Cуперпрезидентська та монокритична республіки

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 6Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Суперпрезидентська "РЕСПУБЛІКА - в науці конституційного права термін, використовуваний для позначення особливого різновиду республіканської форми правління, що характеризується юридичним і фактичним зосередженням усіх важелів державної влади в руках президента, який в цьому випадку зазвичай є главою не тільки держави, але й уряду, а також лідером правлячої партії. Нерідко конституції закріплюють за таким президентом необмежене право розпуску парламенту, право введення (на свій розсуд) надзвичайного та воєнного стану, право видавати декрети з силою закону, одноосібно призначати і звільняти глав місцевих адміністрацій, суддів і т.д. Практично відсутні конституційні механізми зміщення президента зі своєї посади. Немає характерної для "класичної" президентської республіки системи "стримувань і противаг" в особі "сильного" парламенту і незалежного суду.
В даний час у зв'язку з процесами глобальної демократизації в світі таких форм президентської республіки майже немає (Сирії, Індонезії, Іраку, Казахстані, а також республіки Латинської Америки), але не можна виключати появу їх в подальшому.
Особливою формою суперпрезидентської республіки є така форма правління, яка встановлюється у багатьох державах в результаті військових переворотів. Це досить часте явище в країнах, що розвиваються: з часу утворення незалежних держав i Латинській Америці (приблизно півтора століття тому) в країнах цього регіону, а також в Азії та Африці сталося більше тисячі військових переворотів, більше половини з них були успішними і привели до створення нової системи управління. У цьому випадку парламент, як правило, розпускається (виняток становила, наприклад, Бразилія, де i 1964 р. була проведена лише його чищення), уряд і президент зміщуються зі своїх постів. Створюється новий вищий орган - військова рада (революційний рада, рада національного порятунку і т.д.), його голова - лідер перевороту проголошується президентом республіки. На місця призначаються військові губернатори, коменданти та ін З колишніх органів зберігаються зазвичай цивільні суди, але паралельно з ними створюються військові трибунали, які судять і цивільних осіб. Хоча в умовах військового управління можуть проводитися вибори низових представницьких органів на місцях (як тричі було i Алжирі і двічі - в Нігерії), вони ставляться під нагляд військових властей. Створюється, таким чином, фактично республіка без республіканських установ, можна сказати, що це президентсько-мілітарна республіка. Втім, і в інших країнах, що розвиваються використовується концепція подвійної ролі армії (військової та політичної) та збройні сили служать остовом багатьох «цивільних» президентських республік (Індонезія, Туреччина та ін.)
Особливості:
* Висока ступінь централізації державного апарату;
* Гіпертрофований розвиток інституту надзвичайного або стану облоги;
* Важлива роль армії в політичному житті;
* Переважання насильницьких методів досягнення влади (насамперед поста президента);
* Майже повсюдне відсутність розвинених партійних систем.
Однією з основних характерних особливостей цієї форми правління в порівнянні з США з'явилася і значно більша концентрація влади в руках президента, а також абсолютизація ролі виконавчої влади.

На сьогоднi в країнах, що розвиваються, iснують як монархiчнi, так i республiканськi форми правлiння, хоча домiнують останнi. Найбiльш поширеною в молодих незалежних країнах є форма так званої монократичної республіки (Демократична Республіка Конго, Малаві та ін). Президентська посада тут замiщується (за нечисленними винятками) шляхом загальних виборiв. При цьому президент звичайно сам призначає вiце-президента. Як правило, президент концентрує в своїх руках усю виконавчу владу, а уряд вважається допомiжним органом. У рядi країн запроваджено посаду адмiнiстративного прем'єр-мiнiстра, який виступає в ролi не глави уряду, а помiчника президента. Адмiнiстративний прем'єр-мiнiстр здiйснює функцiї з координацiї дiяльностi мiнiстерств i дiє лише в межах повноважень, делегованих йому президентом. У бiльшостi країн, що розвиваються, уряд формується прези-дентом i несе перед ним вiдповiдальнiсть. У переважнiй бiльшостi країн президент має право розпуску представницького органу.
Монократична республiка практично повнiстю вiдкидає принцип подiлу влад. Тут вiдсутнi функцiональний розподiл мiж вищими органами держави та бiльш-менш збалансована система стримувань i противаг. Вод-ночас для монократичної республiки характерною є також вiдмова вiд багатьох засад парламентаризму, зокрема вiд участi парламенту у формуваннi уряду та вiд iнституту вiдповiдальностi уряду перед представницьким органом. Президент концентрує в своїх руках усi основнi владнi повноваження. Його конституцiйний статус посилюється тим, що вiн, як правило, очолює правлячу партiю, яка є єдиною в країнi. В умовах юридичне або фактично встановленого однопартiйного режиму вiдбувається зрощення партiйного апарату з державним механiзмом. Це також вiдбивається на позицiях президента i може сприйматись як характерна ознака значної частини монократичних республiк.

НЕТИПОВІ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ

"Республіканська монархія"
Така система існує в Малайзії і Об'єднаних Арабських Еміратах, своєрідних федеративних виборних монархіях. У кожній з цих держав голова держави переобирається раз в 5 років. Це зближує главу держави - монарха з президентом, а монархічну форму правління з республіканською. Проте обидві держави залишаються монархіями, бо главою держави не може бути обраний будь-який громадянин, що задовольняє виборчим кваліфікацій і вимогам для президента, а тільки один з "місцевих монархів" - правителів складових частин федерації.
У Малайзії 9 з 13 суб'єктів федерації очолюються спадковими султанами (управління в чотирьох інших організовано інакше), і тільки ці 9 утворюють Раду правителів, який раз на 5 років обирає главу держави. У Малайзії Рада правителів не володіє владними повноваженнями, влада монарха теж істотно обмежена (особливо після конституційної реформи 1983-1984 рр..). Малайзія - парламентарна монархія.
Інакше йде справа в ОАЕ. Вища рада семи емірів - суб'єктів федерації володіє всією повнотою влади - він приймає закони. Національне ж збори, призначені емірами (кожен емір призначає певне число членів, встановлене Тимчасової конституцією 1971 р., і залежне від розмірів емірату), має лише консультативний характер. Вища рада емірів обирає главу держави раз на 5 років. Незважаючи на такі вибори, основні повноваження глави держави зосереджені у Ради емірів. В ОАЕ діє по суті колективний монарх.

Суперпрезидентські республіки (див. пит.20)

"Монархічна республіка"
До числа екзотичних форм відносять рес-ку з по життєвою посадою президентанта (Рес-ка Малаві в Африці). Інколи по життєве президентство супроводжується передачею влади по спадку (в рес-ці Гаіті після смерті през-нта Дювальє його син Жан Клод став през-нтом) – монарх.елемент в рес-ці.
В сучасному світі в умовах тоталітарних систем з'явилися різновиди республіки, що характеризуються нелегітимністю влади. Наприклад, коли в країні відбувається державний переворот, який ставить на чолі держави одноосібного диктатора (він може називатися як завгодно - президентом, координатором, вождем, генеральним секретарем центрального комітету партії і т.д.) або групу диктаторів, форма правління офіційно може проголошуватися або залишатися республіканської, але її демократична суть вихолощується. Це відбувається і в тому випадку, коли законно обраного або призначена посадова особа (президент, прем'єр-міністр і т.п.) захоплює не належать йому за конституцією повноваження, відмовляється залишити свою посаду після закінчення терміну повноважень, - словом, коли узурпує владу. Так поступив Ж.Мобуту в Заїрі (тоді - Конго) в 1960 р., чорні полковники в Греції в 1967 р., А. Піночет в Чилі в 1973 р.
У фашистських державах по суті були ліквідовані вибори як спосіб формування органів державної влади, розпущені всі опозиційні політичні партії, всі форми влади підпорядковані уряду на чолі з офіційно визнаним вождем, який користувався необмеженими повноваженнями, а фашистська партія перетворилася на державну організацію.

В літературі можна зустріти термін теократична республікака – це республіка, в якій головним лідером є духовний глава держави, тобто особа, яка очолює домінуючу релігійну конфесію.

Наприклад, за конституцією Ісламської республіки Іран 1979р. передбачено посаду виборного президента, і крім того, керівника держави, яким є вища духовна особа(імам чи факір), яка обирається Радою експертів в склад якої входять 93 священнослужителі. Якщо наступить смерть чи відставка вищ.дух.особи,то обов`язки кер-ка д-ви буде виконувати колег. орган, який складається з декількох десятків осіб та діє до обрання вищого дух.кер-ка д-ви.

Своєрідною гібридною формою правл-ня є Швейцарська конфедерація, в л-рі немає єдності до якої форми рес-ки її мож.віднести. Уряд Швейцарії – Федеральна Рада призначається парл-нтом і підзвітний йому. Уряд складається з 7ми міністрів, кожен з яких протягом 1 року викон.ф-ції През-нта, тобто вони можуть бути през-нтом 1 раз в житті 1 рік.

До своєрідної форми рес-ки віднос.також президентсько-мілітарну рес-ку, яка утв.після військових переворотів, коли лідери армії після військових революцій створюють військово-адміністративну раду і роблять свого лідера президентом, закріплюючи потім його призначення в своїх законах і конституціях.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?