Національні економіки як складові світового господарства

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 16Следующая ⇒

Фактор технології і фактор капіталу зумовлюють спря­мованість економічного розвитку розвинутих країн, насампе­ред країн Західної Європи і Японії.

Китай спирається на фактори природних ресурсів і трудо­вий фактор.

США практично забезпечені всіма факторами повною мі­рою, хоча все-таки визначальними є капітал і технологія. На сучасному етапі розвитку світової економіки саме капітал і технологія є вирішальним стимулом розвитку країни.

В Україні сьогодні провідним фактором є трудовий — на­явність кваліфікованих кадрів робітників, інженерів, науков­ців. Фактор природних ресурсів обмежується родючою землею й значними покладами руд чорних металів, але країна відчу­ває гострий дефіцит енергоносіїв, руд кольорових металів, де­ревини.

Проте на зовнішні ринки Україна виходить, спираючись саме на фактор природних ресурсів. В її експорті переважну частку займають руди, метали й продукція сільського госпо­дарства. Трудовий фактор малозадіяний з певних причин.

Важливою ознакою економічного потенціалу країни є галузева структура економіки. Галузі економіки поділяються на первинні, вторинні й третинні.

До первинного блоку (або сектору) належать сільське й лі­сове господарство, рибальство, видобувна промисловість; до вторинного — обробна промисловість і будівництво; до третин­ного — сфера послуг.

Іноді визначають також четвертинний — інформаційний сектор, виокремлюючи інформаційні послуги з третього блоку.

Галузі первинного сектору домінували в економіці країн світу тривалий час.

Після завершення промислової революції (кінець XVIII — середина XIX ст.) у більшості країн Європи, у СІЛА та деяких інших країнах основу економіки вже становили галузі вто­ринного сектору.

У XX ст. вторинний сектор став панівним в економіці всіх розвинутих країн, соціалістичних країн і значної кількості країн, що розвиваються.

З другої половини минулого століття, як уже зазначалося, в економічно розвинутих країнах на перше місце в галузевій структурі виходить сфера послуг. Цей шлях повторюють краї­ни, що розвиваються, але з певним запізненням порівняно з розвинутими країнами.

В Україні існує Загальний класифікатор "Галузі народного господарства України" (ЗКГНГ), що є складовою єдиної систе­ми класифікації і кодування техніко-економічної та статис­тичної інформації, яка використовується в інформаційних ав­томатизованих системах управління, податкових інспекціях для розрахунку податків, органах державної реєстрації суб'є­ктів підприємницької та непідприємницької діяльності, мініс­терствах і відомствах, підприємствах і організаціях.

Об'єктом класифікації в ЗКГНГ є галузь народного госпо­дарства України, тобто сукупність виробничих одиниць, які виконують один або декілька подібних видів виробничої ді­яльності.

У ЗКГНГ галузі народного господарства поділяються на сферу матеріального виробництва і невиробничу сферу.

До сфери матеріального виробництва (табл. 1.1) належать галузі, які визначають види діяльності, що створюють мате­ріальні блага у формі продукції, енергії, у формі переміщення вантажів, зберігання продуктів, сортування, пакування та ін­ших функцій, які є продовженням виробництва у сфері обігу, зокрема — торгівля та загальна комерційна діяльність, спря­мована на забезпечення функціонування ринку.

Решта видів діяльності утворюють у своїй сукупності неви­робничу сферу (табл. 1.2).

Таблиця 1.1- Галузі виробничої сфери діяльності

Таблиця 1.2 - Галузі невиробничої сфери діяльності

Основою економічної могутності країни є новітні галузі промисловості, такі як електроніка, авіакосмічна тех­ніка, енергетика, нафтохімія, біоінженерія, фармацевтика, лазерна техніка і особливо інформатика. Тільки в незначній кількості найменш розвинутих країн частка зайнятих у сіль­ському господарстві перевищує 50 %. Проте вона досить вели­ка в країнах, що розвиваються. Навіть у таких країнах з дина­мічною економікою, як Туреччина, Філіппіни, Таїланд, ця частка становить близько 40 %. У розвинутих країнах Європи вона не перевищує, як правило, 6 %, а в США вона коливаєть­ся близько 3 %.

Частка промисловості посідала провідне місце в економіці розвинутих країн наприкінці XIX — у першій половині XX ст., коли вона сягала понад 50 %. Згодом вона зменшила­ся, але й тепер у цій групі країн вона становить 25—35 %. У Китаї, а також у деяких постсоціалістичних країнах вона ще вища. У країнах, що розвиваються (за винятком нових інду­стріальних країн), зайнятість у цьому блоці галузей зазвичай не перевищує 10—15 %.

З другої половини XX ст. швидкими темпами розвивають­ся галузі, що групуються в блоці послуг. У розвинутих краї­нах зайнятість у сфері послуг перевищує 60 %, а в деяких з них — навіть 70 % (США, Канада, Австралія, Швеція, Нідер­ланди та ін.).

В Україні в сільському господарстві зайнято 20—22 % пра­цюючих.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов