Тема і виникнення освіти Й виховання в світовій суспільній цивілізації

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 2Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Л 36 Левківський М. В.

Історія педагогіки: Підручник. - Киів,

Центр навчальної літератури, 2003. - 360с.

І8ВМ_966-8253-76-0

Матеріали підручника вміщують набутки з історії освіти й виховання з позицій соціокультурного підходу у відповідності з програмою "Історія педагогіки' для ВНЗів. Враховуючи специ­фіку пізнавальної діяльності студентів у напрямі особистісно орі­єнтованого навчання, розроблена система практичних, проблем­них і творчих завдань та тестів для самоконтролю.

Адресується студентам педагогічних ВНЗів, педколеджів, а також учням педагогічних училищ та викладачам педагогічних

освітніх установ.

ББК. 74.03.

© Левківський М. В., 2003 © Центр навчальної літератури, 2003

ПЕРЕДМОВА

У Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI ст.). Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті чітко окреслені підходи до оновлення завдань та змісту освіти, зокрема й вищої, на сучасному етапі національного духо­вного відродження в Україні з тим, щоб наша освітня галузь у недалекому майбутньому змогла інтегруватися у світовий освіт­ній простір, а також забезпечувала реалізацію у навчальному процесі найсучасніших (новітніх) технологій. Цим самим здійс­нюватиметься особистісно орієнтоване навчання, котре забезпе­чуватиме оптимальний розвиток кожного учня загальноосвітньої та вищої школи.

Разом з тим, за останні роки в історико-педагогічній науці в Україні з'явилося чимало нових наробок щодо становлення й розвитку національної системи освіти й виховання. Також до на­укового обігу введено цілу плеяду яскравих, талановитих, раніше замовчуваних (з відомих на те причин) імен, серед яких чільне місце посідають постаті Г.Ващенка, Б.ГрІнченка, М.Грушевського, І.Огієнка, С.Русової, С.Смаль-Стоцького, Я.Ряппо, Я.Чепіги та ін., котрі закладали підвалини національної освітньої системи. Крім того, в останнє десятиріччя у напрямі реалізації принципу народності, культуровідповідності в історію вітчизняної педагогіки широко вкраплюється народний досвід виховання і навчання дітей та молоді, котрий має стати надбан­ням майбутніх вчителів.

Зазначимо, що у зв'язку зі зміною соціальних орієнтацій та цінностей, в умовах сьогодення, нового перегляду потребує твор­ча спадщина багатьох зарубіжних і вітчизняних педагогів, пере­довсім без ідеологічних нашарувань, упередженості і так званого класового підходу до виховання. Це стосується перш за все творчого доробку А.Біне, Е. Вебера, Дж.Дьюї, Е.Дюркгейма, У.Кілпатріка, А.Лая, М.Монтессорі, Г.Сковороди, Т.Шевченка, А.Макаренка, Р.Штайнера, В.Сухомлинського С.Френе та ін.

У процесі підготовки навчального підручника автор дотриму­вався соціокультурного, діяльнісного й особистісно орієнтовано­го підходів до навчання й виховання студентів, а також намагався добирати зміст і навчальні засоби таким чином, щоб активізувати самостійність майбутніх вчителів в оволодінні історико-педагогічними знаннями, досвідом в їх історичній ретроспективі.

Підручник написаний згідно з програмою ^Історія педагогі­ки^^ рекомендованою Міністерством освіти і науки України для педагогічних ВНЗів, і віддзеркалює основні етапи розвитку зару­біжної та вітчизняної навчально-виховних систем, педагогічних концепцій, зокрема з урахуванням класифікації етапів розвитку вітчизняної історико-педагогічної науки у трактуванні академіка АПН України О.В.Сухомлинської. Тим самим автор намагався розкрити студентам процес становлення освіти й виховання як складних соціальних явищ з притаманними Їм суперечностями, динамізмом, послідовністю, наступністю й тенденціями розвит­ку.

По-новому, на наш погляд, розроблена система практичних завдань для самостійної пізнавальної діяльності студентів, котра спрямована насамперед на розвиток інтересу до історико-педагогічних знань, що врешті-решт поступово стимулюватиме утвердження критичності їхнього педагогічного мислення і спри­ятиме формуванню у майбутніх вчителів у подальшому педагогіч­ної культури. У підручнику подана орієнтовна тематика творчих робіт студентів для дослідження з використанням архівних дже­рел (на матеріалі історії освіти Волині у XIX - на поч. XX ст.).

При написанні XXII розділу автор використав матеріали кан­дидата педагогічних наук, доцента АА.Сбруєвої, за що вислов­лює їй щиру вдячність. Підручник ілюструється структурно-логічними схемами, побудованими за алгоритмом, зробленим А.А.Сбруєвою і М.Ю.Рисіною, за що автор висловлює їм вдяч­ність.

Пропоновані матеріали адресуються студентам і викладачам педагогічних університетів, класичних університетів та економі-ко-гуманітарних інститутів і України. Матеріали підручника, практичні завдання, тестові контрольні запитання можуть вико­ристовуватися при вивченні курсу "Педагогіка" студентами педа­гогічних ВНЗів і коледжів та учнями педагогічних училищ.

ПОРАДИ СТУДЕНТАМ

У зв'язку з обмеженою кількістю лекційних годин студенти опрацьовують матеріал курсу у значній мірі самостійно. При цьому вивчення тем, передбачених програмою, варто розпочина­ти з поглибленого ознайомлення з текстами у підручнику. Біль­шість питань, передбачених програмою, поглиблено вивчаються студентами за навчальними посібниками, котрі рекомендуються у списку літератури до конкретних тем.

Доречно відзначити, що після першого поглибленого знайом­ства з текстом (за нашим підручником), варто повернутися до ключових слів і термінів (окреслених на початку теми) і спробу­вати продумати власне їх бачення.

У разі опрацювання рекомендованої літератури та першодже­рел (обов'язкові з них для опрацювання - подані у додатку А), слід, насамперед, спробувати осмислити систему проблемних запитань та запитань для самоперевірки з теми.

За власним бажанням майбутні вчителі можуть писати рефе­рати з конкретної теми та виконувати групу творчих завдань. Ре­зультати їх виконання студенти обов'язково повідомляють на семінарсько-практичних заняттях, під час поточних групових чи індивідуальних консультацій, колоквіумів, консультацій до семе­стрового іспиту.

За умови узгодження з екзаменатором, результати доповіда­ються при складанні іспиту (природно, цю при цьому одне з пи­тань білета замінюється захистом реферату або творчої роботи:

право вибору, звичайно, надається студенту).

Завершувати опрацювання теми варто тестовою самоперевір­кою, позначивши при цьому (на Ваше переконання) вірні відпо­віді. Власні відповіді пізніше ще звіряються студентом за клю­чем, поданим у додатку Б підручника.

Підготовку до іспиту слід здійснювати за відповідною про­грамою (див.: додаток В). Зазначимо, що^за бажанням студентам надається право замість відповідей на три питання, поставлених у кожному білеті, відповідати на одне з питань тестів. Загалом, із трьох питань іспиту студент має право: по-перше, захищати ре­ферат або творчу роботу; по-друге, відповідати на один із тестів. За таких умов, з трьох питань, поставлених у білеті, студент ста­ціонарного чи заочного відділення відповідає лише на одне з пи­тань (за власним вибором).

Отже, можна лише побажати майбутнім вчителям цілеспря­мованості й наснаги, терпіння, сили волі в оволодінні надбання­ми вітчизняної й світової педагогічної культури. Успіхів усім Вам у цій студійній справі.

КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Принципи історії педагогіки (об'єктивності, історизму, логі­чного взаємозв'язку); біологічний, психологічний, релігійний, соціологічний та культурологічний підходи до виникнення ви­ховання; піктограми, папіруси, манускрипти; школи писців і жерців, рамсеум, ієрогліфи, агели, криптії, ефебія, калокагатія;

гінекея, школи граматистів, кіфаристів, палестри; гімнасІя, ака­демія, школи риторів.

ВИХОВАННЯ У ДРЕВНІЙ ГРЕЦІЇ

Найвищого розвитку культура епохи рабовласництва досяг­ла в державах древньої Греції й стародавнього Рішу, які виник­ли на торгових шляхах між країнами Середземномор'я і Сходу.

Економічний і культурний розвиток рабовласницьких міст-держав давньої Греції розпочинається у УІ-ІУ ст. до н.е. В цей час високого розвитку досягла філософія, в надрах якої заклада­лись основи різних спеціальних галузей знань; утворилось декі­лька систем виховання підростаючого покоління.

У Стародавній Греції, яка складалась з невеликих рабовлас­ницьких держав-міст, найбільш оригінальними системами вихо­вання були Спартанська та Афінська.

С парта займала південно-східну частину півострова Пело­поннесу, де було мало зручних гаваней, зовнішня торгівля, тех­ніка і наука перебували на низькому рівні, а життя населення носило замкнутий характер. В країні домінувало землеробство, яке спиралось на працю рабів. Незначне напіввільне населення займалось ремісництвом. У Спарті на 9 тис. родин рабовласни­ків (спартіатів) припадало понад 250 тис. рабів, які часто повс­тавали. Це завжди непокоїло володарів Спарти, примушуючи їх повсякчас бути напоготові, виявляти жорстокість і насильство по відношенню до рабів. Виховання здійснювалося державою, яка переслідувала завдання підготовки з дітей стійких та загар­тованих спартіатів-воїнів, майбутніх рабовласників.

Спартанців виховували в жорстких умовах, прагнучи вирос­тити з хлопців суворих, безжалісних воїнів, а з дівчаток - воїте-лт.нипь-амазонок. які б мало в чому поступалися чоловікам. Головним завданням було виховання жорстокості, ненависті до рабів у підростаючих рабовласників. З цією метою вони бра­ли участь у криптіях (нічних облавах на рабів), коли загін моло­дих спартіатів оточував який-небудь міський квартал або район за містом і мав право на вбивство будь-якого раба. Підлітки брали участь у щорічних публічних випробовуваннях - змаган­нях. Їх сікли перед вівтарем, щоб пересвідчитись у терплячості та витривалості. Юнаки 18-20 років об'єднувались у групи ефе бів.

Афінська система виховання залишила слід в історії педа­гогіки як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної людини, основними якостями якої були духовне ба­гатство, моральна чистота та фізична досконалість.

Саме в Афінах виникла Ідея гармонійного розвитку особис­тості як мети виховання. В афінських містах тривалий час існу­вала традиція, за якою найзаслуженіша людина удостоювалась посади гімнасіарха - керівника школи для дітей вільних грома­дян.

На відміну від Спарти, в Афінах значного розвитку набули різні ремесла і торгівля. Високого рівня досягли архітектура, скульптура, живопис, художня література, історія, географія, математика, філософські науки. Особливості економічного ста­новища і політичного життя населення знайшли своє відобра­ження у системі виховання дітей і молоді. Афінська система ви­ховання, як і спартанська, також здійснювалась в інтересах ра­бовласників, але була більш різноманітною.

До семи років діти обох статей виховувались вдома, в сім'ях. Потім хлопчики вступали до школи, а дівчатка проводи­ли весь час у жіночій половині будинку - гінекеї. Тут їх навчали читати, писати, грати на музичних інструментах, а головне -займатися рукоділлям. Після шлюбу в становищі дівчат практи­чно нічого не змінювалось: вони переходили з однієї гінекеї в іншу.

Тим часом хлопчики здобували всебічний інтелектуальний розвиток, всіляко вдосконалюючи культуру тіла. Хлопчики 7-14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від грецького слова "дидаско" - навчаю). У школах граматистів вчили писати, читати та рахувати. Використовувався буквоскладальний метод навчання грамоти. Діти заучували напам'ять лі­тери за їх назвами (альфа, бета, гамма та ін.), потім складали їх у склади, слова писали на навощених дощечках паличкою (сти­лем). Лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. В школах кіфа-ристів (музики) учням, крім елементарної грамоти, надавали літературну освіту і естетичне виховання.

Навчання в школах граматистів і кіфаристів здійснювалось одночасно або послідовно: спочатку в школі граматистів, а потім -кіфаристів. Ці школи були приватними і платними.

У школі-палестрі (школі боротьби) підлітки 14-16 років на­вчалися п'ятиборству (біг, стрибки, боротьба, кидання диска і списа), а також плаванню. З ними проводили бесіди з політич­них і моральних питань. Фізичним вихованням і бесідами в палес­трі займалися найбільш відомі громадяни держави.

Юнаки 17-18 років з родин найзаможніших аристократів виховувалися в гімнасіях (гімназіях), де вивчали філософію, по­літику, літературу, для того щоб підготуватися до участі в керу­ванні державою.

Юнаки 18-20 років готувалися до військової служби в гру­пах ефебів, де продовжувалося їх військово-фізичне виховання. Вони вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони держави, брали участь у громадських святах і театра­льних виставах.

Загалом, у такий спосіб в Афінах утвердилась ідея "калока-гатії" (гармонійного розвитку особистості, у якому весь зміст виховання спрямовувався на досягнення фізичної і духовної до­сконалості в їх єдності). Крім того, найздібніші юнаки продов­жували своє навчання ще майже 10 років в академії (започатко­вана Сократом для підготовки філософів і крупних політиків).

Зазначимо, що загальним для обох виховних систем був кла-| совий характер освіти і виховання та презирливе ставлення до1 фізичної праці. Діти рабів не мали можливості відвідувати будь-які школи, і Їх виховання відбувалось у праці нарівні з доросли-Ц ми.

ОСВІТА ТА ВИХОВАННЯ У ДРЕВНІЙ ГРЕЦІЇ

Афінська система

Мета виховання: різнобіч­ний гармонійний розвиток особистості Форми та зміст:

0-7 р. - сімейне вихован­ня;

7-13 р. - мусична школа:

школа граматиста (навчання грамоті і лічбі);

школа кефариста (літера­турно-музичне виховання);

13-18 р. - гімназійні шко­ли: палестра (школа давнього п'ятиборства); гімнасія (рито­рика, гімнастика, музика);

18-20 р,-ефебія Традиційні цінності поліс­ного виховання:

єдність, рівність перед за­коном, ідеал героїчного і без­корисного служіння рідному ____ місту.

Спартанська система

Мета виховання:

підготовка мужніх, дисциплі­нованих, загартованих воїнів. Форми навчання і виховання:

0-7 р. - сімейне виховання;

7-18 р. агелли (військові заго­ни);

18-20 р. - військова служба (ефебія). Зміст навчання і виховання:

володіння зброєю, розвиток сили і витривалості; елементарне навчання читанню й письму, роз­виток кмітливості, вміння висло­влювати думки аргументовано і лаконічно; естетичне виховання через військові пісні і танці, роз­виток почуття краси тіла. Методи виховання:

особистий приклад, змагання, формування звичок, покарання, бесіди; общинне виховання.

Творчі завдання і реферати

1. Взаємозв'язок культури й освіти у доісторичних світових цивілізаціях.

2. Порівняльний аналіз думок (поглядів) грецьких, римських і східних філософів щодо виховання особистості.

3. Характеристика змісту освіти й виховання у перших шко­лах (порівняльний аналіз).

4. Становлення виховання дітей у доісторичний період з XX ст. до н.е. до поч. н.е.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Обгрунтуйте, який з підходів щодо виникнення виховання абсолютно є не науковим?

2. Які з пам'яток джерел педагогіки є на території нашого краю (найстаріші на Житомирщині)?

3. Доведіть, що Спартанська і Афінська виховні системи є та­кими, що унеможливлюють одна одну.

4. Що є принципово відмінним у школах писців і жерців (Стародавній Єгипет)?

5. Які наслідки Афінської освітньої системи мають непересі­чну цінність для сучасної загальнолюдської і педагогічної куль­тури?

Тест

1. Який підхід є визначальним при вивченні студентами істо-рико-педагогічної науки?

а) особистісний; б) комплексний; в) культурологічний.

2. Що можна віднести до найдревніпіих джерел в історії педа­гогіки?

а) манускрипти; б) звукописи; в) піктограми.

3. Який з підходів в історико-педагогічній науці щодо виник­нення виховання абсолютно позбавлений науковості? а) біологічний; б) соціологічний; в) психологічний.

4. У який історичний період виникає виховання як соціальне явище?

а) на етапі патріархату; б) у дородовий період; в) на етапі раннього матріархату.

5. Визначальним законом людського співжиття й керівницт­вом до реалізації виховання у родовій общині був:

а)закон золотого правила моралі; б)закон табу; в) біологіч­ний закон.

6. Основними шляхами виховання підростаючої зміни у первісно родовому суспільстві були: І

а) показ, спостереження, змагання; б) навіювання, спосте-\ реження, приклад однолітків; в) показ, спостереження, посильна^ участь у праці.,

7. Найдревнішою у світовій цивілізації вважається школа: ^ а) Древнього Вавилону; б) Древнього Єгипту; в) піктографіч­на школа Майя. |

8. У якій із шкіл древньої цивілізації зміст навчання включав: вміння читання, рахунку, письма; знання арифметики, геометрії,

астрономії, магії, астрології, народної медицини? а) школи Древ­нього Китаю; б) школи жреців у Древньому Єгипті; в) школи

Ассирії.

9. Мову, яка передбачає коротку, чітку і точну відповідь на­зивають: а) афінською; б) спартанською; в) лаконічною.

10. Життя жінки в Афінах було замкнуте і зосереджене в жі­ночій половині будинку, яка називалась: а) палестрою; б) гін-екеєю; в) кухнею.

11. Військова група в Давній Греції, в яку вступали юнаки 18-20 років і несли службу в військових гарнізонах: а) ефебією;

б) палестрою; в) батальйоном; г) криптією.

12. Діти з 15-18 років в Давній Греції навчались в школах називались: а) граматистів; б) ораторів; в) кіфаристів; г) гім-носіях.

13. Кого хотіли виховати з спартанської жінки: а) домашню господарку; б) жінку-амазонку; в) високоосвічену особис­тість.

14. Об'єднані граматичні школи і школи ораторів в Старода­вньому Римі називали а) державними; б) елементарними; в) граматичними.

15. Найбільш відомим римським педагогом був: а) Гай Юлій Цезар; б) Марк Фабій Квінтіліан; в) Октавіан Август.

ТЕМА II

КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Католицизм, схоласт, монастирські єпископські чи кафедра­льні, церковно-приходські школи; сім вільних мистецтв, універси­тет, вагант, метафізика, психологія, етика, політика, ліценціат, космологія; магістр права, медицини чи теології; утопія; колегіу­ми і гімназії.

Творчі завдання і реферати

1. Загальні тенденції виховних систем у Середньовіччі (порі­вняльний аналіз).

2. Традиційні засади виховання селянських дітей у Середньо­віччі.

3. Аналіз загальноосвітніх систем Середньовіччя і Відро­дження.

4. Прогресивні виховні тенденції у педагогіці епохи Відро­дження.

5. Підготуйте хронологічну схему виникнення європейських університетів.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. У чому полягає обмеженість всіх виховних станових сис­тем Середньовіччя?

2. Доведіть обмеженість школи Середньовіччя у принципах і організації навчання.

3. Обґрунтуйте принципову помилку у вихованні майбутнього лицаря.

4. Перерахуйте всі обов'язкові навчально-наукові звання в університеті (у виховному напрямку).

Тест

1. Який аспект умінь був не обов'язковим у лицарському ви­хованні в епоху Середньовіччя: а) грати у шахи, б) володіти зброєю, в) полювати, г) уміння співати вірші і співати, д) чита­ти і писати.

2. У якій середньовічній школі зміст оволодіння загальною освітою був найбільш повним: а) приходській, б)гільдійській, в)цеховій, г)соборній, д) монастирській.

3. Середньовічний учень із роду феодалів офіційно мав на­ймення:

а) студент, б) паж, в) джура, г) козачок.

4. Автор "Будинку радості" епохи Відродження: а) Т. Мор; б) Р. Оуен; в) Т. Кампанелла; г)В. да Фельтре; д) М. Монтень.

5. Від якого слова, в перекладі з латинської мови, походить слово "університет"? а) світський, б) навчати, в) місце, де вчаться, г) сукупність, д) освіченість.

6. Виберіть той факультет, на якому вчилися студенти універ­ситетів Середньовіччя: а) математичний, б) артистичний, в) астрономічний, г) природничий.

1. Визначальним у вихованні в епоху Відродження був прин­цип:

а) авторитаризму; б) деспотизму; в) народності; г) гуманіз­му; д) культуровідповідності. '

ТЕМА III

КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

"Велика дидактика", пансофія, сенсуалізм, "їаЬиІа гаяа", принцип природовідповідності, материнська школа, школа рідної мо-^ латинська школа, "сім вільних мистецтв" (граматика, діалек- тика, риторика, арифметика, геометрія, музика і астрономія);

принципи наочності, свідомості і активності, послідовності і сис­тематичності, виховання джентльмена.

ПІДРУЧНИКИ Я.А.КОМЕНСЬКОГО

Підручники того часу не відповідали педагогічній системі Я.Коменського ні за змістом, ні з методичної точки зору. Його підручники містять багатий навчальний матеріал, в них вміщені цікаві вправи для засвоєння граматики, відомості з природознав­ства. Найбільшою популярністю серед вчителів та учнів користу­вались "Видимий світ у малюнках" та "Відкриті двері до мов і всіх наук".

"Видимий світ у малюнках" - це свого роду ілюстрована ди­тяча енциклопедія первісних знань. Вона містить 150 коротких статей, ілюстрованих малюнками. Тут вміщені дані про природу, діяльність людини, суспільне життя. В цьому підручнику Я.Коменський першим серед педагогів виявив турботу про те, щоб діти одночасно пізнавали слова і речі. Суттєво, що всі коро­тенькі оповіді для дітей не лише проілюстровані, але і чітко сис­тематизовані. Звичайно, дитяче пізнання вчений розпочинає зі знайомства, з рослинним і тваринним світом. Завершує ж цей процес він дитячим знайомством з тодішнім світом професій, ре­меслами і суспільним життям. Цікавим є той факт, що "ОгЬіа русїиз" використовувався батьками, вчителями Західної Європи протягом 250 років. Високо оцінив цей твір у XIX ст. великий К.Ушинський.

У тяжкий період втрати національної незалежності чеського народу Я.Коменський намагався допомогти своїй вітчизні шля­хом поліпшення системи навчання і виховання молоді. Темою його книги "Материнська школа" стало виховання дітей в сімї. Він видає також ще ряд книжок, з яких діти черпали свої знання. Це "Новий метод мов", в якому педагог застосував до конкретної методики вивчення свої загальнопедагогічнІ принципи і узагаль­нив три найважливіших положення паралельного вивчення речей і слів, зробив навчання суворо послідовним, проголосив перехід від легкого до важкого у навчанні. Були видані також "Фізика", "Астрономія", "Школа-гра", а також 8 шкільних п'єс, де Комен-ський широко використовував метод драматизації навчального матеріалу. Вийшов у світ збірник дидактичних творів видатного педагога.

ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ Д. ЛОККА

Перемога буржуазної революції середини XVII ст., станов­лення нового суспільного устрою в Англії вимагали принципово нового розв'язання головних питань педагогіки: про фактори фо­рмування особистості і роль виховання, про мету його і завдання, про зміст освіти і методи навчання. Розробляючи ці проблеми, Д.Локк виступив справжнім виразником передових суспільних сил свого часу.

Джон Локк (1632-1704) народився в Англії в сім'ї адвоката. Початкову освіту здобув вдома. Закінчив Вестмінстерську грама­тичну школу. Оксфордський університет. Самостійно вивчив но­ву філософію (Бекона, Декарта та ін.), природознавство, медици­ну. Працював викладачем грецької мови і літератури в універси­теті, пізніше був вихователем сина, а потім внука відомого полі­тичного діяча графа Шефстбері, багато подорожував, довго жив у Франції, де познайомився з ідеями Монтеня. В час розгулу абсо­лютистської реакції (1683) Джон Локк емігрував разом з своїм патроном, графом Шефтсбері до Голландії, повернувся до Англії після революції 1688 року. ___

У філософській праці "Досвід про людський розум" (1690) Дж.Локк всебічно об­ґрунтував, слідом за Беконом, вчення сенсуалізму про похо­дження знань і ідей із чуттє­вого досвіду. Свою основну педагогічну працю "Думки про ^виховання" (1693) Дж.Локк присвятив питанням сімейного виховання "джент­льмена". Його книга була ад­ресована імущим класам. Мо­лода англійська буржуазія проклала шлях в заокеанські країни. Життя в необжитих місцях у тяжких і незвичай­них кліматичних умовах

вимагали від людей фізичної загартованості, моральної стійкості і наукових знань. Тому метою виховання, на думку Дж.Локка, є підготовка "джентльмена", який уміє створювати здоровий дух у здоровому тілі та уміє поводити себе в товаристві.

Звичайно, основним у вихованні джентльмена Дж. Локк вва­жав зміцнення його здоров'я, оскільки він, у разі потреби, буде захищати рідну Англію. В основу фізичного виховання він вклю­чав афінську систему фізичних вправ, прогулянки, фізичну пра­цю на свіжому повітрі.

Закони моралі, на думку Дж.Локка, визначаються особистими інтересами індивіда, і все, що дає особисту користь, є моральним. Головне завдання він бачив у дисциплінуванні характеру; треба з дитинства навчати людину керувати своєю поведінкою і вчинка­ми, уміти відмовлятись від своїх бажань, навчити її діяти всупе­реч власним бажанням виробити в дитини дисципліну духу, що виховується обмеженням (не потурати їй, а рішуче припиняти примхи).

Освіту Дж.Локк ставив на другий план, вважаючи фізичне і моральне виховання більш важливим завданням. Більша частина знань, що їх дають в європейських школах, така, що "джентль­мен" без них може обійтись, стверджував Дж.Локк.

Творчі завдання і реферати

1. Західноєвропейські виховні системи ХУІІ-ХУІІІ ст.: порів­няльний аналіз.

2. Принцип природовідповідності Коменського і сучасність.

3. Виховні ідеї Локка І завдання виховання в Україні (у сього­денні).

4. "Вільне виховання" Ж.-Ж. Руссо як засіб утвердження від­повідальності дітей.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. У чому полягає розвиток принципу Коменського (природо­відповідності виховання) Ж.-Ж. Руссо?

2. Досвід яких шкіл взятий за основу Коменським при обгрун­туванні класно-урочної системи навчання?

3. Яка з вікової періодизації особистості (Коменського чи Руссо) є більш науково обґрунтованою?

4. Покажіть паралелі між системою виховання Локка і сучас­ною американською системою.

Тест

1. Основою пізнання і навчання Коменського є: а) розум; б) чуттєвий досвід; в) праця; г) практична діяльність.

2 Форма навчання Коменського, яка є неперевершеною до сьогодення: а) праця; б) урок; в) екскурсія; г) гра.

3 Поняття "золоте правило дидактики" Коменського це прин­цип:

а) систематичності; б) послідовності; в) наочності; г) до­ступності. ^

4. Всі людські істоти (за Коменським) найкраще піддаються вправлянню у: а) юності; б) отроцтві; в) зрілості; г) ніжному віці.

5. Школа без дисципліни, за Коменським, однаково, що:

а) робота без радощів; б) млин без води; в) корабель без па­русу; г) дитина без матері.

6. Коменський порівняв вчителя з: а) місяцем; в) вогнем; б) водою; г) сонцем.

7. Основним засобом виховання Ж.-Ж. Руссо є: а) навчання;

б) праця; в) природа; г) вправи.

8. Першою у світі дитячою енциклопедією можна вважати: а) " Будинок радощів"; б) "Дитячий світ"; в) "Гаргантюа і Панта-грюель "; г) "Видимий світ у малюнках ".

9. Ідею "вільного виховання" вперше обґрунтував: а) Я. Ко­менський; б) Ж.-Ж. Руссо; в) В. да Фельтре; г)Д. Локк.

10. Взаємодію між віковою періодизацією і системою шкіль­ництва вперше обґрунтував: а) М Ф. КвІнтіліан; б) Ж.-Ж. Руссо;

в) Д. Дідро; г) Я. Коменський.

ТЕМА IV

КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Еклектика, арифметичний ящик, просвітництво, філантропіс-ти, асесори, неогуманізм, утраквізм, психологізація навчання, реали, педагогічний такт, натуралістичний, емпіричний, історич­ний інтерес, асоціація, всесвітня асоціація, соцієтарне суспільст­во, фаланстер. Новий інститут, Нова гармонія.

ДИДАКТИКА Ф. ДІСТЕРВЕГА

Фрідріх-Адольф-Вільгельм Дістервег (1790-1866) народи­вся в місті Зігені (Німеччина) в сім'ї чиновника-юриста. Вчив­ся в середній латинській школі, де панував дух муштри і зу­бріння. У 1808 році вступив до Герборнського університету, потім вчився в Тюбінгенському університеті, який закінчив у 1811 році, здобувши вчений ступінь доктора філософських наук. У студентські роки захо­плювався не лише філософією, а й історією, математикою. За­кінчивши університет, працю­вав викладачем фізики і

математики в середніх школах Франкфурта-на-Майні і Ельбер-фельда. У 1820 році прусський уряд в Мерсі, біля Дюссельдорфа відкрив учительську семінарію, поставивши на чолі цієї установи Дістервега. Він викладає там математику, педагогіку, німецьку мову, працює вчителем дослідних початкових шкіл при семінарії,

створює курси для удосконалення учителів і видає цікавий жур­нал "Рейнські листки для виховання і навчання". Дістервег реда­гував його сорок років і помістив в ньому понад 400 статей.

З 1832 році він керував Берлінською учительською семінарі­єю, яку перетворив у центр учительської освіти. В цей час він підготував 20 підручників для народної школи і кілька методич­них керівництв. В 1835 році вийшла його двотомна праця "Керів­ництво до освіти німецьких учителів" (1 том був присвячений загальним питанням дидактики, 2 містив методики викладання окремих предметів). Книга набула широкої популярності. В 1832-1841 рр. він створив у Берліні 4 учительських товариства, а в 1848 році був обраний головою "Загальної німецької вчитель­ської спілки". Того ж року разом з прогресивними депутатами прусських національних зборів підписав "Записку 23", в якій за­суджував конфесійні школи і ставив вимоги створення єдиної школи для всіх дітей-націй. У 1847 році Дістервег був усунутий з посади директора семінарії за таке вільнодумство, а в 1850 р. зві­льнений у відставку, але він не припиняв літературно-педагогічної і громадської діяльності, видав журнал "Педагогіч­ний щорічник".

У 1854 році були видані реакційні "Правила про викладання в учительській семінарії і в початковій школГ\ які відкинули шко­лу далеко назад. Дістервег вів боротьбу проти них у пресі, в па­латі депутатів, куди був вибраний учительством в 1858 році.

Боротьба Дістервега проти "Правил" мала великий вплив на учительство і громадську думку. Дістервег продовжував свою діяльність до кінця свого життя, він помер у 1866 році.

Метою виховання Дістервег вважав підготовку гуманних і свідомих людей. Виховання любові до всього людства і до свого народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і молоді. Основними принципами виховання Дістервег вва­жав: природовІповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Під природовідповідністю він розумів здійснення виховання від­повідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її віко­ві та психологічні особливості. Як і Песталоцці, Дістервег вва­жав, що людина має природні задатки, яким характерне прагнен­ня до розвитку. Завдання виховання - збудити задатки, щоб вони могли самодіяльне розвиватись.

Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб у процесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу,

місця та розвитку культури, передавати молодому поколінню досяг­нення культури даної історичної епохи.

Самодіяльність, під якою Дістервег розумів активність, ініці­ативу, вважав важливою рисою особистості. В розвитку дитячої самодіяльності він бачив і кінцеву мету і неодмінну умову всякої освіти. А положення про те, що "розум наповнити нічим не мож­на. Він повинен самодіяльне все охопити, засвоїти і переробити", є актуальним і в наші дні.

Найголовніша мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління "самодіяльність в служінні істині, красоті і добру".

Головне завдання навчання, за Дістервегом, збуджувати пі­знавальні нахили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і пошуках істини. Виховувати означає збуджувати розумову акти­вність учнів - таке головне положення його дидактики розвиваю­чого навчання, що лежить в основі цілої системи дидактичних правил. Він був прихильником розвивального і виховального навчання. Ці засади сформульовані ним у 33 правилах ("від бли­зького до далекого", "від простого до складного", "від більш лег­кого до більш тяжкого", "від відомого до невідомого"). Цим пра­вилам, сформульованим Коменським, Дістервег дає психологічне обґрунтування і застерігає вчителів від їх формального викорис­тання. Неодмінною умовою успішного засвоєння навчального матеріалу він вважає доступність його для учнів. "Нічого не учи передчасно". А щоб знання були міцними, Дістервег радить учи­телю турбуватись про те, щоб учні не забували вивченого матері­алу: "Учити й забувати - означає руйнувати пам'ять". Він вима­гав, щоб учителі боролись за високу культуру мови.

Говорячи про необхідність розумової активності учнів у про­цесі навчання, Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у ко­жного учня глибоке переконання в тому, що ніхто інший не може за нього думати, що він повинен сам всього досягти. Прагнення осмислити матеріал повинно стати внутрішньою потребою учнів. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це - стрижень всієї книги Дістервега "Керівництво до освіти німецьких учителів".

Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені його: ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяль­ність пов'язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самоді­яльності (творчості).

Серед методів навчання він реалізовував ті, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, евристичний спосіб викладання, не повідомлення учням нових знань, а споча­тку підведення їх до них в процесі ясивої бесіди. Для середньої і вищої школи перед слухачами відтворюється в головних рисах процес дослідження, показується, як, яким шляхом наука прийш­ла до певних положень. Таким чином наука подається не прямо в своїх сучасних результатах, а як "живий процес мислення". Ус­пішне навчання, підкреслював Дістервег, носить виховуючий ха­рактер.

Загалом вся педагогіка Дістервега спрямована на піднесення морального рівня, загальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів. За цим вченим, священний обов'язок кожного вчителя - це постійна праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продовжує працю­вати над своєю освітою.

Творчі завдання і реферати

1. Теорія і методика початкового навчання Й. Песталоцці.

2. Порівняльний аналіз змісту і методики навчання И.Песталоцці, А.Дістервега, Й.Гербарта.

3. Ідея поєднання навчання з працею Р. Оуена.

4. Основні етапи навчального процесу (Й.ДІстервега і сучас­ної дидактики).

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Як розуміють релігію И.Песталоцці у сучасній педагогіці?

2. Чи простежується зв'язок між Ідеєю гармонійного вихо­вання И.Песталоцці і сучасним завданням виховання школярів?

3. У чому є зв'язок між метою виховання Й.ДІстервега і та­кою в Україні?

4. Обгрунтуйте сутність авторитаризму виховання у Й.Гербарта.

12Следующая ⇒

Поделиться:

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология