Зміст, види, рівні спілкування

Зміст, види, рівні спілкування

Спілкування – це багатогранний процес, що містить розвиток сусп-ва і суспільних відносин; форм-ня і розвиток особистості; соціалізацію особистості; ств-ня і розвиток сусп-х способів взаємодії людей; соц-но-психол-ну адаптацію людей; обмін емоціями; навчання, передачу вмінь і навичок; обмін інф-єю; обмін д-тю; форм-ня ставлення до себе, до інших і до сусп-ва.

У залежності від того, чим спілкування опосередковане, що є його засобом чи знаряддям здійснення, виділяють різні види спілкування

1) Залежно від контингенту учасників: міжособистісне, особистісно-групове, міжгрупове

2) За ступенем опосередкованості: безпосереднє, опосередковане

3) За часом: короткотривале, довготривале

4) Залежно від спрямованості – відкрите-закрите, монологічне-діалогічне, рольове-особистісне

Виділяють також:

Матеріальне спілк-ня –люди спілк-ся, обмінюючись своїми діями; сферою прояву цього виду спілк-ня є матеріальне в-во, розподіл, обмін та споживання;

Духовне спілк-ня – виражене у вигляді знаково-символічної д-ті, яка здійсн-ся за допом. слова, жесту, міміки, поведінки; сферою його прояву є духовне життя сусп-ва.

Розрізняють:

Міжособистісне спілк-ня зорієнтоване переважно на комунікатора (той, хто говорить, передає повідомлення) і реципієнта (той, хто слухає, приймає повідомлення); воно служить механізмом групоутворення, утв-ня внутрішньо- та міжгрупових відносин. Система міжособистісного спілк-ня вирізняється мобільністю, динамізмом, перевагою стихійності.

Масове спілк-ня - механізм взаємодії на рівні сусп-ва, нації, класу, у ньому індивіди беруть участь насамперед як носії соціальних ролей. Система масового спілк-ня має стабільнішу структуру, а в її організації переважає свідомий чинник.

Рівні спілкування

Ритуальний або соціально-рольовий рівень – метою спілк-ня на цьому рівні є виконання очікуваної від людини ролі, демонстрація знань соц-х норм і правил поведінки Основним принципом спілк-ня на даному рівні є принцип соціабільності, тобто демонстрація приналежності до певної соціальної групи;

Діловий або маніпулятивний рівень – метою такого спілк-ня є організ-я спільної д-ті, пошук засобів підвищ. ефективності взаємодії. Основним принципом спілк-ня тут виступає принцип раціональності;

Інтимно-особистісний рівень – метою є задоволення потреби у розумінні, співчутті, співпереживанні. Основним принципом спілк-ня на цьому рівні є принцип емпатії.

Характеристика сторін процесу спілкування

У процесі людського спілк-ня інф-я не тільки передається, але й формується, уточнюється і розвивається.

1) Спілк-ня розглядають не лише як «рух інф-ї», але як і відносини 2 чи 3 суб’єктів: взаємне інформ-ня їх припускає налагодження спільної д-ті. Тому, у комун. процесі відбув. не лише «рух інф-ї», але і активний обмін нею.

2) Процес комунікації визначає вплив один на одного і на скільки результативним є цей вплив на стільки ефективним є процес спілкування.

3) Процес комунікації є можливим тоді, коли людина, що направляє інф-ю (комунікатор), і та людина, що приймає її (реципієнт), мають єдину чи подібну систему кодифікації і декодифікації.

4) В умовах комунік. процесу можуть виникати специфічні комун. бар’єри, які зумовлені розходженнями різних планів.

5) У процесі спілк-ня для передачі інф-ї люди викор-ть як вербальні, так і невербальні засоби спілк-ня (мову, міміку й ін.). Це призводить до значної втрати та перекручування інф-ї.

Якщо задумане людиною до висловлення прийняти за 100 %, то в речення формується тільки 90 %, а висловлюється тільки 80 %, далі: вислуховується з задуманого 70 %, розуміється лише 60 %, а в пам’яті залишається – від 24 до 10 %.

Таким чином, існує багато причин і підстав для перекручування інф-ї, починаючи з поганої дикції та невідомих слів і закінчуючи небажанням слухати і розуміти.

При цьому перекручування інф-ї може бути відносним (тобто, інша форма інф-ї того самого змісту) і абсолютним (тобто, значеннєва зміна інф-ї).

Повідомлення->Інф-я втрачена+Інф-я додана=трансформація

Перепони на шляху ефективного спілкування

~ Відволікання уваги від обговорення проблеми

~ Розпитування, допитування

~ Інтерпретація, аналіз, постановка діагнозу

~ Ярлики, висміювання, намагання присоромити

~ Критика, висловлення, незгоди, звинувачення

~ Зауваження, моралізування

~ Попередження, погрози, обіцянки

~ Команди, розпорядження, накази

Комунікативні барєри взаєморозуміння та їх вплив на еф-ть взаємодії

Комунікативний бар’єр – абсолютна чи відносна перешкода ефективному спілк-ню, суб’єктивно пережита чи реально наявна у ситуаціях спілк-ня, причинами якої є мотиваційно-операційні, індивідуально-психолог-ні, соц-но-психол-ні особливості тих, що спілк-ся.

1)Групові барєри спілкування можуть бути: національними, політичними, статево-віковими.

2)Індивідуальні - емоційні, моральні, мовленнєві(фонетичні, стилістичні, лінгвістичні), психологічні.

3)Змішані – естетичні, мотиваційні, інтелектуальні

Комунікативні бар’єри з’являються під впливом зовнішніх факторів з боку об’єкта чи ситуації взаємодії.

Психологічні бар’єрами міжособистісного спілкування це як усвідомлювані, так і неусвідомлювані труднощі і перешкоди (загальнопсихологічного і соціально-психологічного характеру), що виникають між індивідами, які вступають один з одним у психологічний контакт. Їх є три варіанти:

· коли обидва учасники спілкування не усвідомлюють їх;

· коли лише один з учасників комунікації усвідомлює ці труднощі;

· коли обидва учасники комун. акту відчувають наявність психолог. бар’єрів на шляху їхньої взаємодії.

Естетичні бар’єри можуть виникати й у зв’язку з особливостями сприйняття тих чи інших елементів зовнішності.

Інтелектуальні бар’єри виникають й у результаті різної швидкості інтелектуальних процесів у людей, що вступають у спілкування.

Інтелект – складне психологічне утворення, різні сторони якого розвинуті у кожної людини нерівномірно

Виділяють три типи інтелекту:

· вербальний – здатність оперувати словами, символами, числами, ідеями, логічними доказами;

· механічний – здатність сприймати і розуміти зв’язок фізичних сил і елементів механізмів у практичних ситуаціях, принципи машинних операцій;

· соціальний – здатність розуміти стан інших людей і передбачати розвиток різних соціальних ситуацій.

Мотиваційні бар’єри – співрозмовнику нецікаві висловлені думки, вони не торкаються його власних потреб, не викликають мотиву, що спонукує до розуміння.

Моральні бар’єри – відсутні норми та правила, тобто у взаєморозумінні присутні підлість, непорядність, зловмисна неправда.

Емоційні бар’єри – висловлення негативних і позитивних емоцій.

Групові бар’єри взаєморозуміння виникають між соц. групами. Соціальні групи – спільноти людей, виділені за одною чи декількома ознаками.

Конформізм – некритичне прийняття іншої думки навіть у тому випадку, якщо воно суперечить елементарному здоровому глуздові.

Бар’єрами взаєморозуміння, що виникають між людьми, які належать до великих соціальних груп, можна назвати бар’єри між чоловіками і жінками, батьками і дітьми, вікові бар’єри, національні бар’єри.

Основна типологія жестів

~ Жести-регулятори – регулюють хід взаємодії (кивок, рукостискання)

~ Жести-адаптатори – специфічні звички людини пов’язані з рухом рук

~ Жести-емблеми – своєрідні замінники слів чи фраз у спілкуванні

~ Жести-афектори – виражають через рухи тіла визначені емоції

~ Жести-ілюстратори – жести повідомлення, викор-ся для пояснення сказаного

~ Жести впевненості (закладання рук за спину з захопленням зап’ястя, з’єднання пальців у піраміду, закладання рук за голову)

~ Жести міркування й оцінювання (рука біля щоки, вказівний палець витягається уздовж щоки, пощипування переднісся, зажмурення очей)

~ Жести нервозності і невпевненості (пощипування долоні, постукування по столу пальцями, дотик до носа, почісування шиї, закладання рук за спину в замок)

~ Жести підозрілості, скритності (потирання чола, скронь, підборіддя, відведення погляду в бік)

~ Жести прихильності (відкритості, чесності) – прикладання руки до грудей

~ Жести і пози захисту(руки схрещені на грудях і стиснуті пальці)

Існують і мікрожести: рухи очей, почервоніння щік, збільшена кількість миготінь у хвилину, посмикування губів і ін.

Основні рівні слухання

Слухання співпереживання – слухання без осуду, з розумінням намірів і почуттів того, хто говорить. Характ-ся зосередженістю, концентрацією, щирістю.

Ми чуємо слова, але не насправді не слухаємо – слухання характерне для поверхневого спілк-ня. Слухач зосереджується на змісті, але не намагається зрозуміти намірів того, хто говорить. Тому воно може призвести до непорозуміння. Харак-ся логічністю сприйняття, емоційною вітчуженістю.

Слухання з тимчасовим відключенням - слухання характерне для формального спілк-ня. Співрозмовник, як правило, усвідомлює, що відбувається, але в основному зосереджений на собі. Характ-ся пасивністю, абстрагованістю, упередженістю.

Основні бар’єри слухання

~ заглиблення у власні думки

~ зовн. впливи(дзвінок, шум)

~ фізич. дискомфорт (спека/холод, утома)

~ персоналізація розмови про самого себе

~ негат. ставлення до співрозмовника

~ заздалегідь підготовлені відповіді

~ уражене самолюбство

~ неволодіння технікою слухання

~ вибіркове слухання

~ виставлення оцінок тому, що сказане

~ емоційна неврівноваженість

Ефективне слухання має такі труднощі:

¾відключення уваги;

¾висока швидкість розумової д-ті;

¾антипатія до чужих думок;

¾вибірковість уваги;

¾потреба вставити репліку.

Зміст, види, рівні спілкування

Спілкування – це багатогранний процес, що містить розвиток сусп-ва і суспільних відносин; форм-ня і розвиток особистості; соціалізацію особистості; ств-ня і розвиток сусп-х способів взаємодії людей; соц-но-психол-ну адаптацію людей; обмін емоціями; навчання, передачу вмінь і навичок; обмін інф-єю; обмін д-тю; форм-ня ставлення до себе, до інших і до сусп-ва.

У залежності від того, чим спілкування опосередковане, що є його засобом чи знаряддям здійснення, виділяють різні види спілкування

1) Залежно від контингенту учасників: міжособистісне, особистісно-групове, міжгрупове

2) За ступенем опосередкованості: безпосереднє, опосередковане

3) За часом: короткотривале, довготривале

4) Залежно від спрямованості – відкрите-закрите, монологічне-діалогічне, рольове-особистісне

Виділяють також:

Матеріальне спілк-ня –люди спілк-ся, обмінюючись своїми діями; сферою прояву цього виду спілк-ня є матеріальне в-во, розподіл, обмін та споживання;

Духовне спілк-ня – виражене у вигляді знаково-символічної д-ті, яка здійсн-ся за допом. слова, жесту, міміки, поведінки; сферою його прояву є духовне життя сусп-ва.

Розрізняють:

Міжособистісне спілк-ня зорієнтоване переважно на комунікатора (той, хто говорить, передає повідомлення) і реципієнта (той, хто слухає, приймає повідомлення); воно служить механізмом групоутворення, утв-ня внутрішньо- та міжгрупових відносин. Система міжособистісного спілк-ня вирізняється мобільністю, динамізмом, перевагою стихійності.

Масове спілк-ня - механізм взаємодії на рівні сусп-ва, нації, класу, у ньому індивіди беруть участь насамперед як носії соціальних ролей. Система масового спілк-ня має стабільнішу структуру, а в її організації переважає свідомий чинник.

Рівні спілкування

Ритуальний або соціально-рольовий рівень – метою спілк-ня на цьому рівні є виконання очікуваної від людини ролі, демонстрація знань соц-х норм і правил поведінки Основним принципом спілк-ня на даному рівні є принцип соціабільності, тобто демонстрація приналежності до певної соціальної групи;

Діловий або маніпулятивний рівень – метою такого спілк-ня є організ-я спільної д-ті, пошук засобів підвищ. ефективності взаємодії. Основним принципом спілк-ня тут виступає принцип раціональності;

Інтимно-особистісний рівень – метою є задоволення потреби у розумінні, співчутті, співпереживанні. Основним принципом спілк-ня на цьому рівні є принцип емпатії.

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте