Соціопсихологічний аспект культури мови

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 7Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

На сучасному етапі індивідуальне мовлення – це своєрідна візитна картка кожної людини, яка інформує про її освіченість, інтелект, ерудицію, моральні та життєві принципи і настанови.

Основною ознакою особистості, складником її загальної культури є мовленнєва культура – вміння правильно (згідно норм літературної мови) говорити, писати, свідомо добирати мовно-виражальні засоби відповідно до обставин і мети спілкування будувати точні й логічні висловлювання.

Мова і культура органічно пов’язані між собою.

Слово культура (від лат. догляд, освіта, розвиток)означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії, вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

Людина створила культуру, а культура-людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.

Мова – це прояв культури. Мова створена для того, що здійснювати процес мовлення.

Мовлення – це спосіб передачі думок, почуттів та волевиявлень засобами мови.

Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується,натомість мовлення – завжди індивідуальне: мовні засоби кожен із нас застосовує по-своєму.

Володіння мовою і вміння висловлюватися правильно, точно, логічно– показники загальної мовної культури людини.

Об’єктом вивчення культури мови є мова, а предметом – норми літературної мови.

Культура мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях, пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови.

Культура мови- це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо. Вони змінюються залежно від ситуацій спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується.

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов.

Культура мови виявляється в культурі мовлення.

Культура мовлення – вивчає рівень дотримання норм СУЛМ, майстерне використання мовно-виражальних засобів у процесі мовленнєвої діяльності особистості, в усній і писемній формах у різних сферах спілкування.

Культура мовлення – невід’ємна частина загальної культури особистості, духовне обличчя людини. Вона свідчить про її загальний розвиток.

Формування високої культури мовлення є невід’ємною ознакою загальнолюдської культури, зокрема для фахівця.

Культура усного й писемного мовлення фахівця є не лише відображенням його вихованості, інтелігентності, чистоти помислів та вчинків, а й визначає в цілому культуру його праці й, що особливо важливо, культуру взаємин у щоденному спілкуванні в найрізноманітніших сферах мовленнєвої діяльності: від приватного спілкування − до спілкування на державному рівні.

Володіння культурою мовлення – важлива умова професійного успіху та фахового зростання.

Висока культура мовлення фахівця – це досконале володіння літературною професійною мовою; дотримання норм літературної мови; точність, ясність, чистота, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету у професійній діяльності.

Важливе значення для удосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні – спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності.

Основними аспектами вияву культури мовлення фахівця:

- нормативність(дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність(використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональтність(забезпечення застосування мови у різних сферах професійної діяльності).

Головними ознаками культури професійного мовлення є:

Правильність – це унормування мови на орфоепічному, лексичному, фразеологічному,

словотворчому та стилістичному рівнях.

Точність – добір слів і речень з метою якнайточнішої передачі змісту висловлювання.

Змістовність – повне розкриття думки без зайвих слів.

Чистота мовлення – це уникнення ненормативних елементів у мові (просторіччя, суржик,

діалектизми, жаргонізми, агортизми), мовних дефектів.

Багатство мовлення (різноманітніть) – використання різноманітних мовних засобів, уникненя

повторень слів, однотипних конструкцій.

Логічність – це правильність смислових зв’язків між словами і реченнями в тексті.

Послідовність – виправданий планом висловлювання виклад теми.

Доречність – урахування адресності висловлювання, його сприйняття слухачем, читачем.

Виразність – добір слів і речень з метою якнайточнішої передачі думки.

Образність – оригінальність висловлювання, добір синонімічних відповідників, уникнення однотипності вираження думок.

Мова обслуговує комунікативні потреби людей у різних галузях: науці, техніці, виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, побуті. Мовою користуються соціально і професійно неоднорідні групи. Кожна з груп має свої мовні інтереси і виробляє свою власну систему спілкування.

Процес формування професійної культури мовлення складається з таких основних компонентів:

- засвоєння професійної лексики і термінології свого фаху;

- досконале володіння сучасною українською літературною мовою;

- прищеплення студентам навичок роботи зі словниками, довідниками;

- формування вмінь сприймання, відтворювання і створення фахових текстів різних видів і стилів;

- моделювання мовленнєвих ситуацій, які виникатимуть у майбутній професійній діяльності;

- знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватися у професійному спілкуванні;

- вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати та використовувати інформацію профільного спілкування;

- володіння основами риторичних знань і вмінь;

- боротьба з мовленнєвою неохайністю в спілкуванні, уникнення типових порушень літературної мови в мовленнєвих стереотипах фахової галузі;

- уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко і на високому професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії.

Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності...

Мовна неграмотність, невміння писати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматись як плями на службовому мундирі.

Мовлення – це наша візитна картка. Те, як ми говоримо, як володіємо мистецтвом слова, свідчить про наш рівень освіти, культурну ерудицію.

Здавна відомо, що найяскравіші особливості людини виявляються в процесі її мовлення. «Заговори, що я тебе побачив», - пропонував незнайомцеві давньогрецький філософ Сократ.

Культура мовлення суспільства - це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина -тривожні симптоми духовного нездоров'я народу.

Унаслідок відхилення від норм на різних рівнях мови виникають типові помилки, що знижують культуру мовлення. Зниженню мовної норми у сфері публічної комунікації сприяє зменшення прошарку інтелігенції, що є потенційним носієм і користувачем літературної мови. Ця обставина негативно відбивається на рівні мовної культури суспільства.

Причини недостатнього рівня культури мовлення:

· використання суржика,.

· вживання елементів побутово-розмовного мовлення, слів-паразитів, жаргонізмів, діалектизмів;

· вживання сленгів:;

· поширене вживання ненормативної лексики на радіо і телебаченні;

· прогресуюче зниження якості друкованої продукції.

· обмеження можливостей здійснення централізованого контролю за дотриманням літературної норми (;

· ступінь освіченості населення;

· виховання в неблагонадійній родині;

· лояльне ставлення до вживання ненормативних лексичних одиниць у мовній поведінці підлітків у спілкуванні однолітками.;

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности