Центри відповідальності та визначення витрат

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 19Следующая ⇒

Управління витратами на підприємстві передбачає диференціацію за місцями і центрами відповідальності. Місце витрат – це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех).

Інформація про витрати акумулюється і аналізується не по підприємству в цілому, а за центрами відповідальності.

Центри відповідальності – сегмент усередині підприємства, на чолі якого стоїть відповідальна особа, яка приймає рішення.

Центр витрат – підрозділ, керівник якого відповідає тільки за витрати. Прикладом може служити цех ремонту енергетичного устаткування. Можна вважати, що центр витрат – найдрібніший підрозділ, а решта центрів відповідальності складається з центрів витрат. Відповідно до класифікації витрат центри витрат можна розбити на центри регульованих витрат і на центри частково регульованих (виробничих) витрат.

Прикладом центру регульованих витрат може бути цех основного виробництва. Прикладом центру частково регульованих витрат може бути конструкторське бюро, адміністрація підприємства.

Центри виручки – це підрозділи, керівники яких відповідають тільки за виручку, але не за витрати (відповідають за витрати, але в дуже обмеженому обсязі), наприклад, відділ збуту відповідає не за всю собівартість реалізованої продукції, а лише за витрати на її реалізацію.

Центри прибутку – це підрозділи, керівники яких відповідають як за витрати, так і за прибуток. Наприклад, підприємства у складі крупних об'єднань. Центр прибутку може у свою чергу складатися з декількох центрів витрат. Наприклад, підприємство входить до складу об'єднання, у свою чергу складається з цехів і підрозділів.

Розподіл підприємства по центрах прибутку звичайно застосовується при дивізіональній організаційній структурі (один дивізіональний центр прибутку), але можливі і виключення. Іноді як центри прибутку виділяються функціональні підрозділи підприємства і його допоміжні служби: відділ маркетингу, підрозділи допоміжного виробництва.

В цьому випадку витратами відділу маркетингу вважатимуться нормативна заводська собівартість продукції плюс витрати самого відділу маркетингу, виручкою – виручка від реалізації, а прибутком – різниця між ними. Якщо підприємство виділяє як центри відповідальності функціональні підрозділи, або допоміжні підрозділи або допоміжне виробництво, то виникає питання про механізм формування внутрішніх цін.

Центри інвестицій – підрозділи, керівники яких відповідають за капіталовкладення, доходи і витрати, наприклад, новий об'єкт, що будується, підрозділ у складі об'єднання.

Як на підприємствах промисловості, так і на підприємствах торгівлі перші два етапи здійснення операційної діяльності були пов'язані виключно з формуванням витрат, тоді як третій етап – переважно з формуванням доходів і частково з формуванням витрат. Це зумовлює і формування конкретних типів центрів відповідальності підприємства в процесі здійснення операційної діяльності.

Розрізняють такі типи центрів відповідальності:

· на базі структурних підрозділів, такі що здійснюють перші два етапи операційної діяльності, де мають формуватися центри витрат;

· на базі структурних підрозділів, що здійснюють заключний етап операційної діяльності, мають формуватися в основному центри доходу;

· на базі структурних підрозділів, що здійснюють всі три етапи операційної діяльності, мають формуватися центри прибутку.

На практиці застосовуються такі принципи виділення центрів відповідальності на підприємстві:

· за функціональною ознакою: враховуючі матеріальні, виробничі, управлінські, збутові;

· за територіальною ознакою: відділ, цех, дільниця.

За центрами відповідальності складаються кошториси (формуються планові витрати), визначаються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції.

Обслуговуючі центри відповідальності надають послуги іншим центрам усередині підприємства (електропідстанція, робоча їдальня і т.д.) – це допоміжні центри.

Матеріальні центри відповідальності слугують для заготовляння і зберігання матеріалів (наприклад, матеріально-технічного постачання – склади), це можуть бути як основні, так і допоміжні центри.

Виробничі центри відповідальності – підрозділ основного і допоміжного виробництв. Витрати підрозділів основного виробництва звичайно можна віднести на конкретну продукцію. Витрати допоміжних виробничих центрів включаються в собівартість продукції опосередковано (через основні центри відповідальності).

Управлінські центри відповідальності – заводоуправління, бухгалтерія, юридичний відділ і т.д. Витрати цих центрів безпосередньо не були пов'язані з конкретними видами продукції. На практиці звичайно їх розподіляють по видах продукції пропорційно вибраній базі (зарплата, прямі витрати).

Збутові центри відповідальності займаються реалізацією продукції (відділ маркетингу, відділ збуту) – це основні центри відповідальності, їхню роботу, як правило, можна співвіднести з конкретними видами продукції.

Вибір способу розподілу підприємства на центри відповідальності визначається специфікою конкретної ситуації, при цьому необхідно враховувати такі вимоги:

· в кожному центрі витрат має бути показник для вимірювання обсягу діяльності і бази для розподілу витрат;

· в кожному центрі має бути відповідальний;

· ступінь реалізації має бути достатнім для аналізу, але не надмірного, щоб ведення обліку не було занадто трудомістким;

· бажано, щоб для будь-якого виду витрат підприємства існував такий центр, для якого дані витрати були б прямими;

· на центри витрат бажано відносити тільки прямі витрати (безпосередньо пов'язані з його діяльністю), а розподіл загальногосподарських витрат не враховувати;

· оскільки розподіл підприємства на центри відповідальності сильно впливає на мотивацію керівників відповідних центрів, необхідно враховувати соціально-психологічні чинники.

На практиці вважають, що центр відповідальності співпадає з місцем витрат, хоча це не обов'язково. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональними і територіальними ознаками.

В першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, дослідження і підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, технічне обслуговування виробництва, управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які відокремлені територіально.

В центрах відповідальності враховуються планові витрати, обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг). Це робить можливим ефективно контролювати використання ресурсів. При цьому важливе значення має розділення витрат щодо кожного центру відповідальності на прямі і непрямі, змінні і постійні. Перше розділення має істотне значення для визначення собівартості окремих виробів (калькуляція).

Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі – формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Таке розділення витрат дає можливість оперативно розраховувати витрати на фактичний для різних варіантів обсяг виробництва, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу і оцінки роботи підрозділів.

Розподіл підприємства на центри відповідальності і класифікація витрат є фундаментом для створення на підприємстві системи управлінського обліку, що є найважливішим елементом всієї системи контролю.

1. Розроблення кошторисів центрів відповідальності.

2. Розподіл витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів.

3. Методика складання кошторису підприємства.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?