Дати визначення мовного етикету. Охарактеризувати стильові особливості мовного етикету в цільовому спілкуванні.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 5Следующая ⇒

Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості "орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом",3

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

· контакто-підтримувальну - встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

· ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

· регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

· впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;

· звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

· емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет-це своєрідний механізм, за допомоги якого може відбутися ефективне спілкування.

Усі названі функції мовного етикету грунтуються на комунікативній функції мови. Висока тональність відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).

Нейтральна - функціонує у сфері офіційних установ. Вона найближча до здійснення службових повноважень працівника органів внутрішніх справ.

Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні.

Фамільярна забезпечує спілкування в колі сім'ї, дружньому товаристві,емоційна.

При звертанні до незнайомих людей використовують нейтральні структури етикету. До близьких навпаки - емоційні, фамільярні, дуже рідко нейтральні.

Під час знайомства використовують кліше: дозвольте відрекомендуватися, представити, знайомтеся тощо. Запрошення: приходьте, ласкаво просимо, зайдіть тощо. Побажання, поздоровлення: дай Боже, хай щастить, на добраніч хай Бог милує тощо. Згода і незгода: так, я не заперечую ви маєте рацію, авжеж. Прохання: дозвольте, просимо, якщо вам не важко, будь ласка не відмовте, благаю та інші. Подяка: спасибі дякую, дуже вдячний, вік не забуду. Вибачення: пробачте, перепрошую, даруйте, вибачте.

Назвати індивідуальні і коллектівні форми обговорення професійних проблем. Визначити їх комунікативні характеристики.

Форми усного і колективного обговорення проблем

Різновидом професійної діалогічної мови є ділова бесіда – форма офіційного, спеціально підготовленого мовного спілкування з використанням невербальних засобів (міміки, жестів, манери поведінки), у процесі якого відбувається обмін думками і діловою інформацією. Залежно від кількості учасників бесіди поділяються на індивідуальні та групові.

Індивідуальна бесіда – це діалог двох співрозмовників, як правило, різного соціального статусу, який має на меті визначення рівня об’єктивності будь-якої інформації. У присутності аудиторії комунікант використовує різні соціальні маски, намагається видаватись цікавішим, привабливішим. Визначати позиції з різних питань і пояснення діям будь-якої людини (комуніканта) слід спілкуючись з нею віч-на-віч.

Ділова бесіда належить до міжособистісного типу спілкування і передбачає різноманітні способи мовного і немовного взаємовпливу учасників. До ділової бесіди готуються заздалегідь: продумують план, аналізують особливості співрозмовника, підшукують необхідні фактичні дані, визначають стратегію і тактику спілкування. Підготовка до ділової бесіди дає змогу передбачити несподівані моменти, які можуть знизити ефективність прийомів співрозмовника.

Важливу роль у діловому житті людини відіграє колективне обговорення проблем. До форм колективного обговорення проблем відносяться:

· нарада;

· дискусія;

· мозковий штурм;

· переговори.

Ділова нарада – найефективніша форма колективного обговорення питань і прийняття рішень. В цьому виді спілкування поєднуються різні жанри: ораторський монолог (слово ведучого, виступи учасників, доповіді); діалог (обмін інформацією), мозковий штурм, дискусія.

Дискусія – це публічний діалог, в процесі якого виявляються і протиставляються різні точки зору, позиції. Метою дискусії є вияв істинної думки, пошук правильного рішення. Дискусія є часто необхідним елементом ділової наради, тому менеджер, що їх проводить, повинен володіти технікою організації і проведення цієї форми спілкування.

Мозковий штурм – це метод колективного розв’язання проблеми, який забезпечується особливими прийомами. Мозковий штурм покликаний знайти якомога більше ідей, за допомогою яких можна вирішити дану проблему. Засадничим правилом мозкового штурму є відмова від будь-якої критики і оцінки.

Переговори – це засіб, взаємозв'язок між людьми, призначений для того, щоб за допомогою взаємного обміну думками(у формі різних пропозицій відносно рішення поставленої нв обговорення проблеми) одержати угоду, що відповідає інтересам обох сторін і досягти результатів, які задовольняють обох його учасників.

Призначення реквізитів у фаховій комунікації. Вимоги до їх змісту та розташування.

Вимоги до змісту і розташування реквізитів

Кожний документ складається з окремих елементів – реквізитів. Сукупність реквізитів, розміщених у встановленій послідовності, називається формуляром. Кожний вид документа повинен мати свій формуляр-зразок, тобто певну модель побудови однотипних документів.

Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію, називається бланком. Кожна установа, організація, підприємство повинні мати два види бланків: а) для листів; б) для інших документів. Бланки виготовляються двох форматів – А4 (210x297 мм), А5 (148x210 мм).

Індекс підприємства зв’язку, поштова й телеграфна адреса, номер телефона, факса, номер рахунка в банку розташовується у верхньому лівому кутку, оформляється відповідно до поштових правил. На бланку для листів вказується номер розрахункового рахунка у відділенні банку. Назва виду документа розташовується зліва або посередині рядка. У всіх документах, крім листів, наводиться назва його виду.

Заголовок документа пишеться великими літерами (повинен бути не довший, ніж 40 знаків). Не дозволяється в заголовку переносити слова. Текст від заголовка пишеться через 1-3 інтервали і розміщується посередині рядка або на початку рядка біля лівого поля. Крапка після заголовка не ставиться. Не слід ставити в документі заголовок на останньому рядку сторінки.

Документ датується днем його підписання або затвердження. На бланках дату підписання документа ставлять у лівій верхній частині разом із індексом на спеціально відведеному для цього місці.

Адресат як реквізит максимально може складатися з таких складників: 1) назва установи, організації, підприємства (у називному відмінку без прийменника); 2) назва посади особи-адресата (у давальному відмінку); 3) прізвище та ініціали особи-адресата (у давальному відмінку); 4) поштова адреса. Кожна зі складових пишеться з нового рядка від єдиного положення. Розділові знаки між частинами не ставляться. В особових офіційних документах адресат розташовується праворуч у верхній частині сторінки.

Адреси адресата й адресанта зазначаються в такій послідовності:

1) ім’я, по батькові та прізвище адресата (для організацій – найменування підприємства, організації, установи);

2) вулиця, номер будинку, квартири;

3) населений пункт; номер відділення зв’язку;

4) район і область;

5) країна.

Підпис – обов’язковий реквізит будь-якого документа і один з найважливіших способів його посвідчення. Підписують, як правило, перший примірник документа. До складу підпису входять:

– зазначення посади (ліворуч);

– ініціали й прізвище особи, що підписала документ (праворуч);

підпис (посередині).

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?