Дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина – обов’язок держави.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 17Следующая ⇒

З прийняттям нової Конституції України питання про місце основних прав, свобод і обов'язків людини й громадянина у Конституції та про основи взаємовідносин держави й її органів з індивідами було вирішено в дусі часу.

Проте, при всій важливості закріплення прав і свобод людини у повній відповідності міжнародним стандартам, найважливішим, безумовно, є визначення механізму реалізації прав і свобод людини, закріплення їх дійсних га­рантій захисту.

Поняття "механізм" розкривається як сис­тема правових засобів. Метою цих засобів є захист прав людини, потреба в такому захисті виникає при вчиненні певного правового правопорушення чи об'єктивно-протиправного діяння. Подібні юридичні факти спричи­няють виникнення права охоронного суб'єктивного пра­ва, яке в юридичній науці називається домаганням і яке реалізується в рамках правоохоронних відносин, що ви­никають або можуть виникнути із передбачених законом конфліктних ситуацій, які перешкоджають здійсненню регулятивних правовідносин.

Право на захист — це матеріальне суб'єктивне право правоохоронного характеру, що виникло в момент порушення регулятивного суб'єктивного права на стороні по­терпілого.

Треба виділити дві риси правоохоронних відносин. По-перше, право на захист означає можливість вдатися в необхідних випадках до примусової сили держави, тобто суб'єктом правоохоронного відношення, як прави­ло, мусить бути державний орган, без якого такий примус неможливий. Тому контрагентами цих правовідносин будуть, з однієї сторони, носій права на захист, а з іншої орган державної влади.

По-друге, властивістю правоохоронних відносин є те що на їх основі складаються відповідні процесуальні відносини, які опосередковують порядок, процедуру засто­сування державно-правових заходів юридичної відпові­дальності та захисту.

Отже, юридичний механізм захисту людиною своїх прав — це динамічний взаємозв'язок носія права на за­хист та органу державної влади, що здійснюється в про­цесуальному режимі реалізації правоохоронного відно­шення з метою захисту суб'єктивного права.

Конституційно-правовий механізм захисту людиною своїх прав — це: система влади держави, функцією якої є захист прав людини; процедури такого захисту, а також конституційне право людини на захист, яке реалізується з допомогою держави і за цією процедурою.

Гарантії основних прав і свобод людини й громадя­нина становлять собою систему норм, принципів, умов і вимог, які забезпечують у сукупності додержання прав та свобод і

законних інтересів особи.

Система гарантій прав і свобод людини включає пе­редумови економічного, політичного, організаційного та правового характеру, а також захисту прав і свобод. Сис­тема гарантій — це умови, засоби й методи, які забезпе­чують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи.

Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій. Це, по-перше, загальні гарантії, якими охоплюється вся сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усу­нення можливих причин й перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від пору­шень. По-друге, це спеціальні (юридичні) гарантії - пра­вові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права й свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються по­рушені права.

Загальні гарантії прав і свобод можна класифікувати на економічні, політичні й організаційні.

Економічні гарантії конституційних прав і свобод громадян України це: спосіб виробництва; економічний лад суспільства, який має забезпечувати неухильне зростання продуктивних сил на основі визнання й захисту різних форм власності на засоби виробництва; соціально-орієнтована ринкова економіка; економічна свобода гро­мадян та їхніх об'єднань у виборі форм і здійсненні під­приємницької діяльності.

До політичних гарантій належать: держава — голов­ний організатор здійснення та захисту прав людини; влада народу, яку він здійснює безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право громадян на свободу об'єднання у політичні партії громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод; право громадян на участь в управлінні певними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право громадян звертатися за захистом своїх прав до уповноваженого Верховної Ради України.

Організаційні гарантії — це систематична організа­торська діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій по створенню сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами й свободами.

Юридичні гарантії - це надання державою фор­мальної (юридичної) загальнообов'язковості тим умо­вам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і сво­бодами. Юридичні гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства. їх ме­тою є реальне забезпечення правовими засобами мак­симального здійснення, охорони й захисту конститу­ційних прав і свобод громадян. Зокрема, Основним За­коном передбачається низка конкретних гарантій, які є переважно традиційними для Конституції і законів України.

В Україні, згідно з Конституцією, судовий захист прав і свобод покладено на систему судів загальної юрис­дикції та спеціалізовані суди (ст. 125 Конституції Украї­ни), а також на Конституційний Суд України (ст. 42 За­кону "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.).

Конституція України досить чітко визначає систему органів та осіб, які мають захищати права й свободи лю­дини і громадянина. Це: Президент України, як гарант прав і свобод людини й громадянина (ст. 102 Конститу­ції), Верховна Рада України, яка виключно законами ви­значає права і свободу людини і громадянина, гарантії цих прав та свобод (ч. 1 ст. 22 Конституції), Кабінет Мі­ністрів України, який повинен вживати заходів щодо за­безпечення прав і свобод людини й громадянина (ч. 2 ст. 116 Конституції), місцеві державні адміністрації на відповідній території, які повинні забезпечувати до­держання прав І свобод громадян (ч. 2 ст. 199 Конститу­ції), підсистема судів загальної юрисдикції та спеціалізо­ваних судів (ст. 125 Конституції), Конституційний Суд України (ст. 147 Конституції України і ст. 42 Закону "Про Конституційний Суд України);

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ч. 17 ст. 85 Кон­ституції України), прокуратура, адвокатура, інші право­охоронні органи України.

Співвідношення і взаємозв’язок права і д-ви.

Право (як юр. явище) і д-ва виникають водночас, вони обопільно залежні. Соц. причини, внаслідок яких сформувалось об’єктивне юр. право, є тими самими, що й причини, які спонукали до утворення д-ви.

Право залежить від д-ви: у його виникненні, походженні; сталості й недоторканості; здійсненні, впровадженні у життя; у розвитку, вдосконаленні і в авторитетності; нарешті престижі.

Д-ва залежить від права: у своїй орг-ції, побудові, структурі; у вдосконаленні, розвитку; у здійсненні її ф-цій; авторитетності, престижі.

Коли йдеться про здійснення ф-цій д-ви, то розрізняють його правові і неправові форми.

Правові форми виконання ф-цій д-ви - це такі її дії, які полягають у вчиненні правових актів.

Правовий юр. акт - це формально обов’язкове волевиявлення д-ви.

Види юр. актів:

- за юр., тобто владно-регулятивною природою, - првотворчі, правотлумачні, правозастосовні;

- за способом, формою об’єктивації, зовнішн. прояву - письмові, усні, конклюдентні;

Розрізняють такі пр. форми виконання ф-цій д-ви:

- установча діяльність

- правотворча діяльність

- правозастосовна діяльність

- правоохоронна діяльність

Неправові форми виконання ф-цій д-ви: матеріально-техн. діяльність, організаційна діяльність.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры