Вікова та педагогічна психологія – 15

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 15Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Вікові періодизації: принципи, критерії, зміст, соціальне призначення.

Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого школяра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці.

Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.

Принципи вікової періодизації:

1) історизм: вивчення феномену дитинства на основі знання життя минулих і нинішніх та прогнозування особливостей прийдешніх поколінь (Л.С. Виготський), що дозволяє спроектувати розвиток дитинства, створити систему вікової періодизації, а не вікової класифікації, яка б не змінювалася у будь-яких навчально-виховних умовах;

2) діяльнісний підхід: прояв потенціальних можливостей особистості є неможливим у розвитку без включення їх у процес діяльності (О.М. Леонтьєв); дозволяє визначити, наприклад, стратегію навчального процесу.

До критеріїв вікової періодизації відносять:

1) соціальну ситуацію розвитку як систему ставлення суб'єкта до дійсності, яка відображається в його переживаннях і реалізується в спільній діяльності (Л.С. Виготський);

2) провідну діяльність як феномен, що спричиняє виникнення, перебудову новоутворень і, як правило, займає найбільше часу з-поміж інших видів діяльності та детермінує їх; показник психологічного віку дитини (О.М. Леонтьєв, 1944-1945).

3) Новоутворення

Видами провідної діяльності є:

1) безпосереднє емоційне спілкування (період немовляти);

2) предметно-маніпулятивна діяльність (період 1-3 років);

3) сюжетно-рольова гра (період 3-6 років);

4) навчальна діяльність (молодший шкільний вік);

5) навчальна діяльність як різновид суспільно-корисної праці (середній шкільний вік);

6) динамічна взаємодія інтимно-особистісного спілкування та професійно-навчальної діяльності в інтервалі "середній шкільний вік - старшокласники".

Стабільні періоди є показниками процесів рівноваги, формування започаткованих у кризових періодах новоутворень.

Кризові (перехідні) періоди відзначаються загостренням негативних особливостей як ознак сприятливого становлення особистості. Ще стародавні мислителі, зокрема Гіппократ, відзначали, що в житті людини є перехідні періоди, у яких відбуваються фізіологічні кризи, здатні викликати фізичні та психічні переломи. Будучи переконаними, що повне оновлення речовини тіла відбувається кожні 7 років, вони надавали цій цифрі та кратним їй Числам магічного значення, позначаючи відповідні роки в розвитку як "критичні" або "клімактеричні", яким притаманні небезпечні зміни у фізіології та психології людини.

Психологічний зміст вікових нормативних криз передбачає відповідну стратегію навчально-виховного впливу на особистість:

1) основним предметом уваги повинен бути не негативний симптомокомплекс криз, а позитивні новоутворення, які розгортаються за ним;

2) впливати на їх негативний симптомокомплекс означає розвивати сприятливі психологічні особливості, які є його тіньовою ознакою.

У вікових суб'єктивних (ненормативних) кризах стратегія навчально-виховного впливу має бути протилежною.

1. Перехідні періоди є кризовими періодами. Позиція протиставлення понять "кризовий" і "перехідний" є недоказовою, оскільки виходить із розуміння кризового періоду як сукупності винятково негативних явищ у розвитку: перехід існує, а кризи може і не бути. Однак наявність негативних явищ у симптомокомплексі перехідного періоду - це вторинна його ознака. Головна ознака полягає в тому, що негативна симптоматика, із зростанням якої відбувається зростання позитивної, є тіньовою, зворотною стороною позитивних зрушень, що розгортаються в структурі особистості. Криза перехідного періоду полягає не в існуванні негативних явищ, а в небезпеці упущення в розвитку позитивних психологічних особливостей, які стоять за ними. "Згладжувати" негативні моменти в розвитку - означає розвивати ці психологічні особливості.

2. Позиція безкризовості психічного розвитку також є деклараційною. На сьогодні відсутні експериментальні дослідження, які б її підтверджували. Прихильники "безкризовості" психічного розвитку традиційно апелюють до наукових робіт 60-70-х років XX ст., коли ця проблема тільки осмислювалася.

3. Кризові явища характерні для всього процесу розвитку; що начебто суперечить тлумаченню про тотожність понять "кризовий" і "перехідний". Дійсно, негативні явища властиві будь-якому етапу психічного розвитку. Перехідний період є результатом внутрішньої логіки розвитку за певних умов (сприятливих або несприятливих): йдеться про об'єктивну (нормативну) кризу, яка як наслідок розгортання генної програми характеризується появою якісно нових утворень у психічному розвитку під впливом різних соціальних чинників і обов'язково сприяє проявам негативного і позитивного симптомокомплексів. Суб'єктивна (ненормативна) криза - це наслідок педагогічної занедбаності і стресової для дітей ситуації як результату некомпетентних впливів дорослих. У випадку збігу двох названих криз виникає подвійна криза як особливе загострення суперечностей особистості в різних соціальних системах, акцентуація негативного симптомокомплексу.

Деякі вікові періодизації психічного розвитку в ХІХ-ХХІ ст.:

1. За Л.С. Виготським:

1) криза новонародженості;

2) вік немовляти (2 міс. - 1 р.);

3) криза 1 року;

4) раннє дитинство (1-3 р.); б) криза 3 років;

6) дошкільний вік (3-7 р.);

7) криза 7 років;

8) шкільний вік (8-12 р.);

9) криза 13 років;

10) пубертатний вік (14-18 р.);

11) криза 17 років.

3. За Д.Б. Ельконіним:

1) перший етап: вік немовляти (до 1 р.); раннє дитинство (1-3 р.); молодший і середній дошкільний вік (3-(4-5) р.); старший дошкільний вік (4-(5-6)-7 р.);

2) другий етап: молодший шкільний вік (6-(7-10)-11 р.);

3) третій етап: підлітковий вік (10-(11-13)-14 р.); ранній юнацький вік (13-(14-16)-17 р.).

4. За Б. Ер і к с о н о м:

1) оральна стадія (вік немовляти);'

2) анальна стадія (ранній вік); 9) фалічна стадія (вік гри);

4) перша латентна стадія (шкільний вік);

5) друга латентна стадія (підлітковий вік);

6) молодість;

7) зрілість;

8) старість

За поліщуком

1) пренатальний період (від моменту зачаття до дня народження);

2) криза новонародженості (велика криза);

3) вік немовляти (від дня народження до 1 року):

а) 1 фаза (від дня народження до "комплексу пожвавлення");

б) 2 фаза (від "комплексу пожвавлення" до 1 року);

4) криза 1 року (мала криза);

5) ранній вік (1-3 p.);

6) криза 3 років (велика криза);

7) дошкільний вік (3 р. - вступ до школи);

8) криза 7 років (мала криза);

9) молодший шкільний вік (вступ до школи - 10(11) p.);

10) криза 13 років (велика криза);

11) підлітковий вік (10(11) - 16(17) p.);

12) криза 17 років (мала криза);

13) юнацький вік (17-23 р.)

14) криза 23 років (велика криза);

15) 23 роки - вступ у дорослість.

Психічний розвиток: ознаки, чинники, причини нерівномірності.

Психічний розвиток - це закономірна зміна психічних процесів у часі, що визначається в їх кількісних, якісних і Структурних перетвореннях.

Ознаки психічного розвитку.

1) дискретність (стрибкоподібність, стадійність, перервність), що зумовлюється кількісними та якісними змінами;

2) незворотність змін, їх детермінованість;

3) наявність прогресивних і регресивних змін;

4) компенсаторність і пластичність змін, їх закономірність;

5) поступальна спрямованість;

6) системність пізнавальної діяльності;

7) формування комплексного ставлення до дійсності й до себе;

8) оволодіння системою різноманітних практичних і розумових дій, які забезпечують можливість продуктивної діяльності;

9) інтегрованість;

10) прагнення особистості до саморозвитку.

Чинники розвитку. Принцип психічного розвитку в діяльності.

Розрізняють такі чинники: біологічні, соціальні, активність особистості, навчання і виховання.

1. Біологічні чинники розвитку.

1) чим більше виявлені біологічні передумови, тим значнішим буде їх вплив у рівнозначних ситуаціях;

2) у процесі подальшого розвитку вплив спадкових чинників стає дедалі більш непрямим, а результати - варіативними;

3) чим складніші новоутворення, тим більшого значення в їх розвитку набувають вроджені передумови;

4) у процесі розвитку вроджені передумови є мінливими;

5) біологічні передумови визначають народження дитини з притаманними їй людськими особливостями;

6) біологічні передумови не зумовлюють остаточного розвитку психіки, а лише її природну основу.

Генна програма визначає ознаки організму з допомогою низки процесів, які можуть залежати від його хросомного апарату та від зовнішніх умов:

1) особливості будови нервової системи;

2) фізичні властивості, що є спільними для людей (прямоходіння, рука як орган пізнання тощо);

3) анатомо-фізіологічні властивості (задатки), на основі яких формуються і розвиваються людські якості.

Задатки визначають тип нервової системи (темперамент), пластичність кори головного мозку, чутливість аналізаторів.

Центральна нервова система опосередковує можливі впливи генотипу на становлення психічних особливостей і навпаки - вплив середовища на виявлення генетичної програми розвитку.

Вплив зовнішніх умов (алкоголь, нікотин, антибіотики, кисневе голодування, опромінення, недостатнє харчування, пологові травми тощо) визначає особливості розвитку організму в ембріональному періоді і може негативно вплинути на реалізацію генної програми, яка, у свою чергу, зумовлює особливості динаміки психіки.

2. Соціальні чинники: 1) людське середовище; 2) людина як частина соціуму; 3) людина як частина природи.

Рівневий соціальний вплив:

1) макрорівень: вплив космосу, планети, світу, держави (система освіти, національні традиції навчання і виховання);

2) мезорівень: вторинні групи (шкільне середовище);

3) мікро рівень: первинні групи, наприклад, ровесники, сім'я.

3. Активність особистості (єдність біологічного та соціального чинників) - суб'єктивна детермінанта розвитку (поведінка, спілкування, пізнання, самопізнання, потреби, мотиви, рівень самооцінки, самосвідомості). Має полярні рівні: звичайна активність... -...творча активність.Основою активності є дія (спланована, спорадична; результативна, випадкова).

4. Навчання і виховання - вирішальні чинники психічного розвитку. Актуалізують призначення навчально-виховного процесу як життєвого пізнавального феномену. Позиція заперечення цих чинників призводить до формулювання очевидного абсурду: навіщо тоді навчати і виховувати особистість? Причини нерівномірності психічного розвитку: 1) різнопланова взаємодія чинників розвитку; 2) сенсорні дефекти, хвороби; 3) педагогічна занедбаність; 4) сімейний мікроклімат, який зумовлюється типом сім'ї, стилем її внутрішніх і зовнішніх стосунків;

5) особливості спілкування дорослих на різних вікових етапах розвитку дитини; 6) перебіг кризових і сенситивних періодів тощо;7) ставлення дорослих і дітей до навколишньої дійсності (споживацьке, споглядальне, творче тощо); 8) національні традиції навчання і виховання; 9) ставлення дорослих до дітей (авторитарне, партнерське тощо);

10) загальний рівень суспільної психологічної культури, який сьогодні залишається досить низьким.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности