Тип Членистоногі. Клас Павукоподібні.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 8Следующая ⇒

До членистоногих належить більш як 1 млн видів. Павукоподібні і комахи, які мають ме­дичне значення, складають предмет вивчення медичної арахноентомології, яка є розділом медичної паразитології.

Для тварин, які належать до типу членистоногих, характерні:

1. тришаровість, тобто розвиток трьох зародко­вих листків у ембріона;

2. білатераль­на симетрія;

3. гетерономна членис­тість тіла, яка проявляється в тому, що сегменти тіла мають різну будову і виконують різні функції;

4. злиття сегментів у відділи тіла;

5. поява чле­нистих кінцівок, що являють собою ба­гаточленний важіль;

6. диференціація м'язів і поява смугастої мускулатури;

7. зовнішній хітинизований скелет, який захищає від впливів зовнішнього середовища і призначений для прикріплення м'язів;

8. порожнина ті­ла— міксоцель, яка утворюється піл час ембріонального розвитку в резуль­таті злиття первинної і вторинної по­рожнини тіла;

9. наявність систем ор­ганів: травної, дихальної, видільної, кровоносної, нервової, ендокринної, статевої.

Клас Павукоподібні налічує близько 35 тис. видів. Ці чле­нистоногі пристосовані до життя на суші. Вони мають органи повітряного дихання. Навіть ті з павукоподібних, які вторинно переселилися у воду, ди­хають атмосферним повітрям. Харак­терною особливістю павукоподібних є тенденція до злиття члеників тіла, з утворенням головогрудей і черевця. У більш примітивних (фаланги) оби­два відділи ще зберігають сегмента­цію. Скорпіони мають сегментацію тільки на черевці, у павуків черевце вже не сегментоване, а кліщі втрати­ли навіть поділ тіла на головогруди і черевце. Медичне значення мають ряди Скорпіони, Павуки та Кліщі

Скорпіони — живородящі. Самка на­роджує кілька десятків розвинених особин, які певний час сидять на спині матері. Статевої зрілості скорпіони до­сягають у віці 4—5 років. Скорпіони, які належать до кількох видів, живуть на півдні Криму, на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Закавказзі, Середній Азії. Весь день скорпіони ховаються під камінням, у земляних нірках, під корою, в тріщи­нах скель і глинобитних стінах буді­вель, між дровами і можуть проникати в житло. Вночі виходять на полюван­ня. Живляться комахами, павуками то­що. Укуси скорпіонів, які живуть у нашій зоні, для людини, як правило, не смертельні, але викликають силь­ний біль, напухання кінцівок, гарячко­вий стан, сонливість тощо. Як специ­фічний засіб проти укусів використовують антитоксичну протискорпіонну сироватку. Укуси великих тропічних видів (на­приклад, африканського скорпіона, шс має близько 17 см завдовжки) можуть призводити іноді до смерті.

Павуки мають несегментовані головогруди і черевце, як: відділені одне від одного перетяжкою. Хеліцери закінчуються кігтиком, по­близу вершини якого знаходиться от­вір протоки отруйної залози. На кінці педіпальп самця розташований копулятивний орган. Кінцівки черевця, ма­буть, перетворились у павутинні боро­давки, на основному членику яких від­криваються протоки павутинних залоз. Плетуть павутину в основному сам­ки. Дихають павуки трахеями і леге­нями. У тарантула і бага­тьох інших павуків проявляється тур­бота про потомство: самка носить потомство на спині, ряд павуків відкла­дають яйця у павутинний кокон, який самка часто носить із собою.

Для людини небезпечний каракурт. Кара­курти живуть у пустинях і передгір'ях Середньої Азії, в степах Криму. Вияв­лено їх і в Молдові, і в Одеській об­ласті. Самка завдовжки 1,5—2 см, са­мець — не більше 1см. Каракурт має бархатисто-чорне забарвлення, інколи з яскраво-червоними плямами. Укуси каракурта можуть бути смертельними для тварин і людини. З лікувальною метою застосовується протикаракуртна сироватка. Вівці й свині поїдають ка­ракуртів без шкоди для себе, тому їх можна використовувати для знищення каракуртів на пасовищах. У населених пунктах рекомендується знищувати бу­р'яни у дворах, уздовж трамвайних шляхів тощо, де каракурти знаходять сховище. Укус тарантула може викликати запалення шкіри.

Кліщі. Тіло не розчле­новане на відділи і не сегментоване, овальної або кулястої форми. Ротова частина тіла складається з пари верх­ніх щелеп, або хеліцер, і педипальп. Хеліцери і педипальпи зближені і ут­ворюють хоботок. Ротовий апарат клі­щів колючосисного і гризучого типів. Кліщі завдають великої шкоди тва­ринництву. Серед них зустрічаються постійні й тимчасові паразити людини. Останні нерідко є переносниками збуд­ників трансмісивних хвороб людини і свійських тварин.

Коростяний свербун —збудник хвороби, яка відома під назвою короста.

Локалізація. Внутрішньошкірний па­разит, що живе у роговому шарі епі­дермісу.

Географічне поширення: повсюдне.

Морфофізіологічні особливості: Ду­же дрібний кліщ: самка — близько 0,4 мм, самець — близько 0,3 мм зав­довжки. Ноги дуже вкорочені, що по­в'язано з пристосуванням до життя, у ходах всередині шкіри. Очі відсутні. Дихання здійснюється через усю по­верхню тіла. Для проникання у шкіру свербуни вибирають найніжніші ділян­ки (між пальцями, під пахвами, на животі тощо). Довжина ходу, який самка буравить за день, досягає 2— З мм (самці ходів не роблять). Жив­ляться кліщі клітинами хазяїна. У хо­дах самки відкладають яйця (20 і біль­ше за життя). Діяльність кліщів посилюється вно­чі, коли зігрівається поверхня тіла; лю­дина відчуває при цьому свербіння. При розчісуванні розкриваються ходи кліщів. Кліщі, їхні личинки і німфи розселяються по тілу хворого. Розсі­ваються по білизні і навколишніх предметах.

Патогенне значення і діагностика: Хвороба проявляється у вигляді свер­біння ділянок тіла, які уражені кліща­ми. Зараження відбувається при без­посередньому контакті з хворим або при користуванні його речами, на яких можуть бути кліщі. Діагноз ставиться при виявленні кліщів у ходах, які вони прокладають.

Свійські й дикі ссавці також хворі­ють коростою, збудниками якої є ін­ші види коростяних кліщів. На люди­ні можуть паразитувати коростяні клі­щі коней, собак, свиней, овець, кіз, верблюдів, вовків та інших тварин.

Профілактика: Особиста — підтри­мання чистоти тіла, білизни, житла, ре­тельне дотримання санітарних правил після контакту з хворими людьми і тваринами; громадська — санітарний нагляд за гуртожитками, лазнями, са­нітарна освіта.

Тайговий кліщ — переносник тяж­кої вірусної хвороби — тайгового енце­фаліту.

Місця поширення: Тайга, переважно на сході від Уралу, але виявлений і в Європі.

Морфофізіологічні особливості.. Тіло овальне, на спині є щиток. Колір самців брунатний, довжина тіла близь­ко 2,5 мм. У голодної самки тіло та­кож брунатне, але в міру наповнення кров'ю колір змінюється від жовтого до червонувато-брунатного. Довжина тіла голодної самки близько 4 мм, ситої — до 11 мм. Тайговий енцефаліт — тяжка хворо­ба, яка призводить у 20—ЗО % випад­ків до смерті або інвалідності.

Профілактика. Особиста профілак­тика полягає у захисті від укусів клі­щів (спеціальний одяг, застосування репелентів, систематичний огляд одягу і тіла з метою видалення кліщів, які прикріпилися, тощо), громадська—-у раціональному освоєнні тайги і зни­щенні кліщів у місцях масового їх іс­нування (біоценозах), які часто відві­дуються людьми (застосування акарицидів), запобіжні щеплен­ня.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману