Іменник- складнопідр. Речення

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 13Следующая ⇒

Додаток як другорядний член речення. Типи і способи вираження.

На відміну від головних (реченнєвотвірних), другорядні члени речення виконують поширювальну функцію. Основним критерієм виділення і диференціації другорядних членів речення, як і головних, виступає їхнє граматичне значення, тобто семантико-синтаксичні відношення, в які вони вступають з поширюваними компонентами — головними чи іншими другорядними членами.

Додатком називається другорядний член речення, що позначає предмет (об'єкт), на який спрямовані або якого стосуються дія, процес, стан чи ознака. У ширшому витлумаченні додаток має такі диференційні семантичні і формальні ознаки: а) виражає об'єктні семантико-синтаксичні відношення (об'єктне значення), тобто позначає предмет, на який спрямовано (прямо чи опосередковано) дію, процес, стан, ознаку; б) входить у формально-синтаксичну структуру простого речення як його другорядний член; в) у типових випадках виражається іменником (у непрямих відмінках) або його еквівалентами; г) у типовому вияві стоїть після опорного слова; д) поєднується з опорним словом підрядним зв'язком — керуванням; є) не виявляє позиційної закріпленості при актуальному членуванні речення (може входити до складу як реми, так і теми або самостійно виражати їх); є) співвідноситься з позицією об'єкта в семантико-синтаксичній структурі речення, хоча й виходить поза її межі, охоплюючи також позиції адресата, суб'єкта, знаряддя й засобу тощо.

З формального боку в сучасній українській літературній мові розрізняється два різновиди додатка – прямий і непрямий. Показником їх вияву є насамперед специфіка керування в підрядному словосполученні з об’єктними відношеннями.

Додаток може позначати:

1) об’єкт: а ) переходу дії: Дівчина вчить вірш; б) почуття, думки, мовлення, мислення, бажання: відчувати сором, сподіватися успіху; в) якості чи властивості: повне зоряних багатств; г) володіння, передачі і присвоєння: Мати продавала квас;

2) суб’єкт стану: Софійку аж тіпало від образи та злості;

3) адресат дії: подарувати матері, віддати товаришеві, повернути сусідові.

Прямий додаток. Прямим називається додаток, що означає предмет, на який безпосередньо переходить дія: Важко їй слухати ці суворі слова. Прямий додаток завжди реалізується тільки при перехідному дієслові у формі Зн.в. Прямий додаток може означати об’єкт: 1) фізичної дії: перекопати город, обстругувати дошку; 2) сприйняття: побачити дівчину; 3) почуття: відчути тепло; 4) мислення: уявляти перспективу.

При дієсловах руху прямий додаток може означати просторовий об’єкт: проїхати степ, пролетіти море, пропливти океан.

Прямий додаток виражається: 1) іменником, займенником, словами інших частин мови, вжитими в ролі іменників, у Зн.в. без прийменника, а також сполученням кількісного числівника чи іменника з кількісним значенням у Зн.в. з іменником у род. або Н.в.. 2) іменником, займенником, субстантивованим словом у Р.в. без прийменника: а) якщо при дієслові-присудку є заперечна частка не; б) коли дія переходить не на весь предмет, а лише на якусь його частину; в) якщо паралельна форма Зн.в. можлива: Оля купила олівця і Оля купила олівець; г) якщо іменник позначає назву істоти і залежить від головного члена безособового речення.

Непрямий додаток. Залежачи від неперехідного дієслова, цей додаток означає об’єкт, який тільки певною мірою причетний до дії: диригувати оркестром, командувати взводом. Визначальним для непрямого додатка є вираження його формами непрямих відмінків, крім знахідного. Розрізняється два різновиди непрямого додатка: прийменниковий та безприйменниковий.

Безприйменниковий непрямий додаток. Може виражатися: 1) Р.в.: домогтися успіху; 2) Д.в.: вторити товаришеві, кланятися матері; 3) Ор.в.: оволодіти наукою, керувати школою.

Семантично безприйменниковий непрямий додаток може виражати:

1) знаряддя дії: рубати сокирою, різати пилкою;

2) міру місткості: діжка меду, ложка цукру;

3) об’єкт: а) зіставлення: вищий батька; б) навчання: навчатися співу;

в) уникнення: Вона боялась Підпари; г) міри наявності: вистачати волі ґ) наділення: нагородити медаллю, оснащувати озброєнням; д) вживання: харчуватися продуктами; е) обміну: обмінюватися телеграмами, перекидатися м’ячем

4) діючий предмет: небо вкрилося хмарами;

6) суб’єкт дії, стану: не віриться мені;

7) особу чи предмет, на яких спрямоване почуття: зрадів другові;

8) адресата дії: Організація доручила Валентинові скласти радіоприймач.

Прийменниковий непрямий додаток. Непрямий додаток за своїм семантичним спрямуванням може позначати:

1) об’єкт: а) ставлення, піклування: З якою пристрастю він сперечався про діло кровне – про літературу!; б) розумової діяльності: Ніби несе велика вода до водоспаду, мені годі думати про врятування; в) чуттєвого сприйняття: Правда, смішно вірити й любить, Правда смішно з квітів милуватись; г) дотику: Спираюсь на плече товариша, і поволі стає краще;

ґ) досягнення: Ми йдем, ми дійдем до мети; д) доповнення: Я приєднуюсь до них і додаю голоса до їхньої пісні; е) спрямування: До неї засміялася русява голівка з мигдалевими очима і кучерями; є) висміювання: Хвиля вже далеко ллється і над лозами глузує; ж) праці, мислення: Ох, мав він над чим думати.;

2) соціативність: З ними, з цими людьми він уже пройшов сотні кілометрів.

Інфінітивний додаток. Це додаток, виражений неозначеною формою дієслова. Виділяється кілька груп дієслів, з якими поєднується додаток у формі інфінітива. Це дієслова, що означають:

1) бажання, прагнення суб’єкта виконати дію: хотіти, прагнути, братися, збиратися, готуватися, силкуватися, відважитися. 2) домовленість, зобов’язання, намір виконати дію: погодитися, домовитися, обіцяти, поклястися, загрожувати, думати, сподіватися, мріяти. 3) сприяння або перешкоду у виконанні дії: дозволити, допомогти, дати, заборонити, навчити. 4) небажання виконати дію або уникнення дії: відмовлятися, боятися, соромитися, ухилятися, уникати, лінуватися.

Типи лінгвістичних словників і проблеми сучасної лексикографії

Лексикографія — це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів.

Словник — це перелік слів або інших мовних одиниць, розташованих у певній послідовності.

Усі словники, незалежно від різновиду, містять у заголовку словникової статті слово (або словосполучення), яке називається реєстровим.

Принципи розташування словникових одиниць і характер інформації про них безпосередньо зумовлені типом і призначенням відповідної лексикографічної праці.

Словники, залежно від виконуваних ними практичних функцій можуть спиратись на такі принципи побудови словникової статті: алфавітний, частотний та смисловий.

1. Алфавітний Більшість словників мають пряме алфавітне розташування статей. У зворотних (інверсійних) словниках лексичні одиниці розташовані в алфавітному порядку за їхніми кінцевими літерами. Такі словники групують слова за морфемами — закінченнями» суфікса-лі, коренями, префіксами тощо.

2. Для структурування частотних словників пріоритетним е статистика вживання слів: вони розташовуються за спадом частотності. Такі словники корисні для швидкого та ефективного оволодіння іноземною мовою, наприклад: Частотний словник сучасної української художньої прози у 2 томах (К., 1981).

3. Смислове розміщення лексичних одиниць мають словники, які часто називають тезаурусами. У них слова розташовані не за формальним показником, а за семантичним: відповідно до спільності тематики.

Залежно від адресата словники поділяють на: академічні — це словники для фахівців, де інформація подана ґрунтовно, детально; та навчальні — зорієнтовані на навчальні (інформативні) потреби користувачів.

За функціональним призначенням усі словники поділяються на дві великі групи — енциклопедичні і лінгвістичні.

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов'язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках зовсім не мають місця слова таких граматичних категорій, як займенники, вигуки, сполучники, частки; прислівники, дієслова та прикметники подаються у цих словниках лише тоді, коли вони термінологізувались, тобто вживаються для точного вираження спеціальних понять і означення спеціальних предметів. Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні (тритомний «Український радянський енциклопедичний словник», 1986—1987 рр.) і галузеві, або спеціальні («Українська літературна енциклопедія», Т.1, 1988 р.).

Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об'єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови і т. д. Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні (перекладні).

Багатомовні лінгвістичні словники подають переклади слів та фразеологізмів з однієї мови на іншу. Вони активно використовуються переважно для опанування іноземної мови.

Найпоширенішими є двомовні, які у свою чергу поділяються на українсько-іншомовні та іншомовно-українські. Вони подають лексичні або фразеологічні відповідники різних мов з урахуванням семантичної структури того слова, яке перекладається (однозначне чи багатозначне), а також — особливостей функціонування слів та словосполучень у кожній мові.

Серед перекладних словників варто назвати: академічний шеститомний “Українськоросійський словник” (К., 1953—1963), “Польсько-український, українсько-польський словник", 100 000 слів і словосполучень укладачів А. Малецької та 3. Ландов-ські (К., 2004), “Чесько-український словник” у 2 томах В. Русанівського (К., 1988—1989), “Великий англо-український словник” 112 000 слів та словосполучень, упорядник — М. Зубков (Харків, 2006) та багато інших.

Існують також різноманітні перекладні словники змішаного типу, які тлумачать лише певний тип або клас лексики. Наприклад: Кочерган “Словник російсько-українських міжмовних омонімів“ тощо.

Серед одномовних словників найважливішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні («Словник української мови», Т 1-11, 1970—1980).

Словник історичний — один з різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи за даними писемних пам'яток, з'ясовується їх значення, наводяться ілюстрації («Словник староукраїнської мови XIV—XVст.», Т 1-2, 1977—1978).

У словниках мови окремих письменників зареєстровано слова, які використав митець у своїх творах; наведено значення кожної окремої лексеми; зафіксовано всі граматичні форми цього слова, а також — кількість та контекст його вживання. Така інформація дуже важлива для визначення елементів, які домінують у словниковому запасі письменника, тим самим формуючи його ідіостиль. Кожна стаття проілюстрована прикладами, які розкривають особливості індивідуального слововживання у художньому мовленні. В українській лексикографічній практиці таких словників небагато: “Лексика “Енеїди" І.П. Котляревського: Покажчик слововживання” В.Ващенко (Харків, 1955), “Словник мови Т. Шевченка” у 2 томах, Словник мови творів Г. Квітки Основ'яненка” у 3 томах (Харків, 1978—1979).

Словник етимологічний — лексикографічна праця, в якій з'ясовується походження слова: розкривається первісне значення, реконструюється найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське («Етимологічний словник української мови» у 7 томах).

Словник іншомовних слів — словник, у якому розкривається значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного складу рідної мови, і вказується, з якої мови вони засвоєні («Словник іншомовних слів», Довіра, 2000).

Словники неологізмів об’єднують слова, що нещодавно з’явилися в мові, тому належать до пасивного складу. Цей шар лексики дуже активно змінюється, через те і словники такого типу дуже швидко стають неактуальними. Мабуть, цим і зумовлена їхня майже цілковита відсутність в українській “паперовій” лексикографії (“Нове в українській лексиці: Словник-довідник” Д. Мазурик — Л., 2002), проте є кілька онлайн проектів, де пропонується фіксувати нові слова української лексики.

Словники правильності мови. Такі словники мають довідковий характер і містять найскладніші в уживанні слова та словосполучення. В них пояснюється написання й вимова лексем, словотворення, лаються граматична і стилістична характеристики, наводяться приклади можливої їх сполучуваності та керування.

Словник орфографічний — словник, який подає перелік слів у їх нормативному написанні.

Словник орфоепічний — служить довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу.

Підвидом орфоепічних є акцентологічні словники: “Словник наголосів української літературної мови" М. Погрібного (К., 1973). “Словник наголосів" С. Головащука (К., 2003) — містить понад 20 000 слів.

До підвиду граматичних словників правильності мови можна зарахувати словники труднощів, які подають складні випадки написання, вимови, наголошення слів, а також особливості слововживання, вибору граматичних форм.

Ономастичні словники служать для фіксації лексики, яка становить власні назви.

Фразеологічні словники вміщують цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.). У цих словниках пояснюється значення стійкого сполучення слів, особливості вживання, походження, можливості варіювання у мовленні.

Граматичні словники (словотвірні та морфемні). У цих словниках слова членуються на морфеми, визначаються твірна основа та словотвірний афікс, за допомогою якого утворене слово.

Словники окремих лексичних груп. Словники синонімів, антонімів, омонімів та паронімів розкривають смислові і стилістичні зв’язки між словами, а також притаманні словам певних груп і рядів своєрідні значення і відтінки значень.

Словник синонімів — у ньому подані ряди синонімів, що групуються навколо стрижневих слів, розташованих в алфавітному порядку.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США