Місце розгортання подій у творах

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 21Следующая ⇒

Календарно-обрядові пісні

Календарно-обрядові пісні виникли ще в первісному суспільстві, їх виконували (виконують) під час обрядів. Більшість обрядів і обрядових пісень пов’язана з календарем. У різні пори року виконували певні об­ряди й відповідні їм пісні, тому й розрізняють пісні літнього циклу (русальні, купальські, жниварські), зимового циклу (колядки, щедрівки) і весняного (веснянки).

Зимовий цикл

Колядки виконують під час обряду колядування на Різдвяні свята, а щедрівки — у щедрий вечір, під Новий рік. Гурти моло­ді обходили домівки, іноді з «козою» (один із щедрувальників у вивер­нутому кожусі і з дерев’яною головою кози), величали піснями господа­рів, бажаючи їм усіляких щедрот і достатку, а за це, жартуючи, просили винагороду.

Весняний цикл

Веснянки виконували під час весняних обрядів. Це — закличні пісні, вони мали закликати весну і добрий врожай. До найвідоміших веснянок належать такі: «Ой весна, весна — днем красна», «А ми просо сіяли, сіяли», «Подоляночка».

Літній цикл

Русальні пісні дуже давні за походженням, їх викону­вали під час «русального тижня», наприкінці травня — на початку червня, коли починало колоситися жито. Наші пращури хотіли забезпечити ви­сокий урожай і вплинути на міфічних русалок, аби вони не шкодили по­сівам, умилостивити їх, щоб не ловили й не залоскочували дівчат і хлоп­ців.

Купальські пісні виконували в ніч перед святом Івана Купала (7 липня): хлопці й дівчата збиралися біля вогнищ, стрибали через них, співали, влаштовували ігри, дівчата пускали вінки на воду й дивилися, куди вони попливуть, — звідти й прийде суджений, топили в річці чи спалювали на вогнищі опудало Купали, щоб забезпечити добрий уро­жай на майбутній рік.

Жниварські пісні — обрядові величальні пісні, які виконували під час жнив. День їх закінчення перетворювався на свято завершення польових робіт зі збирання врожаю. Воно проходило радіс­но й урочисто, супроводжувалося цікавими дійствами й піснями. Жен­ці висловлювали побажання доброго врожаю в наступному році, дяку­вали ниві за врожай.

Літературні організації

Літературні організації 20-х років

Справжня література (мета - протистояти ідеологічному тиску, зберегти творчу незалежність)

Ланка:

• В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Б. Тенета, Г. Косинка та інші.
• 1924-1926
• Київ
• реорганізувалася в МАРС

МАРС («Майстерня революційного слова»):

• 1926-1934
• Київ

ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури):

• створена за ініціативою М. Хвильового
• М. Хвильовий, В. Яловий, Г. Коцюба, М. Куліш, А. Любченко, М. Бажан, П. Тичина, П. Панч, О. Досвітній, І. Дніпровський та ін.
• видавався однойменний журнал
• Харків
• 1926-1928
• перетворилась на «Пролітфронт»

Пролітфронт («Пролетарський літературний фронт»):

• 1930-1931
• Харків

Неокласики:

• Зеров, Рильський, Филипович, Бургардт, Драй-Хмара
• Київ
• «гроно п’ятірне»

Символісти: «Гроно», «Музагет»

Футуристи: «Комкосмос», «Нова генерація»

Покутська трійця:

• Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшин
• родом з Покуття (Івано-Франківська область)

Заангажовані владою:

· Плуг

· Гарт

· ВУСПП

· Молодняк

Еміграція

Празька школа:

• Ю. Дараган, Є. Маланюк, О. Ольжич, О. Теліга, Л. Мосендз, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська, О. Стефанович та ін.

МУР (Мистецький український рух):

• У. Самчук, Є. Маланюк, Юрій Клен, О. Лятуринська, Ю. Косач, Ю. Шерех, І. Багряний, В. Барка, Т. Осьмачка, та ін.
• створена у 1945 р.
• Німеччина

Слово:

• В. Барка, І. Багряний, Й. Гірняк, Г. Костюк,Ю. Лавріненко, Є. Маланюк, У. Самчук, Марія Струтинська та ін.
• 1954—1997
• Нью-Йорк

Шістдесятники

Д. Павличко, Л.Костенко, В. Стус, В. Симоненко, Б. Олійник, І. Драч та ін.

Сучасні літературні організації

БУ-БА-БУ:

Місце розгортання подій у творах

«Бондарівна»(балада) — у Богуславі

«Гайдамаки»(поема) — на Правобережжі

«За мить щастя»(новела) — у Рангуні

«Зачарована Десна»(кіноповість) — на березі Десни

«Земля»(повість) — на Буковині

«Intermezzo»(новела) — біля Кононівки

«Кайдашева сім’я»(повість-хроніка) — у Семигорах, Западинцях, Києві

«Камінний хрест»(новела) — на Західній Україні

«Лісова пісня»(драма-феєрія) — на Волині

«Максим Гримач»(оповідання) — на хуторі над Дніпром проти Черкас

«Маруся Чурай» — у Полтаві, Києві

«Мина Мазайло»(комедія) — у Харкові

«Місто»(роман) — у Києві

«Мойсей»(поема) — на Близькому Сході

«Наталка Полтавка»(п’єса) — під Полтавою

«Подвійне коло»(новела) — під Компаніївкою

«Різдво»(вірш) — Дуклі

«Слово о полку Ігоревім»(поема) — в Путивлі, на Дону, у Києві

«Сом»(усмішка) — на річці Оскіл, що на Харківщині

«Сон»(поема) — Україна, Сибір і Петербург

«Тигролови»(роман) — Сибір, праліси Сіхоте-Аліня, тайга, на Далекому Сході, у Зеленому клині

«Тіні забутих предків»(повість) — на Гуцульщині, Карпати

«Україна в огні»(кіноповість) — у Тополівці

«Хіба ревуть воли як ясла повні»(роман) — у Пісках

«Чорна рада»(роман) — на хуторі Хмарище, у Києві, Ніжині

«Шаланда в морі»(новела) — біля Одеси

Напрями та течії, автори та їх твори

Стилі і напрямки в українській літературі

Доба монументального стилю (Х - ХІ ст.)

Ознаки творів доби монументального стилю:

• Масштабність
• Величність
• Ідейний пафос

Приклади літератури: "Остромирове Євангеліє", "Повість минулих літ", "Слово про закон і благодать".

Доба орнаментального стилю (кінець ХІ - ХІІІ ст.)

Ознаки творів доби орнаментального стилю:

• Ритмічність підпорядкування художнього тексту;
• Витонченість художніх засобів

Приклади літературних творів: "Слово про похід Ігорів", "Повчання дітям", Галицько-Волинський літопис.

Доба підсумків (ХІV - XV ст.)

Ознаки творів доби підсумків:

• Змішання стилів;
• Характерні зводи.

Приклади творів: "Лаврентіївський звід", "Літопис Руський", "Києво-Печерський патерик".

Ренесанс

Ренесанс - це напрямок у мистецтві, що виник в Італії в ХІV ст. і поширився в Англії, Франції, Німеччині та інших країнах Європи.

Ознаки ренесансу:

• Наслідування античного мистецтва;
• Гуманізм;
• Зацікавлення життям простих людей;
• Заперечення середньовічних традицій.

Письменники доби Ренесансу: Павло Русин, Себастьян Кленович.

Бароко

Бароко - це стиль в архітектурі і мистецтві ХVІІІ ст., для якого характерна підкреслена урочистість, декоративність. Метою є справити враження, викликати зворушення.

Ознаки бароко:

• Центральне місце відводиться Богові;
• Релігійне забарвлення;
• Динамізм;
• Гіперболізація;
• Метафоричність мови;
• Спроба поєднати античність з християнством;
• Пристрасть до сміливих комбінацій, чудернацького, незвичного.

Представники доби бароко: І. Вишенський, М. Смотрицький, І. Величковський.

Класицизм

Класицизм - це художній стиль й естетичний напрям, який розвивався в ХVІІ ст. у Франції і різною мірою охопив європейські літератури ХVІІІ - першої третини ХІХ ст.

Ознаки класицизму:

• Поділ персонажів на позитивних і негативних;
• Одновимірність характеру;
• Правило трьох єдностей;
• Сюжет розгортається лінійно, практикуються концентричні сюжети.

Сентименталізм

Сентименталізм - це один із літературних напрямів другої половини ХVІІІ - початку ХІХ ст. у країнах Європи, що виник як заперечення раціоналізму класицистів у добу Просвітництва.

Герой сентименталізму:

• Проста людина з народу;
• Надзвичайно чуттєвий та вразливий;
• Знаходить гармонію у спілкуванні з людиною.

Ідеї сентименталізму:

• Захист права людини на приватне життя незалежно від станової приналежності.
• Духовний світ почуттів селянина, міщанина багатший за світ представників дворянства.

Сементалізм в українській літературі: І. Котляревський "Енеїда", Г. Квітка-Основ'яненко "Маруся".

Романтизм

Романтизм - це художній метод у літературі і мистецтві першої половини ХІХ ст., його суть полягає у тому, що реальній дійсності, яка не задовольняє митця, протиставляються картини життя бажаного, витвореного мрією.

Ознаки романтизму:

• Виняткові характери у виняткових обставинах;
• Ліризм;
• Фантастика;
• Увага до історичного минулого;
• Звернення до фольклору.

Романтизм в українській літературі: Євген Гребінка ("Сонце та Хмари"), Микола Костомаров, Віктор Забіла.

Реалізм

Реалізм - це мистецький напрям ХІХ ст., що зображував типові характери в типових обставинах, прагнучи до глибокого й панорамного змалювання життя в його закономірностях і суперечностях.

Ознаки реалізму:

• Соціальна зумовленість життя людини;
• Змалювання згубного впливу антигуманного світу на вчинки і долю людини;
• Історизм у відтворенні явищ дійсності;
• Гуманізм, співчуття і протест проти всіх форм соціального і духовного поневолення.

Натуралізм

Натуралізм - це літературний напрям, що виник у Франції в 70-ті роки ХІХ ст. і поширився в Європі та США. Виник як реакція на вичерпність форм реалізму і його принцип соціальної зумовленості людського характеру.

Ознаки натуралізму:

• Тлумачення особи біологічними, спадковими рисами то соціально-моральним середовищем.
• Буття героїв у світлі досягнень науки.

Натуралізм в українській літературі: Іван Франко "Ріпник", "Борислав сміється".

Модернізм

Модернізм - це комплекс літературно-мистецьких напрямів, що виникли наприкінці ХІХ ст. як заперечення натуралізму в художній дійсності, як спростування заангажованості митця.

Основні напрями:

• Імпресіонізм
• Експресіонізм
• Неоромантизм
• Неореалізм
• Неокласицизм
• Символізм
• Футуризм

Імпресіонізм

Імпресіонізм - це напрям у мистецтві й літературі середини ХІХ - поч. ХХ ст., представники якого намагалися відтворити навколишній світ у всій його змінюваності й рухливості, а також показати найтонші відтінки настрою, почуттів людини.

Ознаки імпресіонізму:

• Тонкий психологізм змалювання персонажів;
• Прагнення відтворити найтонші відтінки настрою;
• Прагнення схопити миттєві враження;
• Тяжіння до лаконізму прози, її ритмічності;
• Багатство відтінків у змалюванні дійсності;
• Посилена увага до кольорів, звуків і яскравих художніх деталей.

Імпресіонізм в українській літературі: Михайло Коцюбинський "Цвіт яблуні", "Intermezzo", М. Хвильовий, С. Васильченко "Талант".

Експресіонізм

Експресіонізм - це літературно-мистецький стильовий напрям модернізму, що оформився в Німеччині на початку ХХ ст., передусім у малярському середовищі, проіснувавши до 30-х років.

Ознаки експресіонізму:

• Відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське "Я", напругу його переживань та емоцій;
• "Нервова" емоційність;
• Ірраціональність;
• Фрагментарність;
• Плакатність;
• Позбавлення прикрас;
• Схильність до контрастування барв;
• Гротескність;
• Гіперболізація;
• Використання символів;
• Відчуття повсякденного болю;
• Страх за майбутнє людини.

Експресіонізм в українській літературі: В. Стефаник "Камінний хрест", М. Куліш, О. Турянський.

Неоромантизм

Неоромантизм - це напрям кінця ХІХ - поч. ХХ ст., вид модернізму, який зародився у Франції і генетично пов'язаний із романтизмом.

Ознаки неоромантизму:

• Прагнення поєднати ідеал з дійсністю;
• Виразність суспільних ідеалів;
• Прагнення до визволення особистості;
• Виняткова й активна особистість може підняти до свого рівня інших;
• Гострий конфлікт між добром і злом, правдою і кривдою;
• Привернення уваги до чуттєвої сфери людини;
• Піднесення постаті самотнього визначного героя.

Неоромантизм в українській літературі: Леся Українка "Лісова пісня", О. Кобилянська "Земля", "Битва", М. Коцюбинський "Тіні забутих предків".

Неореалізм

Неореалізм - це стильова течія, що виявила себе на межі ХІХ - ХХ століть і характеризувалася документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність і ліричною стихією.

Героями неореалістичних творів є люди звичайні, проте з багатим внутрішнім світом; об'єктом зображення є не стільки вчинки, як відчуття і роздуми персонажів.

Неореалізм в українській літературі: В. Винниченко "Момент", В. Підмогильний, Григорій Тютюнник.

Неокласицизм

Неокласицизм (від гр. neos — молодий та лат. classicus — зразковий) — течія в літературі й мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем та сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині ХІХ ст.

Ознаки неокласицизму:

• Повернення до вічних законів мистецтва;
• Орієнтація на кращі здобутки античності;
• Інтелектуалізм;
• Естетизм;
• Використання зразків античної культури і культури епохи Відродження;
• Гармонія між розумом і почуттями;
• Аристократизм духу;
• Несприйняття радянської дійсності (комуністичної ідеології - всього, що призвело до падіння рівня духовності).

Принцип неокласиків: «На теми, що нові, античний вірш складаймо».

Характерні жанри: сонет, олександрина, терцина, октава, рондо тощо.

Неокласицизм в українській літературі: "П'ятірне гроно" неокласиків - М. Драй-Хмара, М. Зеров, Освальд Бургардт (Юрій Клен), П. Филипович, М. Рильський. Поети «празької школи».

Символізм

Символізм - це стильова течія модернізму, головним художнім засобом якої є символ як спосіб вираження незбагненої суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця. Засновником символізму вважається Шарль Бодлер.

Ознаки символізму:

• Заміна думок, понять відповідними знаками - символами, що мають прихований зміст;
• Бунт проти консервативної народної моралі;
• Естетство (захоплення витонченою поетичною формою й недооцінка змісту);
• Культ екзотичних і заборонених тем;
• Увага до позасвідомого з метою вирватися за межі повсякденного.

Символізм в українській літературі: П. Тичина, М. Вороний, О. Кобилянська

Футуризм

Футуризм - це одна з течій у літературі. Основоположник — італійський письменник Марінетті, що в 1909 році опублікував «Перший маніфест футуризму», де закликав звільнитися від літератури минулого і створити «динамічну літературу майбутнього», що буде оспівувати замість людини техніку та машини.

Ознаки футуризму:

• «Ліквідація мистецтва є наше мистецтво»;
• «Набутки розуму, а не душі та серця»;
• Заперечення реалізму;
• Відкидання класичної спадщини;
• Руйнування норм морфології і синтаксису;
• Звуконаслідування;
• Використання образів-символів;
• Анархізм, нехтування існуючими нормами моралі, егоцентризм.

Футуризм в українській літературі: М. Семенко, Я. Савченко, В. Поліщук.

Екзистенціалізм

Екзистенціалізм (від лат. exsistentia — існування) — модерністська течія в літературі, що оформилась на початку 40-х років ХХ ст. і найвиразніше виявила себе у творчості Ж.-П. Сартра, А. Камю.

Характерні ознаки екзистенціалізму:

• Песимізм
• Заперечення раціонального пізнання;
• Твердження інтуїтивного розуміння реальності.
• Людське існування (екзистенція) виявляється через турботу, страх, рішучість, совість.
• Людина осягає екзистенцію в граничних ситуаціях (боротьба, страждання, смерть).

Екзистенціалізм в українській літературі: В. Підмогильний

Соцреалізм

Соціалістичний реалізм (соцреалізм) — організований за чіткою програмою літературний метод, який передбачав оспівування комуністичної партії і її провідної ролі в житті народу, у будь-яких сферах.

Характерні ознаки соцреалізму:

• Ідеалізація людини як носія кращих моральних якостей, вихованих соціалістичною системою;
• піднесення борця, будівника нового суспільства;
• Зображення художньої дійсності прикрашеною;
• Конфлікт полягав у боротьбі проти чужих ідей, за ідеологічну спільність та однодумство.

Соцреалізм в українській літературі: О. Довженко

Постмодернізм

Постмодернізм (від фр. post — після + modernisme) — загальна назва літературно-мистецьких течій кінця ХХ — початку ХХІ ст.

Характерні ознаки постмодернізму:

• Гра зі словом;
• Інтертекстуальність (приховане та явне використання чужих текстів);
• Зміщення часу і простору;
• Багатозначність;
• Парадоксальність;
• Карнавальність;
• Іронічність;
• «Віртуальний історизм».

Постмодернізм в українській літературі: Ю. Андрухович, О. Ірванець, В. Неборак, С. Жадан, І. Малкович, О. Забужко.

Присвяти

М.Коцюбинський «Intermezzo» — Кононівським полям

Т.Шевченко «Кавказ» — іскрєннєму моєму Якову де Бальмену

«Гайдамаки» — Григоровичу на пам’ять 22.04.1838

«Катерина» — Жуковському

М.Хвильовий «Я (Романтика)» — «Цвітові яблуні»

Г.Тютюнник «Три зозулі з поклоном» — Любові всевишній

О. Кобилянська «Земля» — своєму батькові

Псевдоніми

Григорій Квітка-Основ’яненко – Квітка Григорій Федорович;

Марко Вовчок – Вілінська Марія Олександрівна;

Іван Нечуй-Левицький – Левицький Іван Семенович;

Панас Мирний – Рудченко Панас Якович;

Іван Карпенко-Карий – Тобілевич Іван Карпович;

Леся Українка – Косач Лариса Петрівна;

Олександр Олесь – Кандиба Олександр Іванович;

Олег Ольжич – Кандиба Олег Олександрович;

Микола Хвильовий – Фітільов Микола Григорович;

Остап Вишня – Губенко Павло Михайлович;

Іван Багряний – Лозов’ягін (Лозов’яга) Іван Павлович;

Юрія Клен – Бурґгардт Освальд.

Роди літератури

За способом зображення життя художні твори поділяють на три літературні роди — лірику, епос і драму. Твори кожного літературного роду бувають різних жанрів.

У ліричних творах автор передає почуття, переживання, думки, настрої людей, викликані певними життєвими обставинами. Ліричні твори переважно віршовані, вони не мають сюжету.

Види лірики: інтимна (особиста), пейзажна, громадянська, патріо­тична, філософська (також виокремлюють політичну й медитативну).

Жанри ліричних творів: ліричний вірш, пісня, елегія, ідилія, гімн, епіграма та ін.

В епічних творах письменник в описово-розповідній формі зобра­жує події, людей і їхні вчинки. Епічні твори здебільшого прозові за фор­мою й обов’язково мають сюжет.

Жанри епічних творів: оповідання, новела, повість, роман, казка та ін.

Твори, що поєднують ознаки лірики й епосу, називають ліро-епічними.

Жанри ліро-епічних творів: байка, поема, балада, дума, історична пісня та ін.

Драматичні твори призначені для постановки на сцені, у них жит­тя й характери показано через діалоги й монологи дійових осіб; ці тво­ри характеризуються єдністю місця, часу й дії. За формою вони бувають як прозові, так і віршовані. За основу сюжету драматичного твору взято конфлікт.

Жанри драматичних творів: власне драма, трагедія, комедія, трагі­комедія, водевіль.

Суспільно-побутові пісні

У соціально-побутових піснях відтворено життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало українців заради миру, спокою й добробуту своїх родин залишати домівку та йти в козацькі походи, чу­макувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпац­тві. Ці пісні поділяють на козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рек­рутські та солдатські, наймитські й заробітчанські.

Козацькі пісні найтісніше пов’язані з історією нашого народу. У них оспівано героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям. Саме в козацьких піснях найвідчутнішим є мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака. Надзвичайно романтично відтворено картину проводів Війська Запо­розького в пісні «Ой на горі да женці жнуть»: хвилюються дозрілі жи­та, женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені спини, помічають неподалік Військо Запорозьке; ось упізнаваний усіма ще молодий Доро­шенко, а ось і бувалий Сагайдачний з його постійними супутниками — тютюном і люлькою. У піснях цього циклу передусім зображено емоції героя, а не самі вчинки (їх здебільшого відтворено в історичних піснях). Тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його загибель тонко передано в пісні «Стоїть явір над водою».

Материн розпач і біль емоційно відтворено в козацькій пісні «Гомін, гомін по діброві». Ця пісня оригінальна тим, що побудована на діалозі матері, яка не хоче відпускати сина на вірну смерть, і сина, який намага­ється заспокоїти неньку. На перший погляд, слова матері видаються прокльонами, але це лише на перший погляд, насправді ж — мати своїми емоційними й зболеними словами застерігає сина, аби той передумав і не йшов у козацький похід. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє всю свою лагідність до сина, ця сцена родинна, а значить, тепла й лагідна: «Вернись, сину, додомоньку, / Змию, зчешу головоньку / Та по­стелю постеленьку».

Розквіт чумацтва в Україні припадає на XVIII — початок XIX ст., хоча відомий з XV ст. Чумаки здебільшого торгували сіллю та рибою, яку при­возили волами з берегів Азовського й Чорного морів та з Дону. Чумацьке життя в дорозі, напади грабіжників на чумаків, розлука з родиною, смерть чумака в дорозі відображено в піснях цього циклу. У чумацьких піснях часто розповідається й про причини, які змушували селян чумакувати:

Не завжди надії чумака справджувалися: він повертався з Дону ли­ше з батіжком в руках («Над річкою бережком»), а то й не повертався взагалі («Ой у полі та криниченька»).

Кріпацькі пісні зображають тяжке підневільне життя селян, протести проти приниження людської гідності й безправ’я. У рекрутських і сол­датських піснях звучить туга за домівкою, ріднею, як і в чумацьких, вод­ночас і прокльони на адресу панів, які насильно віддали в солдати укра­їнських хлопців-кріпаків.

Бурлацькі пісн і теж сповнені тугою за рідним краєм, родиною; у них передано важку працю бурлаки й зневажливе ставлення хазяїна до нього.

До бурлацьких пісень тематично близькі наймитські й заробітчан­ські. У них теж ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, го­нять після тяжкої роботи в полі ще й носити воду, пасти худобу, а буває й віддають наймита в солдати замість свого сина.

Театр корифеїв

Початок нового українського театру пов’язують з виставою «Натал­ка Полтавка» І. Котляревського 1819 року в Полтаві. У подальші десятиліття розвиток театру був дуже млявим («Сватання на Гончарівні» Г. Квітки-Основ’яненка й «Назар Стодоля» Т. Шевченка). Аматорські театри виникають наприкінці 50-х років XIX ст. в Чернігові, Києві, Кам’янці-Подільському, Кременчуці, Одесі та інших містах. Проте на розвиток професійного українського театру вплинув Емський указ 1876 р., за яким заборонялися вистави українською мовою.

На початку 80-х років XIX ст. театральне життя в Україні пожвавилося: наприкінці 1881 р. в Харкові, Києві, Полтаві, Кременчуці з ініціативи М. Кропивницького й М. Садовського було дано кілька українських вистав акто­рами російської трупи Г. Ашкаренка. А наступного року М. Кропивницький створив у Єлисаветграді (нині Кіровоград) українську профе­сійну трупу, до складу якої ввійшли М. Заньковецька, брати Тобілевичі — Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, а також їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. Ця професійна трупа дістала назву театр корифеїв («корифей» у давньогрецькому театрі — керівник хору або заспівувач).

Засновник трупи М. Кропивницький од­наково володів усіма театральними професіями (але більш за все любив акторство): він був не лише актор, а й режисер, драматург, композитор, виконавець музичних творів, художник, педагог та організатор теат­ральної справи.

До цієї справи багато сил доклав і відомий український драматург М. Старицький, він за власний кошт придбав гардероб і декорації для театру.

1883 р. в Одесі трупа відкрила сезон виставою «Наталка Полтавка» І. Котляревського. З метою збагачення репертуару українського театру в подальші роки було створено цілу низку п’єс: «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Не судилось», «Талан», «Оборона Буші», «Маруся Богуславка» М. Старицького; «Дай серцю волю, заведе в неволю», «До­ки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «Пошились у дурні» М. Кропивницького і названі вище твори І. Карпенка-Карого.

Фольклор

Протягом тисячоліть розвитку ранньої людської цивілізації художньо-естетичні потреби людини, які виникли в процесі її трудової діяльності, задовольнялися засобами народного мистецтва в усіх (часто синкретичних) його різновидах і жанрах: словесному, образотворчому, музичному, хореографічному тощо.

Синкретизм — (від грецького «з’єднаний») означає нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвиненого стану будь-якого явища. У первісному мистецтві синкретизм являє злитість різних видів мистецтва, коли танці, музика, співи, поезія не відокремлені.

Фольклор — це усна творчість трудового народу. Термін «фольклор» (з англійської — «народна мудрість») уперше вжитий у 1846 році англійським ученим Вільямом Томсоном.

Основні особливості фольклору:

1. Фольклор — явище колективне, при цьому не принижується роль талановитих особистостей (Маруся Чурай, Семен Климовський).

2. Фольклор — явище національне, у ньому відображено духовне обличчя народу, його національний характер, працю, побут, світогляд.

3. Фольклорні твори анонімні.

4. Форма побутування фольклору — усна.

5. Фольклорні твори зазвичай варіативні.

6. Результатом колективного збереження фольклору є традиційність виконання.

7. Фольклор передає прагнення, мрії та погляди широких народних мас.

8. У фольклорі негативно зображуються вороги народу, оспівуються найкращі людські риси.

9. Фольклорні твори складаються на основі народної мови, яка має свої діалектні особливості, наголоси, інтонацію, систему символів тощо.

Основними жанрами фольклору є думи, балади, пісні: обрядові, родинно-побутові, соціально-побутові, коломийки, історичні; казки, легенди, перекази, прислів’я, приказки, загадки.

Художні засоби (таблиця)

Цитати про авторів

Іван Вишенський

«Наближається до кращих взірці

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте