Грошові агрегати як показники грошової маси

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 3Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Грошовий агрегат- це специфічн показник грошової маси, що хар-зує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в нац практиці як гроші, у завданнях використання грош маси в регулятивних цілях. У статистичн практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: М0, М1, М2, М3.

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фіз осіб і в касах юр осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

Агрегат М1 =М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 = М1 +кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень, ін спец рахунках.
Агрегат М3 =М2 + кошти на вкладах за трастовим операціями банків.
Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно.Агрегат М1 виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи ф-ії засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. М0 має ті самі якісні характеристики, що й грош маса агрегату М1, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші. В ін грош агрегатах (М2, М3) ураховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату М0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату М3, оскільки значна частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фін утрат.

15. Поняття та види банківських інвестицій. Інвестиції - це витрати на в-цтво та нагромадження запасів в-цтва, або ж сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в промисловість, сільське господ, транспорт, будівництво та інш галузі народ. господ. Види банк. інвестиц.:

1. Капітальні (придбання будівель, споруд, об'єктів нерухомості, осн. фондів та нематеріальних активів).

2. Фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інш. Фін. інструментів), розрізняються як:

- прямі інвестиції - передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

- портфельні інвестиції - придбання цінних паперів та інш. фін. активів за кошти на біржовому ринку;

3. Інвестиції під реінвестиції - здійснення капітальних чи фін. інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Цілі інцест. діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності. Участь банків в інцест. процесі може здійснюватися за 2 напрямами:

- за допомогою механізмів фондового ринку;

- за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.

Комерц. банки повинні в своїй інцест. діяльності мати тісний контакт з підприємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допомогою банківського капіталу як в рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними. Фінан-промисл групами вважаються ті організації та структури, які утворюються шляхом об'єднання промисл і фінанс капіталів. В Укр банкам заборонено виступати в ролі головного підприємства згідно з Законом "Про фінансово-промислові групи". Комерц банк може брати участь у санації підприємства: він дає кошти підприємству, натомість одержує його цінні папери. Також можлива і передача держ частки капіталів підприємства в довірче управління банку, замість чого банк зобов'язується інвестувати певну суму коштів у це підприємство.

16. Дати характеристику Факторингових послуг. Факторинг - одна з нетрадиційних банківських послуг, це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також ряд посередницько-комісійних послуг. Суть факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Також банк може надавати клієнту ряд інших послуг, таких як ведення бухгалтерії, інформац, юридичні послуги. У факторингу беруть участь три сторони:

- фактор (спеціалізована установа, спец відділ комерційного банку);

- постачальник;

- покупець.

Розрізняють два види факторингу:

1. Конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультац та інш послуги, а за клієнтом зберігаються лише виробничі функції;

2. Конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.

Факторингова послуга може надаватись банком як в поєднанні з фінансуванням, так і без фінансування. При факторингу без фінансування клієнт подає фактору документи, що підтверджують відвантаження товару, а фактор зобов'язується отримати на користь клієнта грошові кошти. Факторинг з фінансуванням полягає в тому, що фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує йому грошові кошти у розмірі 80-90% від суми боргу. Решта 10-20%, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погаш боргу. Після погаш боргу банк повертає утриману суму клієнтові. Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом, в якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому дебіторам надсилається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. При закритому дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором. Доходи фактора від здійснення факторинг операції склад з 2 частин:

- комісійні за послуги по обслуговуванню боргу (в розмірі 1-2% заг суми придбаних банком рахунків);

- позичковий процент, нарахований на виданий клієнту аванс.

17. Основні причини (фактори) інфляції, їхня класифікація. Є внутрішні та зовнішні фактори (причини) інфляції. Серед внутрішніх можна виділити негрошові та грошові. Негрошові - це порушення диспропорцій господарства, циклічний розвиток економіки, монополізація в-цтва, незбалансованість інвестицій тощо. До грошових відносять кризу державних фінансів:дефіцит бюджету, зростання держ боргу, емісія грошей, збільшення швидкості обігу грошей тощо. Зовнішніми факторами є світові структурні кризи, валютна політика держав, спрямована на експорт інфляції в інші країни, нелегальний експорт золота, валюти.

В залежності від причин, які викликають інфляційні процеси, розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат виробництва.

Інфляція попиту виникає при надмірному попиті. Попит на товари більший, ніж пропозиція товарів, в зв'язку з тим, що виробничий сектор не в змозі задовольнити потреби населення. Цей надлишок попиту призводить до зростання цін. Спостерігається наявність великої кількості грошей при малій кількості товарів.Інфляція попиту може бути зумовлена:

- мілітаризацією економіки та збільшенням військових витрат. \

- дефіцитом бюджету та зростанням державного боргу.

- кредитною експансією банків.

- припливом іноземної валюти в країну, яка за допомогою обміну на національну грошову одиницю викликає загальне зростання обсягу грошової маси, а отже, і надлишковий попит.

Інфляцію витрат виробництва розглядають з позиції росту цін під впливом наростаючих витрат в-цтва, перш за все росту витрат на заробітну плату.Причинами такої інфляції є:

- зниження темпів зростання продуктивності праці;

- розширення сфери послуг, поява нових видів з більшою питомою вагою зарплати;

- підвищення оплати праці при певних обставинах в результаті активної діяльності профспілок, що контролюють номінальну заробітну плату.

- високі непрямі податки, характерні для багатьох держав;

- загальний рівень витрат зростає.

Інфляція витрат та інфляція попиту взаємопов'язані та взаємообумовлені, їх важко чітко розділити.

18. Власний капітал комерційного банку та його формування. Власний капітал банку - це грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. Порівняно з підприємствами інших сфер діяльності власний капітал КБ займає незначну питому вагу у сукупному капіталі (8—10 %). Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку. Капітал банку склад зі статутного капіталу, резервного капіталу, спеціальних фондів, нерозподіленого прибутку, субординованого боргу.

1. Статутний капітал банку формується з акціонерного або приватного капіталу банку під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій.

2. Резервний фонд КБ. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплату дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим за 25 % регулятивного капіталу, а розмір відрахувань — меншим 5 % чистого прибутку.

3. Спеціальні фонди призначені для виробничого та соц розвитку банку. Порядок формув і використ цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рах прибутку. Елементом резервного капіталу є заг резерви, призначені для покриття можливих збитків по операціях банку, їх відмінність вполягає в тому, що вони мають конкретніше призначення.

4. Нерозподілений прибуток — це джерело внутрішнього походження. Створюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань до резервного та інших фондів.

5. Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути вилучені з банку раніше 5 років, а у разі банкрутства чи ліквідації

повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 % від його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди.

19.Залучений капітал комерційного банку та його хар-ка
Залучений капітал (кошти) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Залучений капітал включає:· кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів; · кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов'язань банку (облігацій та векселів); · кошти, отримані від інших комерційних банків;· позики, отримані від НБУ та інших кредитних установ.
Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Депозитним може бути буд-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти.
Депозит (вклад) - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством.

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб'єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.
Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит.
Ощадний сертифікат - це документ, що використовується фізичною особою для оформлення своїх заощаджень в банку. Облігація - це цінний папір, що емітується банком для залучення коштів.

Міжбанківський кредит - це позичковий капітал комерційного банку, що передається іншому банку у тимчасове користування на умовах повернення і платності.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности