. Склепіння утворюють тім’яні кістки, луска лобової кістки, потилична і вискові кістки та частина великих крил клиноподібної кістки. Основа черепа поділяється на зовнішню і внутрішню. Внутрішня основа має три черепні ямки – передню, середню і задню. На зовнішній поверхні, яка прикрита кістками лиця, розташовані дві очні ямки, порожнина рота, носа, парні вискові, підвискові і крилопіднебінні ямки.

Кістки лицьового черепа

Основу і форму лиця утворюють верхня і нижня щелепи. Навколо них формуються решта кісток. Серед кісток лиця є парні – верхньої щелепи, виличні, піднебінні, слізні, носові, нижні носові раковини і непарні – леміш, нижня щелепа, під’язикова кістка.

Верхня щелепа утворена з тіла і чотирьох відростків. Тіло має чотири поверхні – передню, задню (підвискову), очноямкову і носову. На передній поверхні є заглиблення – собача ямка, на очноямковій поверхні є підочноямковий отвір. На задній поверхні є горб, до якого прикріплюються м’язи. Носова поверхня з’єднана з верхньощелепною пазухою, до неї прикріплюється нижня носова раковина. Відростків тіла верхньої щелепи налічується чотири – лобовий, виличний, піднебінний і альвеолярний (комірковий). Лобовий і виличний відростки зчленовані із однойменними кістками; піднебінний відросток бере участь в утворенні твердого піднебіння; альвеолярний відросток має комірки для 8 верхніх зубів.

Вилична кістка – парна, сама міцна, має неправильну чотирикутну форму. Від її форми залежить форма середньої частини лиця. Вона з’єднана з лобовою, клиноподібною, висковою кістками і верхньою щелепою.

Піднебінна кістка – утворює задній відділ лицьового черепа. Вона складається із двох кісткових пластинок, які розташовані під прямим кутом одна до одної – перпендикулярної, що входить до складу латеральної стінки носової порожнини, і горизонтальної, яка приймає участь у формуванні твердого піднебіння.

Слізна кістка - тонка чотирикутна пластинка, яка зверху прилягає до лобової кістки, а знизу – до тіла верхньої щелепи. Приймає участь в утворенні слізно-носового каналу і ямки слізного мішечка.

Носова кістка - парна кістка у вигляді жолоба. Утворює скелет спинки носа і приймає участь і утворенні грушоподібного отвору.

Нижня носова раковина – тонка зігнута кісткова пластинка, розташована на латеральній стінці носової порожнини нижче верхньої і середньої носових раковин.

Леміш – непарна кістка, має вигляд чотирикутної пластинки. Разом із перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки формує перегородку носа.

Нижня щелепа – міцна, товста непарна кістка, єдина рухома кістка черепа. В ній виділяють тіло, праву і ліву гілки. Вигнуте тіло кістки зверху має комірки для 16 зубів. Тіло переходить у гілки, в цьому місці є горбистість, до якої з внутрішнього і зовнішнього боків прикріплюються жувальні м’язи. Посередині зовнішньої поверхні тіла кістки є підборідний виступ, назовні від якого розміщені підборідні горбки і підборідні отвори – виходи каналу нижньої щелепи, через який проходять судини і нерви.

Дві гілки – права і ліва закінчуються двома відростками: вінцевим, до якого прикріплюється висковий м’яз, і виростковим, для зчленування з висковою кісткою.

Під’язикова кістка має дугоподібну форму у вигляді підкови і має тіло і два відростка – великого і малого ріжків, до яких прикріплюються м’язи і зв’язки.

На черепі в деяких місцях є потовщення – контрфорси. Завдяки їм послаблюються струси і механічні поштовхи при ходьбі, бігу, стрибках, жувальних рухах, а також під час занять деякими видами спорту (боксом, боротьбою). Виділяють 4 контрфорси: лобноносовий, виличноскроневий, крилопіднебінний і нижньощелепний.

З’єднання кісток черепа

Кістки черепа з’єднуються між собою за допомогою нерухомих сполучень – швів. У молодшому віці такі шви є різновидом синдесмозів, а у дорослому – це синостози. Розрізняють плоскі шви (з’єднані кістки лицьового черепа), зубчасті шви (кістки склепіння черепа – тім’яні, потилична, лобова кістки), лускоподібний шов (з’єднані скроневі кістки з тім’яними).

Єдина рухома кістка черепа – нижня щелепа, яка з’єднана зі скроневою кісткою за допомогою нижньощелепного суглоба. Цей суглоб розділений на дві ізольовані камери суглобовим диском, тому він називається двокамерним. Крім того, правий і лівий нижньощелепний суглоби утворюють комбінований суглоб В ньому не можуть відбуватися ізольовані рухи. В цьому суглобі можливі такі рухи – піднімання і опускання щелепи, зміщення її в бік. Такі рухи відбуваються при жуванні і розмові.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману