Методологія і форми взаємодії суспільства з природним середовищем в умовах індустріального періоду розвитку цивілізації.

За правовим змістом:

матеріальні (відносини власності);

процедурні (щодо умов і порядку надання природних об'єктів у користування).

Природноресурсове право становить відособлено-комплексну сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері взаємодії людини і суспільства з природним середовищем з метою раціонального і ефективного використання природних об'єктів та їх ресурсів, а також їх збереження і відтворення).

Методи правового регулювання:

- імперативний — в сфері управління використанням природних об'єктів та їх ресурсів (напр., встановлення вимог щодо використання природних об'єктів за цільовим призначенням);

- диспозитивний — в сфері регулювання відносин з приводу господарського використання природних об'єктів та їх ресурсів:

- санкціонований: рішення про реалізацію своїх повноважень суб'єкт природноресурсових правовідносин приймає самостійно, але воно набуває юридичної сили лише після його затвердження компетентним органом (напр., встановлення за домовленістю сторін земельного сервітуту і його державна реєстрація);

- делегований: надання прав і свобод суб'єктам природноресурсових правовідносин щодо окремого кола правомочностей (напр., органам місцевого самоврядування);

- рекомендаційний: надання можливості самостійного вибору способу поведінки.

цивільно — правовий (рівні можливості);

адміністративно — правовий (владні приписи);

кримінально — правовий (примус і покарання)

Розвиток природноресурсового законодавства і основних природноресурсових галузей права у першій половині ХХ ст.

Після революції 1917 р. Закладені законодавчі основи використання земельних ресурсів, які визначили на певний час розвиток природноресурсового законодавства:

Декрет про землю (проголосив націоналізацію земельного фонду);

Селянський наказ: всі надра, ліси і води загальнодержавного значення переходять у власність держави, мілкі — громад;

Декрет про соціалізацію землі: трудовий характери природокористування;

Націоналізація природних ресурсів — підстава виникнення нового типу природноресурсових відносин: вилучення природних об'єктів з господарського обігу, - виключення земельних відносин з предмета регулювання цивільного права, - поступове створення земельного права як самостійної галузі

1938 — на Першій всесоюзній нараді юристів зроблено висновок про створення самостійної галузі права — земельного, до структури якого належали і інші природноресурсові галузі (лісове, водне); виникла відповідна наука і навчальна дисципліна.

Формування та розвиток українського природноресурсового законодавства і права у період державної незалежності.

* прийняття Кодексів і Законів;

* внутрішня єдність як самостійної інтегрованої галузі законодавства;

* базовими відносинами в сфері природноресурсового права є земельні, що визначається особливістю земельних ділянок, з приводу яких вони виникають.

9. Перспективи розвитку природноресурсового законодавства і права у ХХІ ст.:

* екологічне законодавство є важливою складовою частиною правової держави, спрямованої на захист, збереження та розвиток навколишнього природного середовища та природних ресурсів, формування екологічної культури суспільства;

* українське екологічне право не повною мірою здатне забезпечити захист природи, оскільки, з одного боку, багато в чому залишається декларативним і не містить конкретних механізмів розв'язання існуючих проблем, а з іншого — не повною мірою враховує здобутки та досвід сучасного міжнародного екологічного законодавства. Тому, розбудова демократичної, правової держави в Україні значною мірою залежить від того, наскільки ефективним і досконалим буде система законів, що забезпечують охорону навколишнього середовища та природних ресурсів в інтересах нинішнього та наступних поколінь.

Конституційні основи природноресурсового права та їх значення для розвитку природноресупсового законодавства.

Роль КУ як основного джерела права визначається тим, що в ній встановлюються правові норми, які є основними для всіх інших НПА різних галузей права, в т.ч. І природноресурсового, що виходять з конституційних норм і забезпечують їх реалізацію.

1) положення, які встановлюють основи правового режиму використання та охорони природних ресурсів:

земля, її надра, води, інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу;

2) положення, що закріплюють право громадян на природні ресурси:

непорушність права власності;

використання об'єктів права власності без шкоди для суспільства і навколишнього середовища;

3) положення, які визначають компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування щодо використання і охорони природних ресурсів;

4) положення, що закріплюють положення щодо використання та охорони довкілля:

право кожного на безпечне для життя довкілля;

право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища;

відповідальність власника за погіршення екологічних якостей землі.

5) ст. 92: найважливіші природноресурсові відносини (засади використання природних ресурсів) повинні регулюватися виключно законами — вихідне положення для прийняття НПА.

Особливості змісту та умови здійснення правомочностей власності щодо природних об’єктів; основні права і обов’язки власників та гарантії їх здійснення; законодавчі обмеження прав власників в інтересах суспільства і держави.

- право володіння – здійснення господарського панування над привласненими природними ресурсами й усунення всіх інших осіб від їх фактичного привласнення;

- право користування – визнана законом можливість використання власником корисних властивостей природних ресурсів для задоволення потреб та інтересів шляхом одержання плодів і доходів у результаті господарської експлуатації – обмежується в законодавчому порядку в ряді випадків, так як при здійсненні права користування природні ресурси, як правило, перестають існувати (заготівля деревини, відстріл тварин, вилов риби);

- право розпорядження – визнані за власником та гарантовані законом можливості вчинення дій, спрямованих на визначення господарського призначення, юридичної долі та фактичного стану природних об’єктів.

Обов’язки:забезпечення раціонального використання багатств природи, відтворення природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища.

Ст. 13 КУ: власність зобов’язує; не повинна використовуватися рна шкоду людині і суспільству.

За правовим змістом:

матеріальні (відносини власності);

процедурні (щодо умов і порядку надання природних об'єктів у користування).

Природноресурсове право становить відособлено-комплексну сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері взаємодії людини і суспільства з природним середовищем з метою раціонального і ефективного використання природних об'єктів та їх ресурсів, а також їх збереження і відтворення).

Методи правового регулювання:

- імперативний — в сфері управління використанням природних об'єктів та їх ресурсів (напр., встановлення вимог щодо використання природних об'єктів за цільовим призначенням);

- диспозитивний — в сфері регулювання відносин з приводу господарського використання природних об'єктів та їх ресурсів:

- санкціонований: рішення про реалізацію своїх повноважень суб'єкт природноресурсових правовідносин приймає самостійно, але воно набуває юридичної сили лише після його затвердження компетентним органом (напр., встановлення за домовленістю сторін земельного сервітуту і його державна реєстрація);

- делегований: надання прав і свобод суб'єктам природноресурсових правовідносин щодо окремого кола правомочностей (напр., органам місцевого самоврядування);

- рекомендаційний: надання можливості самостійного вибору способу поведінки.

цивільно — правовий (рівні можливості);

адміністративно — правовий (владні приписи);

кримінально — правовий (примус і покарання)

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?