Теорія “ек-ки пропозицій”. А. Лаффер,

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 3Следующая ⇒

За докладнішого аналізу ек-ки, коли до уваги бе-руться суб'єктивні та об'єктивні чинники, науковці дій­шли висновку, що політика стимулювання по-питу менш ефективна. ніж можна було б сподіва-тися. Вона прискорює темпи інфляції, забезпечу-ючи лише короткочасний позитивний вплив на В та зайнятість. Тому багато ек-стів вирішило, що політику впливу на попит треба замі­нити політикою впливу на пропозицію. На відміну від кейнсі-анців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, вони висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропо­зиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з про-блем «ек-ки пропозиції», спрямованих на визн-ня напрямків ста­білізації ек-ки. Основа моделі - не під-во, не фірма, а індивід — індивідуальний капітал та ін-дивідуальна праця, які виробляють з певною ме-тою. Тому державне регулюван­ня ринку має бути спрямоване на підвищення прибутковості, дохід­ності, на розв-к В, а не виходити з проблем бюд-жету та вирішування їх за допомогою оподатку-вання. Серед тих, хто об-грунтував ці принципи теоретично, були американські про-фесори А. Лаффер та Р. Мендель, які вважали, що ек-ка пропозиції формується на підставі вирішення проблем нагромадження капі-талу та державних фінансів. Передовсім вони по-ставили під сумнів висновок Кейнса, що заощад-ження є причиною скорочення обсягів В, ек-­ної діяльності і, отже, зайнятості, а тому його реко-мендації щодо стимулювання попиту за рахунок маніпулювання податками визна­ли за недоцільні.

Основний шлях до зростання В вони вбачалив стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій. Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту дер­жавного бюджету) є заощадження, адже не можна інвестувати те, чого нема. Високі податки знижують прибутковість В, скорочу­ють розміри доходів, а відтак і заощаджень під-ця.

Збільшення граничних ставок прибуткового податку є згубним для ек-ого зростання, оск зменшує обсяг пропозиції ін­вестицій. Розумна податкова по-літика, орієнтована на зниження ставки податку, на думку авторів, вестиме до зростання обсягів та змен­шення витрат В, що є основою збільшен-ня пропозиції і, зрештою, забезпечить зростання нац-ого доходу, що, у свою чергу, не тільки не зменшить надходження до державного бюджету, не спричинятиме бюджетного дефіциту, а навпа-ки, збільшить подат­кову базу. Цей причинно-наслідковий зв'язок промоделював Лаффер, показавши, як фіскальна політика впливає на сукупну пропозицію. Він зазначив, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроковому періоді зниження податків однозначно спричиняє зростання сукупного попиту та зменшення обсягів податкових надходжень. Для того щоб став відчутним вплив змін в оподатку­ванні на пропозицію, потрібен більш тривалий час, оск це зв'язано з процесом В, але позитивний ефект від цих змін є також досить тривалим. Графічне зоб-раження моделі має назву «Крива Лаффера». Ек-ний зміст кривої Лаффера - коли податковий прес переходить оптимальну межу, то надходження в бюджет спо­чатку зростають, а згодом починають зменшуватись. Це відбуваєть­ся тому, що зниження прибутковості В стимулює спа­дання ділової активності, збільшення схильності до спож-ня та скорочення обсягів інвестування, тобто фі-зично звужується база оподаткування. Крім того, скорочується сфера легального бізнесу. Прагне-ння держави мати стабільний рівень надходжень примушує її постійно збільшувати ставки податків аж доти, доки вже ніхто не працюватиме і не сплачуватиме їх. Зниження ставок податків у ко-роткому проміжку часу призведе до зменшення надходжень, але стимулюватиме виробничу ак-тив­ність, що згодом збільшить і надходження.

Отже,основним в теорії «ек-ки пропозиції» було запере­чення маніпулятивної фіскальної політики та існуючої сис-ми прогресивного оподаткування як такої, що нега-тивно впливає на ділову активність, оск не сти-мулює заощаджень та інвестицій, зумовлює не-раціональний розподіл факторів В, перероз­поділ нац-ого доходу між В та спож-ням на користь ос-таннього і стає причиною приховування доходів, що, у кінцевому підсумку, призводить до виник-нення тіньової ек-ки, бартерного обміну, скритої зайнятості.

Теорія раціональних очікувань.

У 60-х—70-х рр. зростає розу­міння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для за­безпечення збалансованого та стабільного ек-ого зростання, оск такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають к-сному оцінюванню, наприклад, ін-формації і прогнозів. Існує 2 підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування». «Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знан­ня наслідків певних ек-них дій, урахування колишніх поми­лок. На підста-ві «адаптивних очікувань» фірми пристосовують-ся до ек-ної ситуації, виробляють стратегію пове-дінки. «Раціональні очікування» базуються на на-укових прогнозах, що враховують функ-ня реаль-ної ек-ної моделі: ди­наміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної ек-ної полі-тики, вплив урядових рішень на макроек-ні показ-ники. Загальновизнаним автором ідеї «раціона-льних очікувань», відпо­відно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збіга­ються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моде-лі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї по­вернувся і використав її Р. Лукас.

Теорія трансакційних витрат та ек-на тео-рія прав власності Р. Коуза.

Рональд Коуз (1910р. нар.) — ам. tк-ст англ. по-ходження. 1991 р. він одержав Нобелівську пре-мію за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Проблеми соц-них ви-трат» (1960). 1-а з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визна­чив і запровадив у на-уковий обіг таку категорію, як трансакційні витра-ти (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук парт­нерів, укладання контрактів тощо). Госп-ка сис-ма — це своєрідно впорядкована сис-ма зв'язку між виробниками мат і немат благ і по­слуг та спож-чами. Координація цього зв'язку, тобто вирішення що виготовляти, як виго-товляти, для кого виготовляти, може здійснюватися 2 способами: спонтанним, або стихійним порядком і ієрархією. Спонтанний порядок — це ринок, який виник природним шля­хом, у процесі розв-ку людської цивілізації. За умов ринкової сис­-ми інформацію щодо наявності товарів, цін на них, щодо смаків спож-чів розпорошено. За цих умов інформація, необхідна суб'єктам госп-ня, може передаватися лише через механізм коливання цін. Пошук інформації (щодо цін, попиту, пошуку партнерів тощо) потребує великих витрат, які Коуз назвав трансакційними. Ієрархія, тобто сис-ма, коли з 1-го центру йде ни­зка наказів і до-ручень до виконавця (виробника). Прикладом ієрар­хічного порядку був соціалізм, де панувала командно-адмністративна сис-ма, і всі накази щодо В й розподілу ресурсів віддавала держава через сис-му державних органів і партійних інституцій. Отже, ставити питання, що краще — спонтанне регулювання (ринок) чи ієрархія (фірма, держава),— неправомірно. Вирішувати це питання слід з позицій економії трансакційних ви-трат. Щоправда, це не єдиний критерій, але з ек-ого погляду надзвичайно важливий. Скорочення трансакційних витрат, отже, підвищення ефекти-вно­сті функ-ня ек-ки забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв'язок між юридичними нормами (правами власності) і транса-кційними витратами було сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі: визн-ня прав власно-сті є важливою попередньою умовою ринкових угод. Якби спон­танний, ціновий механізм не пе-редбачав витрат часу й коштів на пошук інфор-мації та укладання контрактів, то не було б і необхідності в опрацюванні прав власності (юридичних норм).

Ек-на теорія прав власності

Поняття «вла-сність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні частка права використання ресурсу.. Права власності є не що інше, як певні «правила гри», санкціоновані сус-вом. 2-а особливість теорії – категорія власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Ті ресурси, к-ть яких не обмежена, не стають об'єктом власності. З приво­ду їх використання між людьми не виникає ринкових відносин. Права власності мають бути чітко виз-начені, і саме вони стають об'єктом купівлі і продажу. Чітке визн-ня прав власності, усунення ін. осіб від вільного доступу до ресурсів змінюють і поведінку суб'єктів госп-ня. Ці обставини сприя-ють створенню умов для придбання прав власно-сті тими, хто їх цінує вище і здатний одержувати від них більшу користь. Для успішного функ-ня ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Як­що трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визна-чені і виконуються суб'єктами госп-ня — ринок здатний до са­морегулювання настільки, що може усувати навіть соц-не зна­чущі зовнішні ефекти (екстерналії). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв'язані з ек-ною діяльністю, що стосую-ться осіб, які не є учасниками даної ринкової уго-ди. Наприклад, забруднення навколишнього се-редовища якимось під-вом, шум аеропор­ту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто змушує населення збільшувати витрати на охоронні за-ходи, але далеко не завжди ком­пенсує їх.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология