Найважливіші досягнення науки

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 19Следующая ⇒

Висновки:

1. Період між двома світовими війнами ознаменувався нови­ми відкриттями в галузі фізики, створенням основ генети­ки, становленням психології.

2. Розвивалася тенденція перетворення науки на безпосеред­ню продуктивну силу.

3. Досягнення ядерної фізики мали вплив на інші науки: по­няття і методи, вироблені під час вивчення мікросвіту, за­своювалися і використовувалися в астрономії, біології, хі­мії, медицині.

4. У кінці 30-х рр. атомна фізика стояла на порозі практич­ного одержання енергії поділом ядер урану.

5. Інтенсивні науково-технічні дослідження були складови­ми індустріального суспільства.

6. Значне місце посіли дослідження в галузі математики, зокрема розроблення математичної логіки, яка стала од­нією з провідних математичних наук.

7. З'явилися нові напрямки в дослідженні природи: хімічна фізика, біофізика, біохімія, геофізика, геохімія та ін.

8. Значні зрушення відбулися в економічній науці.

ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС

1. На початку XX ст. відбувався процес удосконалення тех­ніки і технології, модернізації виробництва, зростало ве­лике фабричне виробництво.

2. Стандартизація,.спеціалізація і раціональна організація праці відкривали можливості широкого поширення кон­веєра і масового виробництва.

3. Розвивалася тенденція перетворення науки на безпосеред­ню продуктивну силу.

4. Багато відкриттів кінця XIX ст. — початку XX ст. одержа­ли широке практичне застосування у міжвоєнний період: телеграф, телефон, радіо, кінематограф тощо.

5. Швидко зростало виробництво електроенергії, будували нові теплові електростанції, які становили 4/5 всього елек­троенергетичного виробництва, здійснювали широкомас­штабні гідроенергетичні проекти (наприклад, у 1936 р. відкрито велику гідроелектростанцію Боулдер на р. Коло­радо в США з висотою греблі 222 м).

6. Широко почали використовувати електроенергію, на її основі розробляли різні системи механізації й автоматиза-

ції виробництва, а також застосовували механізовані й автоматизовані системи управління.

7. Вдосконалено двигун внутрішнього згоряння, розробля­ли проекти газових турбін і реактивних двигунів.

8. Удосконалювався транспорт. На залізницях і морських транспортних шляхах тепловози і теплоходи почали кон­курувати з паровозами і пароплавами.

9. Почалася електрифікація залізничних магістралей.

До 1938 р. було електрифіковано 20% залізничних магіст­ралей Швеції, майже 30%- Італії, 3/4 залізниць Швейцарії.

10. Розвивався автомобільний транспорт.

У 1938 р. в США, Канаді, Франції, Англії і Німеччині було зареєстровано 6 млн вантажних і понад 30 млн легкових автомобілів.

У 30-х рр. були побудовані перші швидкісні дороги — ав­тостради.

11. Все більшу роль у пасажирських перевезеннях почала віді­гравати транспортна авіація, яка в 30-х рр. перетворилася на самостійну галузь і обслуговувала внутрішні й міжна­родні лінії сполучення значної частини районів земної кулі.

12. Потреби розвитку авіаційної промисловості сприяли швидкому зростанню виробництва алюмінію. Його ви­робництво зросло більш ніж у 10 разів — з 66,5 тис. тонн у 1913 р. до 695 тис. тонн у 1939 р.

13. У повоєнний час було розроблено й створено штучні мате­ріали, які знайшли широке застосування.

14. Змінилися місце і роль технічних засобів у повсякденному житті людей.

15. У 30-х роках широко поширилося електричне освітлення, з'явилися електропраска, тостер, трамвай, автомобіль, мотоцикли нових марок, ліфт, а також винаходи для до­машнього вжитку: пилосмок, холодильник, пральна ма­шина-, засоби звукозапису.

16. Особливою галуззю промисловості стало виробництво кі­нофільмів.

У 30-х рр. розвивалося звукове кіно, а пізніше й вироб­ництво кольорових фільмів. З'явилися перші телевізійні системи.

17. На початку 20-х рр. виникло радіомовлення.
Запроваджувалися радіомовні передачі:

у США —у 1919-1920 рр., в Англії і Франції — у 1922 р., в Україні (Харкові) — у 1924 р.

18. Значно збільшилися тиражі газет і журналів.

ЛІТЕРАТУРА

ОСНОВНІ НАПРЯМИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX ст.

На початку XX ст. посилюється вплив модернізму й аван­гардизму.

Авангардизм — загальна назва різних напрямів у мистецтві XX ст., представники яких заперечували існуючі норми, критикували традиційні форми і стилі. Авангардизм тісно пов'язаний з модернізмом.

Модернізм (від фр. — новітній, сучасний) — один із напрямів у мистецтві й літературі початку XX ст.

Найвпливовішими представниками авангардизму в літературі були:

Джеймс Джойс (1 882- 1 94 1) — англійський письменник. У ро­мані "Портрет юного художника" (1816 р.) реалістично показав світ обивателів. Роман "Улісс" (1922 р.) — хроні­ка одного дня з життя двох героїв;

Марсель Пруст (1871-1922) — французький письменник. Ав­тор циклу романів "У пошуках втраченого часу". Суб'єктивно відображав дійсність у сприйнятті героя. Внутрішнє життя людини описував як "потік свідомості";

Франц Кафка (1883-1924) — австрійський письменник. У ро­манах "Америка" (1914 р.), "Процес" (1915 р.), "Замок" (1922 р.) та низці оповідань показав трагічне безсилля людини перед абсурдністю суспільства. Досягнув особли­вої виразності в описах фантастичних перетворень ("Пе­ретворення", 1916 р.). Майстерно описав ситуації страху, відчаю. Близький до експресіоністів. Експресіонізм (від лат. — вираження) — напрям у літературі початку XX ст., який проголосив єдиною реальністю ду­ховний світ людини. Твори експресіоністів відірвані від реальної дійсності.

Інтерес до модернізму виявили й ті письменники і поети, які пізніше стали видатними майстрами реалізму: Йоганес Бехер (1891-1958) — німецький письменник. Автор антивоєнного роману "Люізіт" (1926 р.). Вів антифашист­ську боротьбу. Великою популярністю користувалася його поетична збірка "Шукач щастя і сім тягот" (1938 р.);

Пабло Неруда (1904-1973) — чилійський поет, громадський діяч. Автор ліричної книги "Двадцять віршів про кохання і одна пісня відчаю" (1924 р.). Змалював антифашистську війну в Іспанії у книзі "Іспанія в серці" (1937 р.);

Луї Арагон (1 897-1972)— французький письменник і громад­ський діяч. Починав свою творчість як сюрреаліст. Автор циклу романів "Реальний світ" (1934-1954 рр.).

Сюрреалізм (від фр. — надреальне, надприродне) — модерні­стський напрям у мистецтві й літературі початку XX ст., який проголосив джерелом літератури і мистецтва сферу підсвідомого, інтуїтивного, а методом — розрив логічних зв'язків, заміну їх суб'єктивними асоціаціями.

До жанру антиутопії зверталися такі письменники: Євген Замятін (1884-1937) — російський письменник. Сати­рично змалював провінційне міщанство в повісті "Остро-вітяни" (1918 р.). Автор антисоціалістичного роману "Ми", який був опублікований англійською мовою за кор­доном у 1924 р. У 1932 р. емігрував з СРСР; Андрій Платонов (1899-1951) — російський письменник. Ав­тор лірико-епічних, сатиричних творів, низки оповідань і повістей. Найвідоміші його твори: "Епіфанські шлюзи" (1927 р.), "Походження майстра" (1929 р.), "Річка Погу-дань" (1937 р.); Джордж Оруелл (1903-1950) — англійський письменник і публіцист. Стояв на позиціях реформізму. Автор сатирич­них творів, романів. Змалював майбутній суспільний лад, який приходить на зміну буржуазному суспільству як то­талітарний, який знищує свободу і гідність особистості.

Письменники "втраченого покоління" "Втрачене покоління" (вперше вжила цей термін американ­ська письменниця Г. Стайн) — напрям у літературі, що ві­дображає протест проти воєн, настрої песимізму й зневіри в існуючій дійсності. Еріх Ремарк (1898-1970) — німецький письменник. Стояв на абстрактно-гуманістичних позиціях, змалював прагнення "втраченого покоління", яке намагалося знайти опору в житті — у любові, дружбі. Автор романів "На Західному фронті без змін" (1929 р.), "Три товариші" (1938 р.).

Річард Олдінгтон (1892-1962) — англійський письменник. Долям "втраченого покоління" присвятив роман "Смерть героя" (1929 р.), що має антивоєнний пафос. Автор біогра­фічних романів про О. Бальзака, низки оповідань.

Ернест Хемінгуей (1899-1961) — американський письменник. У романі "Прощай, зброє" (1929 р.) висловив настрої "втраченого покоління". У романі "За ким подзвін" (1940 р.) змалював громадянську війну в Іспанії у 1936-1939 рр. Його прозі характерна зовнішня простота, сувора об'єктивність, ліризм, філософська глибина, реалі­стичність, художня майстерність, що тісно пов'язані з па­фосом антифашистської боротьби.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии