Тема IV західноєвропейська педагогіка кінця XVIII - першої половини XIX століття

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 2Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

ТЕМА IV ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПЕДАГОГІКА КІНЦЯ XVIII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

1. Життя та педагогічна діяльність Й.Г.Песталоцці.

2. Ідея гармонійного виховання Й.Песталоцці. Його теорія елементарної освіти та методика початкового навчання.

3. Ідеї німецьких педагогів-філантропістів І. Базедова та В.Хр Зальцмана.

4. Неогуманізм. В.Гумбольдт та його освітні проекти.

5. Дидактика Ф.Дістервега.

6. Теорія навчання й виховання Й Гербарта.

7. Р. Оуен про формування особистості.

Література:

8. Песталоцці Й.Г. Вибрані педагогічні твори. В 3-х т. - М., 1961.

9. Дістервег Ф.А. Вибрані педагогічні твори. - М., 1956.

10. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. - Тернопіль, 1996.

11. Історія педагогіки / За ред. М.С.Гриценка. - К., 1973.

12. Нариси з історії педагогіки /За ред М.А.Константинова. - М., 1952.

13. Історія педагогіки /За ред. М.В.Левківскього,

14. О.А.Дубасенюк/- Житомир, 1999.

15. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

Ключові слова та терміни

Еклектика, арифметичний ящик, просвітництво, філантропіс- ти, асесори, неогуманізм, утраквізм, психологізація навчання, реали, педагогічний такт, натуралістичний, емпіричний, історич­ний інтерес, асоціація, всесвітня асоціація, соцієтарне суспільст­во, фаланстер, Новий інститут, Нова гармонія.

ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ Й.ПЕСТАЛОЦЦІ ПРИРОДОВІДПОВІДНЕ виховання

ДИДАКТИКА Ф. ДІСГЕРВЕГА

Фрідріх-Адольф-Вільгельм Дістервег (1790-1866) народився в місті Зігені (Німеччина) в сім’ї чиновника-юриста. Вчився в середній латинській школі, де панував дух муштри і зубріння. У 1808 році вступив до Герборнського університету, потім вчився в Тюбінгенському університеті, який закінчив у 1811 році, здобувши вчений ступінь доктора філософських наук. У студентські роки захоплювався не лише філософією, а й історією, математикою. Закінчивши університет, працював викладачем фізики і математики в середніх школах Франкфурта-на-Майні і Ельберфельда. У 1820 році прусський уряд в Мерсі, біля Дюссельдорфа відкрив учительську семінарію, поставивши на чолі цієї установи Дістервега. Він викладає там математику, педагогіку, німецьку мову, працює вчителем дослідних початкових шкіл при семінарії, створює курси для удосконалення учителів і видає цікавий журнал “Рейнські листки для виховання і навчання”, Дістервег редагував його сорок років і помістив в ньому понад 400 статей.

З 1832 році він керував Берлінською учительською семінарією, яку перетворив у центр учительської освіти. В цей час він підготував 20 підручників для народної школи і кілька методич­них керівництв. В 1835 році вийшла його двотомна праця “Керівництво до освіти німецьких учителів” (1 том був присвячений загальним питанням дидактики, 2 містив методики викладання окремих предметів). Книга набула широкої популярності. В 1832-1841 рр. він створив у Берліні 4 учительських товариства, а в 1848 році був обраний головою “Загальної німецької вчительської спілки”. Того ж року разом з прогресивними депутатами прусських національних зборів підписав “Записку 23”, в якій засуджував конфесійні школи і ставив вимоги створення єдиної школи для всіх дітей націй. У 1847 році Дістервег був усунутий з посади директора семінарії за таке вільнодумство, а в 1850 р. звільнений у відставку, але він не припиняв літературно-педагогічної і громадської діяльності, видав журнал “Педагогічний щорічник”.

У 1854 році були видані реакційні “Правила про викладання в учительській семінарії і в початковій школі”, які відкинули школу далеко назад. Дістервег вів боротьбу проти них у пресі, в палаті депутатів, куди був вибраний учительством в 1858 році.

Боротьба Дістервега проти “Правил” мала великий вплив на учительство і громадську думку. Дістервег продовжував свою діяльність до кінця свого життя, він помер у 1866 році.

Метою виховання Дістервег вважав підготовку гуманних і свідомих людей. Виховання любові до всього людства і до свого народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і молоді. Основними принципами виховання Дістервег вважав: природовіповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Під природовідповідністю він розумів здійснення виховання від­повідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її віко­ві та психологічні особливості. Як і Песталоцці, Дістервег вва­жав, що людина має природні задатки, яким характерне прагнен­ня до розвитку. Завдання виховання - збудити задатки, щоб вони могли самодіяльно розвиватись.

Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб у процесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу, місця та розвитку культури, передавати молодому поколінню досягнення культури даної історичної епохи.

Самодіяльність, під якою Дістервег розумів активність, ініціативу, вважав важливою рисою особистості. В розвитку дитячої самодіяльності він бачив і кінцеву мету і неодмінну умову всякої освіти. А положення про те, що “розум наповнити нічим не мож­на. Він повинен самодіяльно все охопити, засвоїти і переробити”, є актуальним і в наші дні.

Найголовніша мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління “самодіяльність в служінні істині, красоті і добру”.

Головне завдання навчання, за Дістервегом, збуджувати пізнавальні нахили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і пошуках істини. Виховувати означає збуджувати розумову акти­вність учнів - таке головне положення його дидактики розвиваю­чого навчання, що лежить в основі цілої системи дидактичних правил. Він був прихильником розвивального і виховального навчання. Ці засади сформульовані ним у 33 правилах (“від близького до далекого”, “від простого до складного”, “від більш легкого до більш тяжкого”, “від відомого до невідомого”). Цим правилам, сформульованим Коменським, Дістервег дає психологічне обґрунтування і застерігає вчителів від їх формального використання. Неодмінною умовою успішного засвоєння навчального матеріалу він вважає доступність його для учнів. “Нічого не учипередчасно”. А щоб знання були міцними, Дістервег радить учителю турбуватись про те, щоб учні не забували вивченого матеріалу: “Учити й забувати - означає руйнувати пам’ять”. Він вимагав, щоб учителі боролись за високу культуру мови.

Говорячи про необхідність розумової активності учнів у про­цесі навчання, Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у ко­жного учня глибоке переконання в тому, що ніхто інший не може за нього думати, що він повинен сам всього досягти. Прагнення осмислити матеріал повинно стати внутрішньою потребою учнів. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це - стрижень всієї книги Дістервега “Керівництво до освіти німецьких учителів”.

Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені його: ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяльність пов’язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самоді­яльності (творчості).

Серед методів навчання вщ реалізовував ті, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, евристичний спосіб викладання, не повідомлення учням нових знань, а спочатку підведення їх до них в процесі живої бесіди. Для середньої і вищої школи перед слухачами відтворюється в головних рисах процес дослідження, показується, як, яким шляхом наука прийшла до певних положень. Таким чином наука подається не прямо в своїх сучасних результатах, а як “живий процес мислення”. Успішне навчання, підкреслював Дістервег, носить виховуючий ха­рактер.

Загалом вся педагогіка Дістервега спрямована на піднесення морального рівня, загальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів. За цим вченим, священний обов’язок кожного вчителя — це постійна праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продовжує працю­вати над своєю освітою.

Творчі завдання і реферати

1. Теорія і методика початкового навчання И. Песталоцці.

2. Порівняльний аналіз змісту і методики навчання И.Песталоцці, А.Дістервега, И.Гербарта.

3. Ідея поєднання навчання з працею Р. Оуена.

4. Основні етапи навчального процесу (И.Дістервега і сучас­ної дидактики).

5. Питання для роздумів і проблемні запитання

6. Як розуміють релігію И.Песталоцці у сучасній педагогіці?

7. Чи простежується зв’язок між ідеєю гармонійного вихо­вання Й.Песталоцці і сучасним завданням виховання школярів?

8. У чому є зв’язок між метою виховання И.Дістервега і та­кою в Україні?

9. Обґрунтуйте сутність авторитаризму виховання у И.Гербарта.

Тест

1. Основою початкового навчання. Й.Песталоцді є: а) звук; б)буква; в) цифра; г) слово, форма, число; д) колір, звук, смак; е) відчуття, досвід, праця.

2. Філантропісти (Базедов, Зальцман) запровадили у початкове навчання: а) урок; б) екскурсії; в) гру; г) вправи.

3. Навчальний принцип Й.Дістервега, який є генералізуючим у сьогоденні; а) гуманізму; б) культуровідповідності; в) народ­ності; г)демократизму.

4. Принцип виховуючого навчання І.Гербарта у XX ст. трак­тувався як: а) гуманізм; б) народність; в) природовідповідність; г) інтелектуалізм.

5. Р. Оуен обґрунтував сутність виховання людського характеру як принцип: а) природовідповідності; б) доступності; в) наступності; г)системності.

ТЕМА IV ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПЕДАГОГІКА КІНЦЯ XVIII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

1. Життя та педагогічна діяльність Й.Г.Песталоцці.

2. Ідея гармонійного виховання Й.Песталоцці. Його теорія елементарної освіти та методика початкового навчання.

3. Ідеї німецьких педагогів-філантропістів І. Базедова та В.Хр Зальцмана.

4. Неогуманізм. В.Гумбольдт та його освітні проекти.

5. Дидактика Ф.Дістервега.

6. Теорія навчання й виховання Й Гербарта.

7. Р. Оуен про формування особистості.

Література:

8. Песталоцці Й.Г. Вибрані педагогічні твори. В 3-х т. - М., 1961.

9. Дістервег Ф.А. Вибрані педагогічні твори. - М., 1956.

10. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. - Тернопіль, 1996.

11. Історія педагогіки / За ред. М.С.Гриценка. - К., 1973.

12. Нариси з історії педагогіки /За ред М.А.Константинова. - М., 1952.

13. Історія педагогіки /За ред. М.В.Левківскього,

14. О.А.Дубасенюк/- Житомир, 1999.

15. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

Ключові слова та терміни

Еклектика, арифметичний ящик, просвітництво, філантропіс- ти, асесори, неогуманізм, утраквізм, психологізація навчання, реали, педагогічний такт, натуралістичний, емпіричний, історич­ний інтерес, асоціація, всесвітня асоціація, соцієтарне суспільст­во, фаланстер, Новий інститут, Нова гармонія.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману