Відомості про відповідальність

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 8Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Відомості про відповідальність містять інформацію про осіб і організації, що брали участь у створенні інтелектуального, художнього або іншого змісту твору, що є об'єктом опису.

У списку відомості про відповідальність записують в тій формі, в якій вони вказані в джерелі інформації.

Першим відомостям про відповідальність передує знак скісна риска, а подальші групи відомостей відокремлюють одна від одної крапкою з комою. Однорідні відомості усередині групи відокремлюють комами, наприклад:

/ відп. ред. В. Н. Терещенко; Держкомстат України, Ін-т статистики, обліку та аудиту

1.4. Область видання.

У списку відомості про видання наводять у формулюванні і в тій послідовності, в якій вони подані в документі.

Порядковий номер перевидання указують в цифровій або словесній формі, записують арабськими цифрами, наприклад:

5-е изд.

Изд. 2-е

Область вихідних даних

У списку назву місця видання наводять у формі і відмінку, вказаному в документі, Якщо вказано декілька місць видання, то приводять назву, виділену поліграфічним способом або вказану першою в джерелі інформації. Опущені відомості відзначають скороченням [та ін.]. Можуть бути наведені назви другого і подальших місць видання, відокремлювані одне від одного крапкою з комою, наприклад:

Спб. [та ін.] або. – М; Спб.; Париж

За відсутності в документі імені або (найменування) видавця або місця видання в квадратних дужках з маленької букви наводять скорочення [б. и.], [б. в.] або [б. м.]. Якщо в джерелі не вказана дата публікації, то наводять передбачувану дату видання [1940?]; [ок. 1900];

Область серії.

У списку слово “серія” не скорочують і назву серії пишуть повністю в круглих дужках, наприклад:

(Серія “Формування здорового способу життя”).

(Національний стандарт України).

1.7 Застосування маленької букви. У списку джерел з маленької букви пишуть відомості, що відносяться до заголовку (підруч. для вузів, матеріали конф., повість і т. д.), відомості про відповідальність (ред., упоряд., редкол. та ін.), дані про кількість томів в багатотомному виданні та ін., наприклад:

Психология: учеб. для вузов

Психология: словарь / отв. ред. Гончарук П. В.

Словарь русского языка: в 2 т.

1.8. Скорочення. Застосовують скорочення відповідно ГОСТ 7.12–93 Бібліографічний запис. Скорочення слів російською мовою. Загальні вимоги і правила і ДСТУ 3582–97 Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила.

Спілкування і комунікація

Визначення спілкування

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування стає усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, що одержує її – реципієнтом.

У спілкуванні можна виділити ряд аспектів[1]: зміст, мета і засоби. Розглянемо їх докладніше.

Зміст спілкування – інформація, що у міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути відомості про внутрішній (емоційний і т.д.) стан суб'єкта, про обстановку в зовнішньому середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації в тому випадку, якщо суб'єктами спілкування виступають люди.

Ціль спілкування – відповідає на запитання «Заради чого істота вступає в акт спілкування?». Тут має місце той же принцип, що вже згадувався в пункті про зміст спілкування. У тварини мета спілкування не виходить звичайно за рамки актуальних для них біологічних потреб. У людини ж ця мета може бути дуже і дуже різноманітною, як виявляти собою засіб задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних і багатьох інших потреб.

Засоби спілкування – способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого. Кодування інформації – це спосіб її передачі. Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів чуття, мови й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і збереження інформації.

Етика спілування

Пам'ятка співрозмовника

1) Співрозмовник повинний бути уважним слухачем, але разом з тим він повинний стежити за тим, щоб хід аудита не занадто страждав від великих заяв опитуваних осіб;

2) Співрозмовник повинний залишатися спокійним і діловим, навіть в екстремальних ситуаціях не піддаватися провокаціям (виявляти належну реакцію в суперечках з емоційним розжаренням);

3) Співрозмовник повинний виступати щиро, але дипломатично, тобто,: він не повинний задавати чи пастки питання інквізиторського характеру;

a) він повинний підтримувати контакт очима зі співрозмовником;

b) він повинний бути ввічливим і попереджувальної, але не підлещувати;

c) він не повинний грати на слабких сторонах співрозмовників, а повинний надавати їм допомогу;

d) він не повинний намагатися маскувати власні слабості штучним поводженням,

e) він повинний уникати особистих натяків і підозр;

4) Співрозмовник не повинний пускатися в дискусію під час розмови, а тільки в ході заключної частини бесіди;

5) Співрозмовник не повинний робити передчасних висновків, а повинний з'ясовувати тільки фактичний стан;

6) Співрозмовник не повинний виступати “великим розумником” (критика повинна допомагати і мотивувати, а не кривдити).

Комунікація (лат. соттипісо - спілкуюсь із кимось) - спілкування, передача інформації; масова комунікація - процес інформування широких мас із використанням технічних засобів, так звана мас-медіа. Це спілкування, повідомлення, передавання інформації, думок, почуттів, волевиявлень люди­ни мовними засобами. Комунікація складається з комунікативних актів, у яких беруть учать комуніканти, тобто ті, що здійснюють мовну діяльність у різних формах мовного спілкування

Основні закони спілкування

" Закони спілкування" - найзагальніші нежорсткі тенденції, які наявні у всіх типах групового і масового спілкування. Комунікативні закони пов'язані із закономірностями процесу комунікації, психологічними особливостями учасників спілкування, їх соціальними ролями. Російський мовознавець Й.Стернін виокремлює наступні основні закони спілкування:

§ Закон дзеркального розвитку спілкування: у процесі спілкування співрозмовники імітують стиль один одного.Така імітація відбувається автоматично, підсвідомо.

Дія закону віддзеркалення починається тоді, коли хтось із учасників спілкування відхиляється від його норм. У разі породження конфлікту дію цього закону можна нейтралізувати: якщо хтось починає кричати, а йому демонстративно відповідають тихо й повільно, то співрозмовник (за законом віддзеркалення) стане говорити тихіше.

§ Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль: ефективність спілкування прямо пропорційна комунікативним зусиллям. Тобто, щоб досягти комунікативного успіху, необхідно застосовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів, дотримуватись законів, правил, конвенцій спілкування, норм етикету тощо.

§ Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів: чим довше говорить мовець, тим неуважнішими і нетерплячішими стають його слухачі. Ефективне мовлення повинне бути коротким і тривати не довше 10 хвилин.

§ Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності: чим більше людей слухає промовця, тим нижчим є середній рівень інтелекту аудиторії. У цьому законі знаходить своє втілення "ефект натовпу", який полягає у тому, що в натовпі людина гірше мислить логічно, активізується права півкуля, що відповідає за емоції. Тому в натовпі посилюються емоційні реакції і послаблюється інтелектуальна діяльність, знижується критичність сприйняття.

§ Закон комунікативного самозбереження: людина у спілкуванні намагається зберегти досягнуту нею комунікативну рівновагу. Цей закон дає змогу людині підтримувати внутрішній спокій, рівновагу,трансформуючи дратівливу інформацію в спокійнішу.

§ Закон ритму спілкування: співвідношення говоріння і мовчання в мовлені кожної людини - постійна величина. У кількісному вияві вона становить приблизно 1:23.Отже людина говорить менше, ніж мовчить. Звичайний ритм спілкування необхідно витримувати. В іншому випадку можлива поява психічного неспокою, стресів, погіршення настрою і загального стану здоров'я.

§ Закон мовленнєвого самовпливу: словесне втілення ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію у мовця. Як свідчить практика, словесне втілення певної думки дає змогу людині впевнитися в ній, остаточно утвердити її для себе. На цьому законі, зокрема, ґрунтується аутогенне тренування, в основі котрого — словесні команди, які подає людина сама собі і які регулюють її психічні та фізичні стани: «Я спокійний, серце б'ється рівно, у мене хороший настрій» тощо.

§ Закон довіри до зрозумілих висловлювань: чим простіше мовець висловлює свої думки, тим краще його розуміють і більше йому вірять. Йдеться про апеляцію до вічних і простих істин. Цей закон стосується також форми висловлення згаданих істин: вона не повинна бути ускладненою.

§ Закон притягування критики: чим більше людина виділяється в оточенні, тим більше про неї лихословлять і критикують її вчинки. Дію цього закону пояснюють психологічно: все, що привертає увагу, стає предметом обговорення; концентруються ж переважно на недоліках людей, що певним чином виділилися, з метою опустити їх до свого рівня.

§ Закон самовиникнення інформації: у разі дефіциту інформації в певній групі спілкування інформація самопороджується у вигляді чуток. Раз народившись, вони можуть стати причиною появи інших чуток.

§ Закон модифікації нестандартної комунікативної поведінки учасників спілкування: якщо співрозмовник у спілкуванні порушує комунікативні норми, інший співрозмовник змушує його змінити комунікативну поведінку. Цей закон конкурує із законом віддзеркалення: перемагає один із цих законів, залежно від ситуації, особистостей учасників спілкування, їхніх комунікативних ролей, статусів, психології, ментальних станів тощо.

§ Закон прискореного поширення негативної інформації: інформація негативного змісту має тенденцію до швидшого поширення, ніж позитивна. Дія цього закону пов'язана з підвищеною увагою людей до негативних факторів, оскільки позитивне швидко сприймають за норму і перестають обговорювати.

§ Закон спотворення інформації («зіпсутого телефону»): будь-яка інформація, яку передають у групі спілкування, спотворюється в процесі передавання. Міра спотворення інформації прямо пропорційна кількості осіб, які її передають. Причини спотворення — суб'єктивна інтерпретація інформації кожною особою, яка її отримує, а також дія «правила коментування», тобто особистісного ставлення до змісту інформації.

§ Закон емоційної афіліації («зараження»): особи, які перебувають в однаковому емоційному стані, прагнуть об'єднатися в групу і спілкуватися один з одним. Збуджені люди створюють групи і навіть натовпи; люди її поганому настрої шукають друзів по нещастю; веселій людині хочеться спілкуватися з веселими партнерами.

§ Закон мовленнєвого посилення емоцій: емоційні вигуки людини посилюють емоцію, яку ця людина переживає в цей час. Встановлено, що словесна констатація емоції посилює її в півтора-два рази. Це явище активно використовують у пропаганді, рекламі,

медитативних і релігійних практиках.

§ Закон мовленнєвого поглинання емоцій: у разі послідовної вдумливої розповіді про емоцію, яку переживають, вона поглинається мовленням і зникає. Висловлене у зв’язній розповіді емоційне переживання і вислухане кимось «зникає» разом зі словами, використаними для розповіді. Слова ніби всмоктують емоцію, забирають її в людини. Це явище відоме як «поскаржитись комусь на життя».

§ Закон емоційного пригнічування логіки: перебуваючи в емоційному стані, людина втрачає логічність і аргументованість мовлення. Збуджену людину логікою не переконати, з нею слід спілкуватись спокійно, не сперечаючись, демонстративно погоджуватися, потроху знижувати рівень її збудженості, заспокоювати, щоб згодом задіти логіку.

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте