Методи оцінки продуктивності

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 15 из 15

Продуктивність не можна ототожнювати з поняттям ефективності (результативності). Результативність використовується в широкому значенні, на відміну від цього, продуктивність – це доволі чітко визначений і обмежений за смислом термін, що являє собою співвідношення між кількістю продукції, що вироблена системою, та кількістю витрат на виробництво продукції. Продуктивність – це фактично лише елемент системи виміру результативності.

Існують три головних джерела і метода отримання даних для оцінки продуктивності:

ü Опитування осіб з відповідної організаційної системи;

ü Спостережння і облік ознак організаційної системи;

ü Використання і збір існуючої документації, звітів, довідок і т.п.

Головними методами оцінки продуктивності є: нормативний метод виміру продуктивності, багатофакторіальний метод, багатокритеріальний метод. Розглянемо ці методи докладніше.

1.Нормативний метод виміру продуктивності (НМВП). Основним елементом цього методу є участь працівників. Вперше ця методологія була вивчена У.Моррісом та Дж.Смітом в університеті шт.Огайо у 1976р.

Участь робітників в процесі проектування системи виміру продуктивності дозволяє виявити точки зору, врахувати сумніви і залучити співробітників до успішної реалізації змін, що випливають з аналізу показників продуктивності.

Все більше розповсюдження отримує практика використання менеджерами партисиспативних стратегій в області прийняття рішень, планування і проектування. Для вказаних цілей використовують переважно не окремих робітників, а групи, на це існує ряд причин:

· Групи приносять досвід і знання, якими один робітник не володіє;

· Групи більш вдало уникають помилок в роботі;

· Виконавці більш доброзичливо приймають рішення групи, а не індивіда;

· В ході групових обговорень робітника навчаються;

· Існує “груповий ефект” – члени групи навчаються один в одного, стимулюють і доповнюють один одного.

Двома найбільш відомими прикладами структурованих групових процесів служать метод номінальної групової техніки і метод Дельфі.

Метод номінальної групи (МНГ) корисний в тих випадках, коли необхідно виявити і співставити індивідуальні судження, з тим, щоб отримати рішення, до яких одна людина прийти не може. Це стратегія рішення проблем або генерування ідей, на звичайних нарадах цей метод не використовується.

Окрім вступної і заключної частини МНГ включає 4 етапи. Учасники безпосередньо зайняті у засіданні груп по 8-12 чоловік, роботу яких спрямовує консультант або координатор і помічник.

Вступ – координатор розгляає такі питання: мета засідання і важливість процесу, етапи МНГ, як будуть використані результати і наступні кроки, знайомить із задачею.

1 етап – “мовчазне генерування” – займає 10-15 хвилин. Членам групи пропонують у письмовому вигляді дати відповіді на поставлене запитання. На цьому етапі створюється атмосфера пошуку, учасників стимулює обстановка, коли всі працюють над вирішенням проблеми.

2 етап – “неупорядкованого перерахування ідей” – координатор перерває процес, однак підкреслює, що генерування завершувати не слід, і пропонує учасникам по одному назвати свої записані відповіді. Учасник може пропустити свою чергу. Учасники називають по одній відповіді, координатор їх оголошує, а помічник коротко реєструє. Етап продовжується, пови не вичерпаютьося всі ідеї.

3 етап – “уяснення ідей” – координатор зачитує всі відповіді, щоб упевнитися, що нічого не пропустили. Будь-який учасник може запропонувати уяснення і тлумачення ідей, а також їх комбінації, зміни або відмову від них, однак оцінок уникають.

4 етап – “голосування і ранжування” – дозволяє учасникам обрати найбільш важливі показники і ранжувати їх. Учасникам видають по 5-9 пустих карток і пропонують обрати найбільш важливі за їх думкою відповіді, проранжувати їх і надати їм вагу. Потім голоси підраховують.

Завершення – коротко обговорюються результати голосуваня і ранжуваня, підкреслюються рішення, за якими існує високий ступінь згоди.

Таким чином, НМВП – це організаційний метод виміру продуктивності, орієнтований на розвиток і заснований на активному пошуку і активній участі персоналу.

2.Багатофакторна модель виміру продуктивності (БФМВП). Особливості моделі у порівнянні з НМВП:

· носить більш консультативний характер,

· передбачає значно меншу ступінь участі робітників,

· базується переважно на звітних даних, а не на інформації від робітників

· робота йде “зверху вниз”, а не “знизу вверх”,

· більш послідовно опирається на визначення продуктивності,

· більш пасивний і об’єктивний,

· в більшій мірі розрахований на забезпечення процесу прийняття рішень.

Це значною мірою макроскопічний підхід до виміру продуктивності, який враховує, що продуктивність – поняття багатоаспектне, і слід враховувати безліч факторів, які на неї впливають.

БФМВП дозволяє в явній формі виміряти у грошовому виразі вплив контрольованих і неконтрольованих факторів на прибуток і проаналізувати, яким чином і за допомогою яких стратегій управління можна впливати на прибуток. Завдяки БФМВП можна глибше вникнути у порядок формування прибутку.

Ця модель являє собою модель системи підтримки рішень, яка базується на даних організаційної системи відносно цін і обсягів продукції і ресурсів, що витрачаються. БФМВП – це інтерактивна оперативна система, що володіє рядом привабливих програмних якостей, завдяки яким здатна оказати цінну допомогу при прийнятті рішень.

3.Багатокритеріальний метод виміру продуктивності (БКМВП) достатньо гнучкий у відношенні методів отримання інформації. Це в основному спосіб оцінки, який дозволяє здійснювати агрегування і аналіз результативності за декількома критеріями.

БКМВП може застосовуватися на партисипативних і автократичних початках. Значною мірою результати, отримані при БКМВП залежать від організації і групи, що розробляє систему показників виміру продуктивності. Зручно вважати цей метод складовою частиною НМВП.

На засіданні МНГ визначаються критерії продуктивності, які повинні бути:

o Сумісні з цілями і задачами групи і організації,

o В межах контролю з боку групи,

o Взаємовиключаючими,

o Ясними і об’єктивними,

o Мобілізуючими, не сильно легкими і не сильно важкими.

o Здатними до вимірювання, з очевидними причинно-наслідковими зв’язками.

Наступний крок БКМВП – оцінка відносної значущості критеріїв результативності. Потім об’єднуються графіки результативності з вагами критеріїв.

БКМВП при обережному використанні дозволяє розробити наочну і ефективну систему виміру і оцінки продуктивності і результативності. Будучи включеним в процес НМВП, цей метод може стати досить потужним і ефективним інструментом ув’язки планів підвищення і виміру продуктивності.

Хоча вищеперераховані підходи самостійні, вони також взаємозалежні, і їх можна застосовувати в рамках інтегрованої системи виміру і оцінки продуктивності. Наприклад, НМВП можна використовувати, щоб внушити прихильність виміру і підвищенню продуктивності у вигляді децентралізованої системи для кожної робочої групи в організації. БКМВП можна використовувати в рамках НМВП в якості стадії 2 (втручанняаналітика-спеціаліста) з метою агрегування пріоритетних показників продуктивності в єдиний показник. А БФМВП можна використовувати на рівні підрозділу, організації для створення централізованої системи виміру і розрахування продуктивності з метою забезпечення прийняття рішень на більш високому рівні агрегування.

Спеціалістами (Синком) рекомендується така система критеріїв результативності та розвитку організаційної системи:

1) Дієвість системи управління – це ступінь досягнення системою поставлених перед нею цілей, ступінь завершення „необхідної” роботи. Для оцінки ступеня дієвості рекомендується використовувати 3 критерія:

- Якість (чи робимо ми необхідні речі у відповідності з раніше визначеними вимогами?)

- Кількість (чи робимо ми всі необхідні речі?)

- Своєчасність (чи робимо ми необхідні речі вчасно?)

2) Економічність – ступінь використання системою необхідних речей. Відношення ресурсів, які слід споживати, до ресурсів, що фактично споживаються.

3) Якість – ступінь відповідності системи вимогам, специфікаціям і очікуванням управлінським якостям продукції.

4) Прибутковість – співвідношення між валовими доходами і сумарними витратами (прибуток).

5) Продуктивність – співвідношення кількості продукції системи і суми витрат на виробництво цієї продукції (собівартість).

6) Якість трудового життя – реакція учасників системи на соціально-технічні аспекти цієї системи.

7) Впровадження нововведень (інноваційний менеджмент).

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология