Міжнародна міграція робочої сили.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 32 из 33Следующая ⇒

Міжнародна міграція робочої сили — процес переміщення працездатного населення у межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя та ін., а також сукупність економічних відносин з приводу організації цього процесу та привласнення результатів праці мігрантів.

Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічними факторами:

1) дією законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

2) істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;

3) циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

4) нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ;

5) демографічними факторами, різницею у природному прирості населення;

6) політичними, військовими, національно-етнічними та іншими неекономічними чинниками.

З погляду соціально-економічної форми міжнародна міграція робочої сили означає процес формування її інтернаціональної вартості, а також певну сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу привласнення створеного нею необхідного і додаткового продукту.

Процес формування інтернаціональної вартості робочої сили формують три основні елементи:

1) формування нових витрат, пов'язаних з утриманням самого працівника і членів його сім'ї, тобто зростаючих фізичних, нервових, психічних, розумових витрат, зумовлених підвищенням інтенсивності та продуктивності праці, а також споживання певної кількості матеріальних і духовних благ за іншими цінами, оплата житла тощо. Зміни в утриманні членів сім'ї пов'язані з грошовими переказами на утримання сім'ї, а в разі міграції найманого працівника з сім'єю — зі споживанням інших благ та новими цінами на них;

2) поява нових витрат, зумовлених необхідністю перекваліфікації, отримання нової професії, вивчення мови тощо;

3) розвиток нових потреб найманого працівника в якісно новому середовищі, тобто модифікація соціально-історичного елемента вартості робочої сили, в якому відображається розвиток матеріальних, соціальних і духовних потреб.

Щорічно в пошуках роботи, кращих умов життя у 90-ті роки XX ст. емігрувало до 25 млн. осіб (на початку 80-х років — приблизно 20 млн.). Кількість іноземних працівників у США в середині 90-х років становила 7—8 млн., в країнах Західної Європи — понад 14 млн., у нафтодобувних країнах Близького Сходу — до 4 млн. осіб. Це свідчить про переміщення центру міграції робочої сили зі США до Західної Європи. Найбільшого динамізму й завершеності набула міжнародна міграція робочої сили в країнах ЄС.

Створюючи кращі умови праці, встановлюючи вищу заробітну плату, США здійснюють активну політику переміщення кадрів вищої та найвищої кваліфікації, особливо молодих. Тому майже третина всіх лауреатів Нобелівської премії в цій країні — емігранти.

Міграційні процеси робочої сили потребують державного та наддержавного регулювання.

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили — сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на міграційний рух працездатного населення з метою його пристосування до потреб національної економіки і потреб розширеного відтворення великого капіталу.

Країни-експортери робочої сили також впливають на міжнародну міграцію працівників різними методами:

1) регулювання обсягів еміграції та якісного складу емігрантів (деяким із них відмовляють в еміграції через нестачу кваліфікованих і висококваліфікованих спеціалістів, за несприятливої демографічної ситуації);

2) використання еміграції як засобу залучення валютних ресурсів в економіку країни (відкриття валютних рахунків з наданням вищих відсоткових ставок, створення вигідніших умов для використання цих коштів, вимога про переказ у країну певної частки зарплати тощо, залучення частин коштів посередницьких організацій та ін.);

3) намагання захистити права емігрантів за кордоном, укладаючи двосторонні угоди з країною-імпортером, використовуючи контрактну форму найму робочої сили для роботи за кордоном (яка повинна гарантувати певну заробітну плату, оплату проїзду, житла, медичного обслуговування тощо);

4) організація спеціальних установ, фондів, представництв, аташе з праці при посольствах тощо, які приймають народні конвенції, угоди з трудової міграції, стежать за дотриманням основних прав емігрантів, допомагають у забезпеченні їх медичними послугами, житлом, навчанням дітей у школі (цим займаються спеціальні фонди).

Важливим засобом регулювання процесу трудової міграції є запровадження обов'язкового державного ліцензування діяльності організацій щодо найму працівників для роботи за кордоном. Ліцензію надають лише тим організаціям, які мають необхідні знання, досвід роботи, міжнародні зв'язки й можуть нести відповідальність (юридичну, матеріальну) за свої дії.

Регулювання міжнародної міграції робочої сили окремими країнами в сучасних умовах відбувається на підставі правових норм і правил, зафіксованих у документах міжнародних організацій, насамперед МОП. При цьому держави, які ратифікували міжнародні конвенції, визнають пріоритет міжнародного права над національним.

Міжнародна міграція робочої сили — переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з ме­тою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей, кращих умов життя.

Причини міжнародної міграції робочої сили:

Національні від­мінності в рівнях заробітної плати

Міжнародні відмінності у вартості життя

Нерівномірність ін­вестиційних процесів у різних країнах

Відмінності в рівнях безро­біття між країнами

Суттєві відмін­ності рівнів життя населен­ня різних країн

Потреба у використанні іноземної робочої сили національними держа­вами тощо

Форми міжнародної міграції робочої сили:

Безповоротна -зміна постійного місця життя

Тимчасова -зміна місця проживання хоч і на тривалий, але визначений час

Сезонна -пошук сезонної роботи за межами своєї країни

Маятникова -регулярні поїздки за кордон у пошуках роботи з обов’зковим поверненням у свою країну.

Тенденції розвитку ММРС:

поширення міграційних процесів робочої сили прак­тично на всі країни світу;

головний напрям міграції робочої сили: з країн, що розвиваються, та країн із перехідними економіками у най­розвиненіші країни;

активізація міграційних процесів із однієї розвине­ної країни в іншу;

посилення міждержавних переселень у межах країн, що розвиваються;

пожвавлення маятникової міграції між країнами з перехідними економічними системами;

- виникнення нової форми міграції робочої сили - міграції науково-технічних кадрів;

- посилення тенденції "втеча умів" із країн з перехідними економіками та країн, що розвиваються, у розвинені країни;

утворення нових привабливих міграційних центрів на Близькому Сході (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Ізраїль), у Латинській Америці (Аргентина, Бразилія, Вене­суела), у Південно-Східній Азії (Японія, Гонконг, Тайвань, Сінгапур);

зростання частки "молодої міграції";

розширення обсягів нелегальної міграції, зумовлене жорсткішою міграційною політикою США і країн Західної Європи, які прагнуть обмежити приплив іноземної робочої сили.

Міжнародні науково-технічні зв'язки.

Сучасні міжнародні науково-технічні зв'язки являють собою комплекс найрізноманітніших відносин, що виникають як на рівні організацій, підприємств, об'єднань підприємств, так і на рівні держав і міждержавних організацій. Вони здобувають різні форми обміну, співробітництва, що розвиваються, удосконалюються, доповнюють один одного. Обмін науково-технічними досягненнями може бути як безкоштовним, так і комерційним.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов