Перекладна література та перші педагогічні пам'ятки київської Русі

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 24Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Процес освоєння нашими предками здобутків античних, бол­гарських, візантійських авторів розпочався уже в ІХст. У Х ст., після створення Кирилом і Мефодієм слов'янської азбуки, на Ру­сі поширюється перекладна література. Наприклад, грамоту ви­кладали за твором відомого візантійського вченого і богослова Іоаїїна Дамаскіна (VIII ст.). На Русі був також відомий трактат Георгія Хіровоска "О образех'\ створений у Візантії у УШ-ІХ ст., що ввійшов потім у склад "Ізборніка" 1073 р. Відомим твором риторичного мистецтва було "Слово" Іоанна Златоуста (347-407) - візантійського оратора. Вислови Іоанна Златоуста користувалися великою популярністю, вони входили до складу "Ізборників'¹' 1073 та 1076 рр., збірників "Златоструй", "Ізмарагд", "Златоуст". Невдовзі, вже у XI ст., з'являються ори­гінальні твори києворуських авторів. Так, у 1051 р. київським митрополитом їларІоном був написаний перший з таких творів -"Слово про закон і благодать". "Слово¹'¹ складається з трьох час­тин, які винесені в розширений заголовок: співставлення закону і благодаті, опису поширення християнства на Русі та похвали Во­лодимиру Ярославичу і його сину Ярославу. Як виразник передо­вих поглядів, Ьіаріон не підтримав візантійської ідеї виховання в дусі аскетизму, а захищав принцип активної діяльності у форму­ванні особистості. Він наполягає на пильному догляді за немов­лятами, покаранні за грубе ставлення до матері, що дає підстави вважати його засновником вітчизняної дошкільної педагогіки.

"Ізборнік" 1073 р. - збірник статей різних авторів, що дозво­ляв читачам отримати відповіді на різні питання старо- та ново-заповітної історії, філософії, поетики, догматики та деяких нау­ково-природничих уявлень Середньовіччя. Протографом "Ізбор­ніка", як відомо, була книга, замовлена болгарським царем Симе-оном. Київську копію, імовірно, замовив Ізяслав Ярославович. Ця книга великого формату, вона написана на пергаменті гарним уставним письмом. Текст прикрашено кольоровими заставками.

Хоч "Ізборнік" переписано з болгарського оригіналу, в ньому трапляються східнослов'янізми та окремі слова з повноголоссям. Місце написання "Ізборніка" та його датування не викликає жод­ного сумніву - це Київ і 1073 р., що підтверджується припискою писаря Іоанна наприкінці книги, присвяченою Святославові. По­чинається вона висловом про користь книжного читання ченця, "калугера": "Добро єсть братие почитанье книжное...".

Значне місце в "Ізборніку" посідають Афанасієві відповіді, Стословець, Премудрість Ісусова, Сина Сірахова тощо. Упоряд­кував твір київський книжник Іоан (Грішний). Він був не просто писарем, а редактором-упорядником, який намагався полегшити читачам розуміння складних філософських понять. "Ізборнік" -пам'ятка східнослов'янського ізводу/його лексика насичена схі-днослов'янізмами. Частину творів книги перекладено безпосере­дньо з грецьких оригіналів, проте деякі тексти взято з місцевих перекладів "Ізборніка" 1073 р. Наприкінці книги поставлено дату написання. Особливо підкреслюється, що це відбулося за Святослава, князя Руської землі.

У книзі сформульовано державну концепцію виховання у фе­одальному суспільстві, що знайшла відображення у настановах дітям Ксенофонта і Феодори (грецький царедворець V ст. і його дружина).

Збірник під назвою "Пчела" складається не з окремих творів, а з афоризмів, висловів із Святого Письма, отців церкви або ста­родавніх філософів Сократа, Платона, Аристотеля.

У XII столітті, незважаючи на період феодальної роздробле­ності і втрату частини свого політичного впливу, Київ залишався центром київської писемної школи, в осередках якої - Печорсь­кому і Видубицькому монастирях та Софійському соборі - виру­вало культурне життя. До Видубицького монастиря, що був "вот-чим", тобто родовим, Мономаховичів, якоюсь мірою можна від­нести і твори Володимира Мономаха - "Повчання дітям" та "Лист до Олега Святославича". "Повчання дітям^, назване Во­лодимиром Мономахом "граматицею", написане в 1117 р., коли князь уже кілька років "сидів" на великокнязівському столі в Ки­єві. Твір, вірніше його текст, зберігся у "Повісті минулих літ" 1096 р.

Мономах у творі зобразив Ідеальний образ князя, що піклу­ється про свою державу та народ. Велике значення він надавав навчанню, підкреслюючи, що все життя необхідно вчитися, а хто цього не робить, той позбудеться і того, що знає. Наприклад, він вказує на свого батька Всеволода, який володів п'ятьма інозем­ними мовами. У сімейних стосунках він радить любити свою дружину, але не давати їй влади над собою. Мономах засуджує пияцтво та неправду. Як представник християнського гуманізму, він дотримується правила: "винний чи невинний - не вбивайте". Чимало місця у творі Мономаха займає автобіографічний опис військових походів і князівських полювань.

Особливе значення для нас у "ПовчаннГ Мономаха має його вислів про необхідність і користь навчання. Він з повагою ста­виться до вивчення іноземних мов, вважаючи це великим досяг­ненням.

Володимир Мономах боровся проти роздробленості країни і

СТОЯВ ЧЯ ЇЇ ГЛТТІСТТ” ТТІ ПОГЛЯДИ ВІН ЇТЯМЯГЯВГ.Я ГГЙПР'ЛЯТІТ Г.ВҐЦМ ТТІ-

тям, уперше обґрунтувавши необхідність зв'язку освіти з потре­бами життя особистості та ЇЇ діяльністю. При цьому особлива увага зверталася на необхідність виховання у дітей ініціативи та працелюбності. Він обгрунтував думку про те, що праця є основ­ним засобом запобігання лінощам у дітей. Значне місце у творі відведено ролі прикладу старших у вихованні, особливо батьків. У повчаннях Володимир Мономах розглядає правила та норми поведінки: любов до Батьківщини, гуманне ставлення до людей, правдивість і чесність. Загалом "Повчання" є визначною пам'яткою давньоруської педагогічної думки XII ст. Володимир Мономах обґрунтував необхідність практичних завдань, що ви­значаються повсякденним життям.

Очевидно, за часів князювання Мономаха у Київській Русі вперше зявляються громадські форми опіки над дітьми - сирота­ми. Першими було усиновлення бездітними родинами сиріт за рішенням церковної ради певної населеного пункту. Другою вар­то вважати організацію невеликих сиротинців (божедомок) на 8-1-0 дітей при окремих церквах.

Прогресивне значення цього твору полягає в тому, що Моно­мах вперше обґрунтував необхідність переходу від релігійного виховання до практичних завдань, що визначаються повсякден­ним життям.

Історичне значення педагогічної спадщини Київської Русі, досягнень педагогічної думки, здобутків народної педагогіки по­лягає в тому, що вони створили основу для подальшого розвитку школи і педагогіки українського, російського і білоруського на­роду.

Творчі завдання і реферати

1. Соціокультурні чинники виникнення освіти у Київській Ру­

сі.

2. Порівняльний аналіз Західноєвропейської освіти та освіти Київської Русі (поч. XI ст.).

3. Традиційна система виховання дітей у Київській Русі (IX-Х ст.).

4. Система світської і духовної освіти у Київській Русі (Х-ХІІ ст.)

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. У чому, на Вашу думку, полягає обмеженість освіти у най­поширеніших школах Київської Русі?

2. Доведіть, чому двірцева школа Київської Русі була найпре-стижнішим закладом Європи?

3. У чому полягає анахронізм у навчанні цифрам (лічбі) у Ки­ївській Русі?

4. Доведіть, чому Духовна академія (Києво-Печерська Лавра) в XII ст. забезпечувала вищу гуманітарну освіту молоді?

Тест

1. Школа "книжного навчання" Київської Русі мала статус: • а) елементарної школи; б) школи підвищеного рівня; в) серед­ньої школи.

2. Майстри грамоти - це:

а) вчителі, що працювали в двірцевих школах; б) ремісники, що займалися навчанням грамоти як основним ремеслом; в) чен­ці, що займалися місіонерською діяльністю і разом з тим навча­ли паству грамоти.

3. Засновником вітчизняної педагогіки вважається:

а) Іоанн Грішний; б) Митрополит їларіон; в) Володимир Мо­номах.

4. Абак - це: а) дошка для письма; б) інструмент, яким пи­сали за часів Київської Русі; в) давня рахівниця.

5. Основною формою навчання у Київській Русі була:

а) групова; б) класно-урочна; в) індивідуальна.

ТЕМА IX

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности