Другий зимовий похід військ унр. Припинення боротьби регулярних українських військ за незалежність України

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 12 из 12

— Жовтень-листопад 1921 р. — Другий зимовий похід військ УНР з метою об’єднати дії розрізнених повстанських загонів та підняти антибільшовицьке повстання в Україні.

— Учасниками походу були добровольці, колишні вояки армії УНР, що перебували на території Польщі, на чолі з отаманом Ю. Тютюнником (їх кількість становила близько 1,5 тис. осіб).

— Оточення учасників рейду кінною бригадою червоноармійців, очолюваною Г. Котовським, під м. Базар на Житомирщині (у полоні опинилися майже 450 повстанців, більшість із яких була розстріляна в листопаді 1921 р.; невелика група з Ю. Тютюнником прорвалася з оточення в Польщу; це була остання спроба військ УНР відновити незалежність України).

— Припинення організованої боротьби регулярних українських військ за незалежну Україну.

Завершення бойових дій в Україні

Наступ військ П. Врангеля.

Україна в планах білогвардійців

— Існування у С. Петлюри та П. Врангеля спільного ворога — більшовиків; можливість узгодження воєнних дій проти спільного ворога.

— 3 квітня 1920 р. — головнокомандувачем Добровольчої армії став П. Врангель, який запропонував низку заходів для забезпечення підтримки населення у боротьбі з більшовиками:

• Розробка «Закону про землю» (частина поміщицьких земель передавалася селянам за викуп).

• Видання «Закону про волосні земства та сільські общини» (такі органи селянського самоврядування повинні були замінити сільські ради).

• Надання обласної автономії козацьким землям.

• Розробка нового фабричного законодавства, яке б реально захищало права робітників.

— 10 вересня 1920 р. — зустріч делегації УНР із П. Врангелем з метою визнання незалежності України та координації дій проти більшовиків; обіцянка П. Врангеля «політично порозумітися з Україною»; визнання Директорії урядом УНР.

Остання угода між махновцями і радянською владою

— Намагання П. Врангеля залучити на свій бік Н. Махна; відмова останнього від переговорів; наказ стратити врангелівських парламентарів.

— Вересень-листопад 1920 р. — підписання у Старобільську угоди, згідно з якою Н. Махно обіцяв припинити збройну боротьбу

проти радянської влади; передбачалося ведення спільної боротьби з Червоною армією — боротьба проти П. Врангеля.

— Висунення Н. Махно ряду вимог;

• Надання після розгрому П. Врангеля автономії Гуляйпольському району.

• Дозвіл пропагувати анархістські ідеї.

• Звільнення з радянських в’язниць анархістів і махновців.

• Надання махновцям допомоги боєприпасами і спорядженням.

У результаті: посилення більшовицьких військ добре підготовленою бойовою одиницею.

Поразка білогвардійців

— 7 серпня 1920 р. — початок наступу червоних військ проти білогвардійців П. Врангеля; закріплення більшовицьких військ у районі Каховки.

— Кінець жовтня 1920 р. — поразка П. Врангеля на материковій частині України; відступ решток врангелівської армії на Кримський півострів.

— 7-12 листопада 1920 р. — форсування Червоною армією Сивашу, взяття Перекопських і Чонгарських укріплень; важлива роль у цій операції махновських загонів, об’єднаних у Кримську групу.

— 17 листопада 1920 р. — остаточне звільнення Криму від військ П. Врангеля; перехід Криму під контроль більшовиків; поринання Криму у вир «червоного терору» (страта за різними джерелами від 40 до 150 тис. осіб).

Розгром армії Н. Махна

— 20 листопада 1920 р. — арешт, а згодом і розстріл командирів Кримської групи махновської армії С. Каретнікова і П. Гавриленка.

— 25 листопада 1920 р. — початок операції зі знищення махновських частин у Криму, які були оточені в районі Євпаторії (після жорстокого бою частинам махновців вдалося вирватися з Криму, але під Тимошівкою вони зіткнулися зі значними частинами червоноармійців і зазнали поразки, тільки небагатьом махновцям вдалося прорватися, і згодом вони з’єдналися з рештками повстанців на чолі з Махном, які вирвалися з оточення в районі Гуляйполя).

— Направлення більшовиками на боротьбу з повстанцями 2/3 військ Південного фронту.

— Підтримка та посилення повстанського руху репресіями проти повсталих і населення (на березень 1921 р. під командуванням Н. Махна було вже 15 тис. осіб, а загалом в Україні діяло майже 40 тис. повстанців).

— Літо 1921 р. — кульмінація селянського антибільшовицького руху; зосередження на території України для придушення повстання майже 1 млн. червоноармійців; поступове спадання повстанського руху через репресії та загрозу голоду.

— Вересень 1921 р. — перехід Н. Махна разом із невеликою групою прибічників радянсько-румунського кордон; згодом лідер повстанського руху перебрався до Франції.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии