Мова- суспільне явище. Функції мови.

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 3Следующая ⇒

Мова- суспільне явище. Функції мови.

Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов”язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо видбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:

1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві.

2. Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.

3.М ислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.

4. Гносеологічна, тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

5 .Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.

6. Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

7. Естетична ф-ція. Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.

8. Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.

9. Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.

10. Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.

Укр. літературна мова і мова професійного спрямування.

Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, побут людей.

Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами. Вона за своїм походженням зв”язана з місцевими діалектами, бо виникла на їх основі. Літ. мова і місцеві діалекти завжди перебувають у взаємозв”язку, вона безперервно збагачується за рахунок народних говорів. Літ. мова впливає на місцеві говори і сприяє їхньому зближенню із загальнонародною національною мовою.

Укр. літ. мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою національної культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Багато відомих людей відзначали велич і красу укр.мови. В.Сухомлинський так характеризує укр. мову: “Надзвичайна мова наша є таєм=ицею. В ній всі тони і відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших.. Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупне, зернисто, як самі перла”.

Укр. літ. мова постійно розвивається і збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон- досконалу літ. мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

3. Поняття “національна мова”, “державна мова”.

Усна і писемна форми укр літ мови.

Усна форма може обслуговувати виробничі і побутові потреби суспільства. В ній переважає лексика побутового харктеру, використовуются переважно прості речення. Можна виділити кілька типів усного мовлення за сферами його застосування: ділова розмова, засідання, публічний виступ (лекція, помова, бесіда).

Усне мовлення відрізняється від писемного такими чинниками:

- усному мовленню властива спонтанність;

-під час усного мовлення мало уваги приділяється формі вислову, особливо з точки зору орфоепії;

-для усного мовлення характерна поширена інформативність, насиченість різнопалновими фактами;

-важливим елементом усної мови є інтонація, від якої залежить зміст вислову. Саме ця ознака є однією з найсуттєвіших рис усного мовлення.

Усне мовлення допускає повтори, які використовуються з тією чи іншою метою. На особливу увагу заслуговує особисте ділове усне мовлення в процесі прийому відвідувачів, спілкування зі своїми колегами. Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Сухомлинський писав:”Щоб правильно розмовляти і писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити укр мову й свою справу”.

Писемне мовлення є основним для ділових людей. Саме через ділову документацію, листування встановлюються певні ділові контакти. Одиницею писемного мовлення є текст різного х-ру. Це може бути стаття, газетний текст, лист чи будь-який документ. Писемне мовлення відрізняється від усного і має такі особливості:

- писемна мова фіксується графічними знаками;

- писемна мова завжди спирається на усне мовлення і є вторинною. Вона завжди фіксує чиюсь висловлену думку і сприймається органами зору;

писемна мова – це форма в основному монологічна;

-писемне мовлення характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики;

-в писемній мові переважає особливий стиль, загальноприйняті структури документів, правила вживання специфічних словосполчень;

-у писемній мові виділяють тексти за сферою спілкування, наприклад: накази, квитанції, накладні тощо.

Укр лексикографія. Типи словників. Їхня характеристика. Специфіка тлумачення економічних термінів у загальномовних і спеціальних словниках.

Лексикографія (від грецьких слів лексикос- той, що відноситься до слова і г рафо – пишу) – це розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників. Від інших книг словник відрізняється специфічною будовою.

Роль і значення словників укр мови у формуванні фахової і мовної компетенції майбутнього професіонала.

Мова- суспільне явище. Функції мови.

Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов”язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо видбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:

1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві.

2. Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.

3.М ислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.

4. Гносеологічна, тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

5 .Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.

6. Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

7. Естетична ф-ція. Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.

8. Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.

9. Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.

10. Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров