Неолітична революція, передумови виникнення цивілізації. Назвіть ранні цивілізації Сходу.

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 6Следующая ⇒

Неолітична революція, передумови виникнення цивілізації. Назвіть ранні цивілізації Сходу.

Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва,землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності. У Х-ІХ тис. до н.е. почався перехід до якісно нового етапу в розвитку кам'яного віку, що дістав назву неоліту — нового кам'яного віку. Неоліт характеризується, насамперед, значним удосконаленням техніки обробки каменю. Завдяки цій обставині було створено нові спеціалізовані й високопродуктивні види кам'яних знарядь, а також знаряддя з дерева й кісток. Було винайдено технології виробництва тканин і глиняного посуду. З'явилися й удосконалювалися первісні транспортні засоби (сани, лижі, човни). Значно зросла продуктивність праці. У той же час полювання й збиральництво поступово вичерпували свої можливості — їм на зміну прийшли ранньоземлеробські культури. Усі ці та інші пов'язані з ними зміни, включаючи і такий важливий чинник, як нагромадження досвіду й знань, привели до кардинального перевороту в системі матеріального виробництва, що дістав назву неолітичної революції.

Основні передумови виникнення ранньоцивілізаційних систем
виникають унаслідок завершення «неолітичної революції» і полягають
у наступному:
1) перехід до митної осілості, який розпочинається з
освоєнням спеціалізованого рибальства і повною мірою реалізується
в часи утвердження ранньоземлеробсько-тваринницького комплексу за
доби неоліту;
2) пов'язане з цим якісне збільшення (у придатних для ведення
високопродуктивного привласнюючого або відтворюючого господарства
екологічних нішах) приросту, чисельності й густоти населення, що
стимулювало як інтенсифікацію виробничої діяльності, так і
міграцію надлишкового населення з центрів випереджаючого розвитку
на периферію;
3) освоєння і кінцева переорієнтація на відтворюючі форми
господарювання (головно на землеробство), що в більшості випадків
передбачало не лише можливість у перспективі вийти на регулярне
виробництво додаткового продукту, а й створення соціокультурних
норм організації та регулювання нових форм життя за умов осілості,
підвищеного демографічного потенціалу та відтворюючої економіки.

Передумовою формування цивілізації є досягнення значного рівня ефективності у виробництві продуктів харчування, при цьомусільськогосподарське виробництво всюди є економічним базисом цивілізації. Разом з тим розвиток технології, що включає в себе не тільки знаряддя праці та ремесел, а й, що ще більш важливо, управлінських навичок, функціонально прив'язаний до процесів формування цивілізації. Тому виникнення цивілізації може розглядатися як революція в співвідношенні впливу моральних і виробничих факторів.

Ранні цивілізації: Давнє Дворіччя (Месопотамія), Бхарата (Індія), Давньоєгипетська (4-3тис. до НЕ), Шан-інська держава(3-2тис.до НЕ).

2 питання

Дайте визначення «цивілізації», охарактеризуйте «критерії цивілізації».

Цивілізація –самодостатня, автономна соціально-культурна система, що здатна до саморозвитку. Демонструє єдність матеріальної і духовної культури, що склались за тривалий час. Це такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті.

Проте аналітичні критерії, за якими ми відрізняємо цивілізацію від стадії варварства, є соціальними, моральними та інтелектуальними.
. Цивілізація -самодостатня, автономна соціально-культурна система, що здатна до саморозвитку. Демонструє єдність матеріальної і духовної культури, що склались за тривалий час.

Критерії цивілізації:

- Економічні відносини, що засновані на розподілі праці – професійному і соціальному.

- Централізоване виробництво та перерозподіл суспільного продукту, що вилучається правлячим прошарком через податки та організацію робочої сили для суспільних робіт

- Наявність обміну, що контролюється професійним купецтвом або державою

- В політичній структурі домінує прошарок, що зосереджує в своїх руках виконавчі або адміністративні функції і спирається на владу і таким чином формується держава, яка забезпечує систему соціально-класових відносин і єдність території.

- Формування норм законодавства

- Урбанізація

- Одноманітне уявлення про світ єдність світогляду, що забезпечується соціальним інститутом

- Моральний порядок – система норм і правил поведінки

- Виникнення писемності і чисел

- Створення прогностичних наук (астрономія) і точних (математика, геометрія)

- Фіксування міри часу, ваги та простору

Другорядна ознака – диференціація мистецтва

Формування цивілізації супроводжується радикальним перетворенням етичних систем, що призводить до всесторонніх змін у соціальних відносинах.Поряд зі зміною соціальних відносин змінюються і світоглядні принципи. Вже на ранніх етапах розвитку цивілізацій моральний порядок забезпечується самостійним соціальним інститутом, що включає ієрархічний шар священиків, храми, державні культи, соціоморфное розуміння надприродного світу, в якому боги отримують ієрархічну організацію, що відображає підсилюється складність земних соціальних порядків.

4 питання

Формування та структурна основа цивілізацій західного типу

домінування влади, громадянське суспільство, основи демократії, суспільство домінує над державою, свобода, можливість пізнати світ, держава дбає про народ.

6 питання

Періодизація світової історії

I Передісторія:

1) 160 – 200 тис. років до не – 10 тис. років до не

Поява homo sapiens - неолітична революція

2) 10 тис років до не – 3 тис років до н.е

3) Формування передумов ранніх цивілізацій

II Історія окремих цивілізацій

1) 3 – 1 тис років до не

Осьовий час, ранні цивілізації

2) 3 тис до не – XVI ст

III сучасна доба

1) XVI – XVIII

2) Індустріальне суспільство

3) Формування макроцивілізацій

7 питання

Поняття «осьового часу».

Осьови́й ча́с (нім. Achsenzeit) — період появи раціональної філософії та етично орієнтованих релігій в історії людства. Термін, запропонований німецьким філософом Карлом Яперсом ^[1]. Тривав з 800 по 200 рік до Р.Х. Ключовими фігурами періоду були Конфуцій (Стародавній Китай), Будда (Стародавня Індія) та Сократ (Стародавня Греція).

Характеристика

§ Поява світових релігій. Заміна неморальної релігійності сакралізованого космосу релігіями спасіння та визволення людини:

§ буддизм і джайнізм в Індії;

§ зороастризм і юдаїзм на Близькому Сході;

§ Поява раціональної філософії:

§ конфуціанство в Китаї;

§ філософія шраманів і буддизм в Індії;

§ антична філософія в Греції.

§ Панування невеликих держав, що вели між собою безперервну боротьбу.

§ Час між двома великими імперіями, пауза для свободи, глибокого дихання, що приносить найясніше мислення. В трьох різних районах світу виникли й усталилися традиції мандрівних мудреців, які бродили з міста в місто, обмінюючись знаннями.

8 питання

Поясніть значення терміну «колонізація» та «колоніалізм». Охарактеризуйте наслідки колонізації для Сходу та її всесвітньо-історично значення.

Колонізація — заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їх заселенням. Форми – 1) Господарське захоплення порожніх або слабозаселенних земель 2) Міграція до земель інших цивілізацій з повним знищенням їх культури і традицій.

Колоніалізм — підкорення народів і держав могутнішими державами з наступним поширенням на них дії свого суверенітету. Колоніалізм означає принципову нерівноправність відносин між метрополією і колонією (провінцією). Це виявляється в:

1)політичному пануванні метрополії і, відповідно, домінуванні одного етносу чи нації;

2)різному порядку формування і функціонування державних інституцій метрополії та колонії;

3)обмеження населення колонії в правах.

10 питання

Формы модернизации.

1)Первой ее формой является индустриализация — переход от традиционной культуры к капиталистической.

2) Вторая форма модернизации — аккультурация. Это такое взаимодействие культур, в результате которого культура одного народа полностью или частично воспринимает культуру другого народа. Этот процесс может быть как добровольным, так и навязанным (своей или чужой властью). Как правило, более развитая культура побеждает в таком взаимодействии.

3) Третьей формой модернизации является вестернизация — целенаправленное навязывание западной культуры в сочетании с бездумным запросом (модой) на эту культуру, что приводит к потере вестернизируемой стороной своей культурной самобытности, что может вызывать социальный протест, враждебное отношение к западной куль-туре как таковой.

Соціальної модернізацією є утворення відкритого суспільства з активною і мінливою соціальною системою. Це суспільство з’явилося й розвивалося, грунтуючись на ринкових відносинах правової системи, вона ж у свою чергу регулювала відносини власників і демократичної системи, досить неідеальної. Демократія даного суспільства (соціуму) потрібна для можливого і швидкого внесення змін в правилах, що існує в таких умовах, ігри в постійно мінливій обстановці і контролювати їх виконання.
Прихильники ж політологічного тлумачення модернізації розглядають її як частину загального процесу модернізації, коли перетворення відбуваються в усіх основних складових соціальної системи (економічній, правовій, політичній, культурній тощо), але вибір модернізаційного розвитку починається і здійснюється саме у сфері політики, з вияву політичної волі до змін.
Також існує так звана економічна модернізація, вона передбачає за собою інтенсифікацію процесу економічного виробництва, що досягається за рахунок зростання диференціації праці, енергетичного обладнання у виробництві, наука перетворюється на економічну (виробничу) силу, йде розвиток ефективного, а головне управління виробництвом.

13 питання

Кінець 18 – середина 19 ст.

Підготовчий період – розуміння технічного і військового відставання і початок реформ держапарату та військової сфери.

Рр

Етап апогею модернізацій них процесів – цінності Заходу сприймаються як беззаперечні, підвищується динаміка ринків, економіка, зручності.

Теперішній час

Етап цивілізаційного ренесансу – поширення анти-західних рухів, націоналізація.

У залежності від характеру і часу здійснення в науці, розрізняють два типи модернізації з умовними назвами “первинна” і “вторинна”. “Первинна” модернізація відноситься до періоду промислової революції, котра вперше почалася у Великобританії у 60-ті рр. XVIII ст. Через декілька десятиліть ці ж процеси почались в інших передових країнах (США, Франція, Німеччина). Суть “первинної” модернізації полягає в тому, що вона визрівала і відбувалася в цих країнах природнім способом, органічно й гармонійно виходячи з усієї попередньої еволюції суспільства та його підготовленості до серйозних змін.
На відміну від цього “вторинна” модернізація не є результатом власного, внутрішнього і природнього ходу розвитку даного суспільства, тому більшість людей до неї не готова. Така модернізація як би штучно “привноситься” в суспільство ззовні, “згори”. Тобто, виходить, що правлячі кола суспільств, що відстали у своєму розвитку, усвідомили необхідність модернізації; проводять її “примусово”, широко використовуючи допомогу і досвід країн-першопроходців (інвестиції,1 поставки обладнання, новітні технології, допомога у підготовці національних кадрів, запозичання досвіду державного будівництва, соціальних реформ, тощо). Приблизно таким шляхом розвитку йшли і йдуть насамперед відсталі країни. Прикладом такої модернізації може бути сучасний Гонконг (Сянгбн). Модернізація в ньому відбулась за активною участю англійців, які володіли цією територією протягом 155 років. Сьогодні це розвинений торгівельно-промисловий і фінансовий центр світового значення і є набагато більш розвиненою економічною зоною ніж Китай, до складу якого його повернула Велика Британія у 1997 р.

східні цивілізації все більше входило в нову систему світових зв'язків і підпадали під вплив західної цивілізації. Поступово відбувалося засвоєння західних ідей і політичних інститутів, створення капіталістічес; кой економічної інфраструктури. Під впливом цих процесів відбувається реформування традиційних східних цивілізацій.

Яскравий приклад зміни традиційних структур під впливом колонізаторської політики дає історія Індії. Після ліквідації Ост-Індійської торгової компанії в 1858 році Індія стала частиною Британської імперії. У 1861 році був прийнятий закон про створення законодорадчих органів-Індійських рад, а в 1880 році закон про місцеве самоврядування. Таким чином було покладено початок новому для індійської цивілізації явища - виборним органам представництва. Хоча слід зазначити, що в цих виборах мають право приймати участь лише близько 1% населення Індії.
Англійці здійснювали помітні фінансові вкладення в: індійську економіку. Колоніальна адміністрація, вдаючись до позик у англійських банкірів, будувала залізниці, іригаційні споруди, підприємства. Крім того в Індії ріс і приватний капітал, який відіграв велику роль у розвитку бавовняної, джутовою промисловості, у виробництві чаю, кави і цукру. Власниками підприємств були не тільки англійці, але й індійці. 1/3 акціонерного капіталу знаходилася в руках національної буржуазії.
З 40-х років XIX століття англійські влада почала активно працювати з формування національної "індійської" по крові і кольором шкіри, за смаками, моралі і складу розуму, інтелігенції. Така інтелігенція формувалася в коледжах і університетах Калькутти, Мадраса, Бомбея та інших містах.
У XIX столітті процес модернізації відбувався і в країнах Сходу, які безпосередньо не потрапили до колоніальну залежність. У 40-х роках XIX століття розпочалися реформи в Османській імперії. Перетворилася адміністративна система і суд, створювалися світські школи. Немусульманські громади (єврейська, грецька, вірменська) були визнані офіційно, а їх члени отримали допуск до державної служби. У 1876 році був створений двопалатний парламент, який кілька обмежував владу султана, в конституції проголошувалися основні права і свободи громадян. Проте демократизація східної деспотії виявилася вельми нестійкою і в 1878 р. після поразки Туреччини у війні з Росією відбувається відкат на вихідні позиції. Після державного перевороту в імперії знову запанувала деспотія, парламент розпущений, істотно урізані демократичні права громадян.
Крім Туреччини до ісламської цивілізації європейські стандарти життя почали освоювати лише дві держави: Єгипет та Іран. Решта величезний ісламський світ до середини XX століття залишався схильний до традиційного способу життя.
Певні зусилля з модернізації країни зробив і Китай. У 60х роках XIX століття тут отримала широку популярність політика самоусіленія. У Китаї активно почали створюватися промислові підприємства, верфі, арсенали для переозброєння армії. Але цей процес не отримав достатньої імпульсу. Подальші спроби розвитку в цьому напрямку з великими пе-
Ребо поновилися в XX столітті.
Далі за всіх з країн Сходу в другій половині XIX століття просунулася Японія. Особливість японської модернізації полягає в тому, що в цій країні реформи були проведені досить швидко і найбільш послідовно. Використовуючи досвід передових європейських країн, японці модернізували промисловість, впровадили нову систему правових відносин, змінили політичну структуру, систему освіти, розширили громадянські права і свободи.

Після державного перевороту 1868 року в Японії було проведено низку радикальних реформ, що одержали назву реставрації Мейдзі. У результаті цих реформ у Японії було покінчено з феодалізмом. Уряд ліквідував феодальні долі і спадкові привілеї, князів-дайме, перетворивши їх у чиновників, які очолювали губернії і префектури. Титули збереглися, але станові відмінності були скасовані. Це означає, що за винятком самих високих сановників, в становому відношенні князі і самураї були прирівняні до інших станів.
Земля за викуп перейшла у власність селян і це відкривало шлях для розвитку капіталізму. Заможне селянство, звільнене від податку - ренти на користь князів, отримав можливість працювати на ринок. Дрібні землевласники зубожіло, продавали свої ділянки і або перетворювалися на наймитів, або йшли на заробітки в місто.
Держава взяла на себе будівництво промислових об'єктів: верфей, металургійних заводів і т.д. Воно активно заохочував купецький капітал, даючи йому соціальні та юридичні гарантії. У 1889 році в Японії була прийнята конституція, згідно з якою встановлювалася конституційна монархія з великими правами імператора.
У результаті всіх цих реформ Японія за короткий термін різко змінилася. На рубежі Х1Х-ХХ століть японський капіталізм виявився цілком конкурентоспроможним по відношенню до капіталізму найбільших західних країн, а японське держава перетворилася на могутню державу.

15 питання

Неолітична революція, передумови виникнення цивілізації. Назвіть ранні цивілізації Сходу.

Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва,землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності. У Х-ІХ тис. до н.е. почався перехід до якісно нового етапу в розвитку кам'яного віку, що дістав назву неоліту — нового кам'яного віку. Неоліт характеризується, насамперед, значним удосконаленням техніки обробки каменю. Завдяки цій обставині було створено нові спеціалізовані й високопродуктивні види кам'яних знарядь, а також знаряддя з дерева й кісток. Було винайдено технології виробництва тканин і глиняного посуду. З'явилися й удосконалювалися первісні транспортні засоби (сани, лижі, човни). Значно зросла продуктивність праці. У той же час полювання й збиральництво поступово вичерпували свої можливості — їм на зміну прийшли ранньоземлеробські культури. Усі ці та інші пов'язані з ними зміни, включаючи і такий важливий чинник, як нагромадження досвіду й знань, привели до кардинального перевороту в системі матеріального виробництва, що дістав назву неолітичної революції.

Основні передумови виникнення ранньоцивілізаційних систем
виникають унаслідок завершення «неолітичної революції» і полягають
у наступному:
1) перехід до митної осілості, який розпочинається з
освоєнням спеціалізованого рибальства і повною мірою реалізується
в часи утвердження ранньоземлеробсько-тваринницького комплексу за
доби неоліту;
2) пов'язане з цим якісне збільшення (у придатних для ведення
високопродуктивного привласнюючого або відтворюючого господарства
екологічних нішах) приросту, чисельності й густоти населення, що
стимулювало як інтенсифікацію виробничої діяльності, так і
міграцію надлишкового населення з центрів випереджаючого розвитку
на периферію;
3) освоєння і кінцева переорієнтація на відтворюючі форми
господарювання (головно на землеробство), що в більшості випадків
передбачало не лише можливість у перспективі вийти на регулярне
виробництво додаткового продукту, а й створення соціокультурних
норм організації та регулювання нових форм життя за умов осілості,
підвищеного демографічного потенціалу та відтворюючої економіки.

Передумовою формування цивілізації є досягнення значного рівня ефективності у виробництві продуктів харчування, при цьомусільськогосподарське виробництво всюди є економічним базисом цивілізації. Разом з тим розвиток технології, що включає в себе не тільки знаряддя праці та ремесел, а й, що ще більш важливо, управлінських навичок, функціонально прив'язаний до процесів формування цивілізації. Тому виникнення цивілізації може розглядатися як революція в співвідношенні впливу моральних і виробничих факторів.

Ранні цивілізації: Давнє Дворіччя (Месопотамія), Бхарата (Індія), Давньоєгипетська (4-3тис. до НЕ), Шан-інська держава(3-2тис.до НЕ).

2 питання

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману